Акт проб підг фах соц сфери Хмельницьк 2012

-налагодження системи поточного комплексного діагностування рівня розвитку і якісних особливостей мотивації, цілепокладання та основних мисленєвих і мнемічних операцій студентів з використанням методів спостереження, тестів та спеціальних контрольних завдань;

-проведення аудиторних занять на основі принципів проблемності та діалогічності, а також шляхом підбору для кожного студента індивідуальних проблемно-пошукових завдань, які він у змозі самостійно розв’язати;

-з метою суттєвого вдосконалення мисленнєвих та мнемічних процесів студентів необхідно проводити групові інтелектуальні тренінги, спрямовані а розвиток та покращення операцій аналізу, систематизації, зіставлення, узагальнення навчального матеріалу, а також навичок розуміння та запам’ятовування основного матеріалу [2].

Своєю працею практичні психологи сприяють забезпеченню психічного здоров'я нашого народу, зростанню самосвідомості суспільства, втіленню засад гуманізму і демократії в наше життя.

Досконала фахова підготовка спеціалістів-психологів, формування чіткої професійної позиції психолога, використання особистісних якостей відповідно до вимог професії, активне професійне спілкування – все це допомагає майбутнім фахівцям стати професійними психологами.

Література:

1.Коломінський Н. Л. Методологічні засади професійної підготовки практичного психолога / Н. Л. Коломінський // Практична психологія та соціальна робота. – 2003. –

№4. – С. 12–13.

2.Заика Е. В. Методика исследования индивидуальности – типичности эмоционального отклика / Заика Е. В., Карташов О. Г. //Вопросы психологии. – 1993. –

№4. – С.116–121.

ПРОБЛЕМИ ПІДГОТОВКИ ПЕРСОНАЛУ ЗАКЛАДІВ ПАЛІАТИВНОЇ

ДОПОМОГИ

ДМИТРИШИНА Н. А.

Школа соціальної роботи Національного університету «Києво-Могилянська академія»

Протягом останніх років у різних країнах велика увага приділяється розвитку систем якісних та доступних послуг для людей з обмеженим прогнозом життя. За висновками ВООЗ максимальний комфорт для пацієнтів з невиліковними захворюваннями передбачає максимально можливе усунення болю та інших проявів хвороби. Вирішувати дане завдання покликана паліативна допомога. Окрім знеболення та усунення інших симптомів прояву хвороби паліативна допомога включає надання соціальної, духовної та психологічної підтримки хворому, його рідним.

91

Вумовах стаціонарних паліативних відділень та хоспісів забезпечення високої якості життя – задача персоналу та волонтерів, від їхнього ставлення багато в чому буде залежати наскільки комфортно почуватиметься важко хвора людина. Ставлення працівників до роботи та пацієнтів хоспісів в свою чергу залежить від того, як вони розуміють суть паліативної допомоги, чи розділяють її основні принципи, які можливості мають для підтримання якості життя.

Професійна компетентність працівників, які залучені до діяльності в закладах паліативної допомоги є важливою складовою забезпечення високої якості послуг. Практика показує, що працівники, залучені до надання паліативної допомоги в Україні, часто не мають відповідної підготовки до надання якісних послуг важко хворим людям. Так, Губський Ю., Царенко А. та ін. відмічають, що через недостатню кваліфікацію, персонал хоспісів і паліативних відділень часто не повністю готовий забезпечувати опіку й патронаж на відповідному професійному рівні, не може детально і достовірно проінформувати про стан здоров’я самого пацієнта, його рідних та близьких. Брак знань з основ психології та соціальної роботи не дозволяє персоналу адекватно розрадити клієнтів, відповісти на їхні запитання та заохотити до участі у прийнятті рішень щодо вибору методів лікування та догляду.

Недостатня готовність, брак специфічної підготовки є однією з причин великої ротації та високого рівня вигорання працівників закладів паліативної допомоги. Більша частина хоспісних хворих потребує специфічного догляду, і працівники практично щоденно стикаються з неприємними аспектами захворювання. Так, біля 60% хворих, які перебувають в хоспісах, мають порушення психіки або в момент смерті (через інтоксикацію, агонію, розлади свідомості), або в передагональний період (метастази до головного мозку, інтоксикація). Крім того, персоналу доводиться мати справу з нетриманням сечі, розпадом пухлини, блювотою тощо. Зрештою сам процес смерті та участь в ньому з метою полегшення страждання, впливає на людей, залучених до допомоги. Працюючи в таких умовах, працівники хоспісів часто скаржаться на втому, стрес, відмічають, що не були готові до подібних викликів професії.

Вкраїнах, де паліативна допомога має глибоку історію розвитку, до надання послуг хворим паліативних відділень залучено велику кількість волонтерів, соціальних працівників, психологів. В Україні дедалі частіше до догляду за важко хворими людьми залучаються волонтери; досвід залучення психологів та соціальних працівників трапляється надзвичайно рідко, і основне навантаження припадає на середній та молодший медичний персонал. Виключно медичні сестри не можуть забезпечити якісний, комплексний догляд усім пацієнтам. В тих закладах, де все ж таки є практика залучення соціальних працівників, виникає проблема конструктивної міждисциплінарної співпраці і не чітко визначених фахових вимог до спеціалістів соціально сфери.

Дослідження, проведене магістром соціальної роботи Склонною Г. (2012), визначило, що соціальні працівники, які були членами міждисциплінарної команди хоспісу, стикаються з рядом труднощів в процесі виконання професійних обов’язків. Насамперед, це значні фізичні перенавантаження,

92

пов’язані з безпосереднім доглядом за пацієнтами, особливостями організації робочого процесу; наявність певних системних організаційних труднощів, пов’язаних із стигматизацією соціальних працівників та упередженим ставленням до їхньої роботи з боку медичного персоналу. Частина соціальних працівників відмічає, що вони не відчувають себе повноцінними учасниками процесу допомоги, прийняття рішень. Тобто, обов’язків та відповідальності у таких спеціалістів більше, ніж повноважень та можливостей щодо забезпечення відповідного догляду.

Більшість досліджень демонструють, що соціальні працівники хоспісів найчастіше мають труднощі з наступними аспектами догляду: емоційне напруження, пов’язане зі специфікою встановлення контакту із клієнтом, планування догляду, планування робочого навантаження, розподіл відповідальності між членами міждисциплінарної команди; робота зі смертю, підтримка родичів хворого у процесі переживання горя.

Методи підготовки персоналу заслуговують особливої уваги. Аналіз дисциплін, які включені до програм навчання соціальних працівників та психологів в країнах пострадянського простору демонструє, що в більшості випадків майбутні соціальні працівники та психологи не отримують спеціальної підготовки щодо проблем допомоги людям, з обмеженим терміном життя. Як правило, навчання обмежується обговоренням екзистенційних питань в рамках психології; тема смерті та умирання майже не піднімається. Крім того, фахівцям не вистачає підготовки щодо організації співпраці з іншими спеціалістами, не вистачає практики в закладах паліативної допомоги, де можна застосувати отримані знання, визначити наскільки обрана професія відповідає очікуванням, уявленням та здібностям.

Більша частина методичних посібників та підручників, до яких мають доступ майбутні фахівці, містять лише коротку інформацію про догляд за людьми на останньому періоді їхнього життя.

Практики та експерти у сфері паліативного догляду вважають, що для якісної роботи в хоспісах важливо визначити психологічну готовність майбутніх працівників для роботи зі смертю та втратою. Так, експертами були визначені психологічні риси та якості, які є важливими для працівників хоспісів та відділень паліативної допомоги:

1.Лабільність та рухливість нервової системи. Тобто, можливість швидко переключатися з процесів збудження та процеси гальмування, достатньо висока швидкість протікання нервових процесів;

2.Рефлективність (виваженість та обдумування при прийнятті рішень), гнучкість когнітивного контролю;

3.Здібності приймати рішення у складних, стресових ситуаціях;

4.Продуктивність мислення, здатність до навчання, швидкої адаптації;

5.Комунікабельність, емпатія, відповідальність.

Серед найбільш значимих характеристик, які хотіли б бачити керівники установ паліативної допомоги у своїх працівників – соціально-орієнтовані риси та якості: мотивація допомога ати іншим, витриманість, толерантність до хворих, які

93

переживають тягар сильних фізичних, психологічних та душевних страждань, готовність до конструктивної співпраці з колегами.

Соціальні працівники Канади, задіяні до роботи хоспісів визначили перелік професійних компетенцій, необхідних для надання якісних послуг важко хворим клієнтам.

Серед найбільш значимих сфер фахових компетенцій соціального працівника були визначені: 1). Адвокація. Соціальні працівники повинні уміти представляти інтереси пацієнтів та їхніх родин в суспільстві; 2). Стосунки з клієнтами/Цінності. Соціальні працівники повинні заохочувати максимально можливу автономію клієнтів, підвищувати спроможність клієнтів приймати вирішення щодо своїх проблем та потреб; 3). Готовність до співпраці з іншими фахівцями для досягнення спільних цілей у роботі з клієнтами; 4). Знання. Теорії, які мають відношення до сфери паліативної допомоги, ефективної комунікації, системи охорони здоров’я, особливості переживання втрати, горя, здатність ідентифікувати і визначати потреби клієнтів та їх сімей, враховуючи культурні та духовні вірування.

Національна асоціація соціальних працівників США (NASW) також визначає перелік сфер, у яких працівники хоспісу повинні професійно орієнтуватись. Так, окрім вищезазначених сфер, соціальні працівники повинні володіти знаннями щодо проведення та організації медичних процедур, які можуть бути особливо важкими для пацієнтів та уміти підтримати клієнта у переживанні. Фахівці повинні знати фізичні, душевні, психологічні аспекти прояву болю, процесу умирання, діапазон заходів, які можуть полегшити дискомфорт хворих. Для забезпечення якісних послуг важко хворим пацієнтам важливо, щоб фахівці володіли навичками визначення потреб клієнтів та їхніх родин, консолідації зусиль громади для задоволення потреб клієнтів, пошуку ресурсів (фінансових, матеріальних).

Більшість експертів та практиків особливо відмічають, що для роботи в установах паліативної допомоги важливо уміти чітко визначати кордони та можливості особистої компетенції фахівця і встановлювати конструктивні стосунки з клієнтами, гнучко реагувати на мінливі потреби клієнтів, уміти конструктивно підтримувати родину клієнта.

В Україні нині організовуються ряд програм та проектів спрямованих на навчання медичного персоналу важливим аспектам паліативного догляду, проте системного навчання з основ паліативної та хоспісної допомоги для медичних та соціальних працівників практично не проводиться.

Для того, підвищити якість підготовки фахівців, які залучені до паліативної допомоги, варто враховувати досвід інших країн, здійснювати постійний аналіз потреб у навчання тих спеціалістів, які вже працюють в хоспісах та стаціонарних відділеннях паліативної допомоги, використовувати доступні форми та методи навчання.

На даний момент одним з доступних, ефективних методів підвищення кваліфікації медичних працівників є навчання, поєднане з практикою в залках паліативної допомоги, супервізія та наставництво, спеціальні тренінги та

94

навчальні модулі. Було помічено, що медичні працівники, які проходили навчання з паралельною практикою в закладах паліативної допомоги, більш впевнено почувають себе на робочому місці, з більшою охотою спілкуються з хворими неформально, отримують позитивні відгуки від пацієнтів. Забезпечення конструктивної супервізії під час такого навчання допомагає персоналу вирішувати складні етичні питання, які часто трапляються в паліативній сфері, формувати позитивне сприйняття своєї праці і відповідно надавати якісну та професійну підтримку пацієнтам, взаємодіяти з різними спеціалістами.

Отже, для вирішення проблем підготовки працівників закладів паліативної допомоги важливо здійснювати діагностику майбутніх фахівців ще в період навчання та практики, визначати та формувати професійну мотивацію до роботи з важко хворими людьми та сформувати систему навчання та підвищення кваліфікації працівників різних ланок та спеціалізацій.

ПРОФЕСІЙНА САМОСВІДОМІСТЬ ЯК ПРЕДМЕТ СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

ДОБРОВОЛЬСЬКА К. В.

викладач кафедри інформаційних систем в економіці Вінницького інституту економіки Тернопільського національного економічного університету

У контексті професійної підготовки майбутніх фахівців, у тому числі в галузі економіки, особливого значення набуває розвиток їх професійної самосвідомості, яка виступає передумовою становлення активної життєвої позиції особистості, її успішності в професійній діяльності.

Наукових досліджень, присвячених особливостям становлення професійної самосвідомості студентів, порівняно небагато. Серед них можна виокремити дослідження професійних уявлень (В. Брагіна, В. Обносов), самооцінок окремих якостей особистості (М. Козак, О. Мороз, В. Овсянникова), розвитку професійної самосвідомості учнів ПТУ (кухарів, токарів) (Т. Миронова). Низка робіт присвячена проблематиці становлення професійної самосвідомості майбутніх

Є. Єфремов, О. Шарапов і ін.), юристів (Л. Андрєєва, В. Тепликов), менеджерів (Н. Горська, О. Манчиліна), інженерів (Л. Наумова, В. Савеленко, О. Попов, І. Зотова та ін.). Водночас, огляд наукових джерел свідчить про недостатню увагу дослідників до питань формування і розвитку професійної самосвідомості майбутніх економістів. Окремі аспекти цієї проблеми розглядаються в контексті досліджень, присвячених формуванню різних складових їх професійної готовності: професійної компетентності (О. Бабаян, Л. Дибкова), креативної

95

особистості (Л. Мацапура), професійної адаптації (Л. Петльована), професійної мобільності (Є. Іванченко), професійної спрямованості (В. Зінченко), професійної рефлексії (Н. Димченко), діалогічної культури (Г. Шкляєва), критичного мислення (О. Колесова), оцінно-рефлексивної самостійності (О. Керекеша). Проблема розвитку професійної самосвідомості майбутніх економістів на етапі їх підготовки у вищому навчальному закладі поки що не виступала предметом спеціального дослідження.

Для категорії «професійна самосвідомість» родовим є поняття «самосвідомість особистості», тому у процесі формування професійної самосвідомості студентів необхідно спиратися на загальні характеристики і властивості самосвідомості особистості. Слово «свідомість» означає причетність до знання, відповідно професійна свідомість – це причетність до професійного знання, розуміння основ професії. На думку П. Шавір, професійна самосвідомість

– це вибіркова діяльність самосвідомості особистості, підпорядкована завданню професійного самовизначення; усвідомлення себе як суб'єкта професійної діяльності. Т. Миронова розглядає професійну самосвідомість як різновид соціально-специфічної самосвідомості, яка формується під впливом професійного середовища й активної участі людини в професійній діяльності. З точки зору О. Пряжникової, професійна самосвідомість – це самосвідомість людини, для якої конкретна трудова діяльність є головним засобом утвердження почуття власної гідності як особистості.

Орієнтуючись на підхід, запропонований А. Марковою, ми розуміємо професійну самосвідомість майбутніх економістів як складне інтегральне особистісне утворення, що обумовлює саморегуляцію особистістю своїх дій у професійній сфері на основі пізнання професійних вимог, своїх можливостей і емоційного ставлення до себе як до суб'єкта професійної діяльності.

Значний інтерес у зарубіжних і вітчизняних дослідників викликає проблема структури та рівневої організації професійної самосвідомості. Слід зазначити, що на сьогодні серед науковців немає єдності в трактуванні її структури. Пропонуються різні підстави для виділення структурних компонентів (В. Мерлін, І. Чеснокова, О. Рубін, М. Боришевський). Найчастіше в працях вітчизняних психологів зустрічається трикомпонентна структура самосвідомості з незначними варіаціями (І. Кон, В. Столін, П. Чамата, І. Чеснокова, Л. Мітіна та ін.). Наприклад, Л. Мітіна розглядає професійну самосвідомість як сукупність трьох підструктур: когнітивної, афективної і поведінкової.

На основі аналізу різних підходів до визначення структури професійної самосвідомості фахівців різного профілю, а також врахування особливостей економічної діяльності та вимог, які вона ставить до особистості, нами виокремлено три компоненти у структурі професійної самосвідомості майбутніх економістів: пізнавально-інформаційний, спонукально-емоційний і поведінковий. Вказані компоненти репрезентують різні аспекти професійної самосвідомості: усвідомлення особливостей економічної діяльності й власної відповідності її вимогам, уявлення про професійно важливі якості, емоційне ставлення до майбутньої професії, її цінностей, стійкість професійних намірів. Пізнавально-

96

інформаційний компонент відображає когнітивний аспект професійної самосвідомості майбутніх економістів: обізнаність з особливостями, функціями і завданнями професійної діяльності, її соціальним значенням, знання про професійно важливі якості, суб’єктивний образ економіста-професіонала, усвідомлення власної відповідності вимогам професії. Спонукально-емоційний компонент характеризує афективний аспект професійної самосвідомості: емоційне ставлення до професії, інтерес і схильність до економічної діяльності, ставлення до професійної підготовки, мотивація навчально-пізнавальної діяльності. Поведінковий компонент професійної самосвідомості майбутніх економістів знаходить вияв наполегливому оволодінні професійними уміннями і навичками, активному професійному самовдосконаленні.

Виконуючи функції детермінації і регуляції професійної діяльності, самоконтролю та саморозвитку особистості, професійна самосвідомість виступає рушійною силою професійного розвитку студентів.

РОЗВИТОК ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА ЯК МАЙБУТНЬОГО ФАХІВЦЯ З ВИЩОЮОСВІТОЮ

ДОРОЩУК М. В.

викладач кафедри психології Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Термін «студент» (від. лат. studens – старанно працюючий, той хто займається, опановує знаннями), учень вищого, у деяких країнах і середнього навчального закладу. У Стародавньому Римі і в середні віки студентами називалися будь-які особи, зайняті процесом пізнання. Із заснуванням в XII ст. університетів термін став вживатися для позначення осіб, які в них навчаються і викладають; після введення учених звань для викладачів (магістр, професор тощо) – тільки учнів.

Студент як людина певного віку і як особистість може характеризуватися з трьох сторін, дослідження яких розкриває якості і можливості студента, його вікові і особистісні особливості: 1) з психологічної, яка являє собою єдність психологічних процесів, станів і властивостей особистості (головне в психологічній стороні – психічні властивості (спрямованість, темперамент, характер, здібності), від яких залежить протікання психічних процесів, виникнення психічних станів, виявлення психічних утворень); 2) з соціальної, в якій втілюються суспільні відносини, якості, породжувані приналежністю студента до певної соціальної групи, національності тощо; 3) з біологічної, яка включає тип вищої нервової діяльності, будову аналізаторів, безумовні рефлекси, інстинкти, фізичну силу, статуру, риси обличчя, колір шкіри, очей, ріст і т.д. Ця

97

сторона в основному зумовлена спадковістю і вродженими задатками, але у відомих межах змінюється під впливом умов життя [3].

Студентський вік, на думку Б. Г. Ананьєва, є сенситивним періодом для розвитку основних соціогенних потенцій людини. Вища освіта має величезний вплив на психіку людини, розвиток його особистості. За час навчання у вузі, при наявності сприятливих умов, у студентів відбувається розвиток всіх рівнів психіки, які визначають спрямованість розуму, тобто формують склад мислення, що характеризує професійну спрямованість особистості.

Для успішного оволодіння гуманітарними професіями у вузі студент повинен володіти яскраво вираженим вербальним типом інтелекту, що перевищує невербальний в середньому на 16 умовних одиниць інтелекту. Гуманітарії мають характеризуватися широтою пізнавальних інтересів, ерудованістю, добре володіти мовою, мати багатий словниковий запас, вміти правильно його використовувати, точно співвідносити конкретні і абстрактні поняття та мати в цілому високорозвинуте абстрактне мислення. Фахівці гуманітарного профілю постійно живуть «у світі слів», в той час як фахівці технічного і природничого профілю відносно частіше звертаються до предметного і конкретного світу речей.

Психологічні вимоги професій цього типу до людини: прагнення до спілкування; вміння легко вступати в контакт з незнайомими людьми; стійке хороше самопочуття при роботі з людьми; доброзичливість, чуйність; витримка; вміння стримувати емоції; здатність аналізувати поведінку оточуючих і свою власну, розуміти наміри і настрій інших людей, здатність розбиратися у взаєминах людей, вміння залагоджувати розбіжності між ними, організовувати їх взаємодію; здатність подумки ставити себе на місце іншої людини, уміння слухати, враховувати думку іншої людини; здатність володіти мовою, мімікою, жестами; розвинена мова, здатність знаходити спільну мову з різними людьми; уміння переконувати людей; акуратність, пунктуальність, зібраність; знання психології людей.

Необхідною умовою успішної діяльності студента є освоєння нових для нього особливостей навчання у вузі, що усуває відчуття внутрішнього дискомфорту і блокує можливість конфлікту із середовищем. Протягом початкових курсів складається студентський колектив, формуються навички і уміння раціональної організації розумової діяльності, усвідомлюється покликання до обраної професії, виробляється оптимальний режим праці, дозвілля і побуту, встановлюється система роботи з самоосвіти і самовиховання професійно значущих якостей особистості.

Соціальна адаптація студентів у вузі ділиться на: а) професійну адаптацію, під якою розуміється пристосування до характеру, змісту, умов і організації навчального процесу, вироблення навичок самостійності в навчальній і науковій роботі; б) соціально-психологічну адаптацію – пристосування індивіда до групи, взаєминам з нею, вироблення власного стилю поведінки [1].

Розвиток студента на різних курсах має деякі особливі риси. Перший курс вирішує завдання залучення недавнього абітурієнта до студентських форм колективного життя. Поведінка студентів відрізняється високим ступенем

98

конформізму; у першокурсників відсутній диференційований підхід до своїх ролей.

Другий курс – період найнапруженішої навчальної діяльності студентів. У життя другокурсників інтенсивно включені всі форми навчання і виховання. Студенти отримують загальну підготовку, формуються їх широкі культурні запити і потреби. Процес адаптації до даного середовища в основному завершений.

Третій курс – початок спеціалізації, зміцнення інтересу до наукової роботи як віддзеркалення подальшого розвитку і поглиблення професійних інтересів студентів. Нагальна необхідність у спеціалізації найчастіше приводить до звуження сфери різнобічних інтересів особистості. Відтепер форми становлення особистості у вузі в основних рисах визначаються чинником спеціалізації.

Четвертий курс – перше реальне знайомство зі спеціальністю в період проходження навчальної практики. Для поведінки студентів характерний інтенсивний пошук більш раціональних шляхів і форм спеціальної підготовки, відбувається переоцінка студентами багатьох цінностей життя і культури.П'ятий курс – перспектива швидкого закінчення ВНЗ – формує чіткі практичні установки на майбутній рід діяльності. Проявляються нові, все більш актуальні цінності, пов'язані з матеріальним і сімейним становищем, місцем роботи і т.п. Студенти поступово відходять від колективних форм життя вузу.

Уцілому ж розвиток особистості студента як майбутнього фахівця з вищою освітою йде в ряді напрямків:зміцнюються ідейна переконаність, професійна спрямованість, розвиваються необхідні здібності; удосконалюються, «професіоналізуються» психічні процеси, стани, досвід; підвищуються почуття обов’язку, відповідальність за успіх професійної діяльності, рельєфніше виступає індивідуальність студента;ростуть домагання особистості студента в галузі своєї майбутньої професії;на основі інтенсивної передачі соціального і професійного досвіду і формування потрібних якостей зростають загальна зрілість та стійкість особистості студента; підвищується питома вага самовиховання студента в формуванні якостей, досвіду, необхідних йому як майбутньому спеціалісту;міцніють професійна самостійність і готовність до майбутньої практичної роботи [3].

Увищій школі виховання інтересу і любові до обраної професії досягається шляхом вироблення у студентів правильного уявлення про суспільне значення і зміст роботи в майбутній галузі діяльності, про закономірності її розвитку: формування у кожного студента переконання в своїй професійній придатності, а також ясного розуміння необхідності оволодіння всіма дисциплінами, видами підготовки, передбаченими навчальним планом даного вузу; вироблення прагнення стежити за всім прогресивним в діяльності передових фахівців; уміння направляти усе самовиховання на користь роботі, постійно поповнюючи свої знання.

Отже, психологічний розвиток особистості студента – діалектичний процес виникнення і вирішення протиріч, переходу зовнішнього у внутрішнє, саморуху, активної роботи над собою.

99

Література:

1. Абдулина О. А. Личность студента в процес се профессиональной подготовки / О. А. Абдулина // Высшееобразование в России, 1993. – № 3.

2.Ананьєв Б. Г. Избранные психологические труды : в 2-х т. / Б. Г. Ананьев. – М. : Педагогика, 1980. – Т. 1. – 230 с.

3.Педагогика и психология высшей школы : учебное пособие. – Ростов н/Д : Феникс, 2002. – 544 с.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВИЗНАЧЕННЯ СТУДЕНТІВ

ДРАЧ С. В.

старший викладач кафедри педагогіки, психології та загальноосвітніх дисциплін Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна»

Професійне самовизначення – багатовимірний і багатоступеневий процес, який можна розглядати під різними кутами зору. Перш за все, це серія задач, що суспільство ставить перед особистістю у процесі її формування і які вона повинна послідовно вирішити протягом певного проміжку часу. З іншого боку –це процес поетапного прийняття рішення. По-третє, це процес формування індивідуального стилю життя, частиною якого являється професійна діяльність. Данні підходи є взаємодоповнюючими (перший – соціологічний, другий – соціальнопсихологічний, третій – диференційно-психологічний ). В психології розвитку професійне самовизначення розділяють на ряд етапів, тривалість яких залежить від соціальних умов і індивідуальних особливостей розвитку. Цікавість стимулює розвиток здібностей, а виявленні здібності, підвищують успішність діяльності, що в свою чергу підкріплює інтерес.

Орієнтація на вступ до вузу формується значно раніше, чим дозріває вибір конкретної спеціальності [1]. Професійна орієнтація – важка психологічна проблема, до неї існує три головних теоретичних підходи. Чітке професійне самовизначення статистично пов'язано з загальною задоволеністю життям 41%, а серед тих хто не визначився – 26%.

Самовизначення означає не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію та визначення свого місця у дорослому світі. Поняття «самовизначення», яке використовується у вітчизняній психології, подібне до поняття «ідентичність», розробленого американським вченим Е. Еріксоном. Ідентичність – умова психічного здоров’я, і якщо вона не сформується, то людина не знаходить себе, свого місця у суспільстві, почувається «втраченою».

Раннє самовизначення вважається позитивним, хоча теж має свої недоліки. Підліткові захоплення нерідко обумовлені випадковими факторами. Категоричність вибору та небажання розглянути інші варіанти часто служить

100