Основний та додатковий списки літератури:

Борисов В.І. Необережність та її види: Текст лекцій. – Харків: УкрЮА, 1991.

Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. – Воронеж, 1974.

Дагель П.С. Неосторожность: уголовно правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1977.

Х Х Х

Нерсесян В.А. Ответственность за неосторожное преступление: состояние и пути совершенствования // Государство и право. – 2002 – № 3 – с.33–38.

Рарог А.И. Общая теория вины в уголовном праве. – М.: ВЮЗИ, 1980.

Рарог А.И. Субъективная сторона и квалификация преступлений. – М.: 2001.

Угрехелидзе М.Г. Проблема неосторожной вины в уголовном праве. – Тбилиси: Мецниереба, 1976.

Тема 9. Осудність та неосудність

План

1. Поняття та кримінально-правове значення осудності.

2. Поняття неосудності, її критерії та правові наслідки.

3. Обмежена осудність за кримінальним законом. Її правове значення.

4. Примусові заходи медичного характеру.

Методичні рекомендації:

Починаючи висвітлювати питання про поняття осудності, треба підкреслити, що осудність є обов’язковою ознакою суб’єкта злочину як елемента складу злочину. Поняття осудності визначається згідно з ч.1 ст.19 КК як здатність особи під час вчинення злочину усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. У цьому зв’язку необхідно показати дві ознаки осудності: інтелектуальну та вольову, їх співвідношення. При цьому необхідно показати, що осудною може бути визнана не тільки психічно здорова людина, але й така, що хворіє на будь-яку душевну хворобу, за умови, що під час вчинення злочину вона усвідомлювала свої дії (бездіяльність) і керувала ними. При завершенні першого питання теми слід показати значення осудності як передумови встановлення вини та кримінальної відповідальності особи, що вчинила злочин.

Переходячи до характеристики неосудності, треба проаналізувати ч.2 ст.19 КК та показати, що за кримінальним законом формула неосудності має змішаний характер, тобто ґрунтується на єдності двох критеріїв: юридичного (психологічного) та медичного (біологічного). Після цього слід докладно розглянути кожен з цих критеріїв, а також їх взаємозв’язок при вирішенні питання про визнання особи неосудною. Аналізуючи медичний критерій, важливо мати на увазі, що він являє собою узагальнюючий перелік усіх можливих хворобливих розладів психіки людини, які мають змогу виступати потенційним джерелом його неосудності. Треба дати коротку характеристику кожної ознаки медичного критерію неосудності (хронічної психічної хвороби, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства чи іншого хворобливого стану психіки) та показати, що для наявності медичного критерію неосудності достатньо встановити хоча б одну його ознаку.

Пояснюючи питання про юридичний критерій неосудності, треба врахувати, що він включає дві ознаки: інтелектуальну та вольову. Слід назвати їх та послідовно розкрити кожну з них. Треба пояснити, що розуміють під нездатністю особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і в яких випадках правомірно робити висновок, що особа не здатна керувати своїми діями. Тут треба пояснити, чому у понятті неосудності інтелектуальна та вольова ознаки юридичного критерію роз’єднанні сполучником “або”, навести приклади визнання особи неосудною саме за наявності вольової ознаки юридичного критерію (наприклад, суспільно небезпечні діяння клептоманів, піроманів, наркоманів тощо). Наприкінці треба показати значення кожного з вказаних критеріїв для визнання особи неосудною. Тут треба також пояснити, чому саме юридичний критерій є вирішальним при визначенні неосудності, й обґрунтувати, чому визнання особи неосудною не потребує встановлення всіх ознак юридичного та медичного критеріїв. Нарешті необхідно показати значення наслідки визнання особи неосудною.

Висвітлюючи питання про обмежену осудність за кримінальним правом України треба показати, що це питання вперше передбачене новим КК в ст. 20.

Необхідно дати поняття обмеженої осудності, відмежувати її від неосудності, а також показати її кримінально-правове значення.

Для цього слід звернутися до ХІV розділу КК і дати характеристику примусових заходів медичного характеру. Слід визначити мету застосування таких заходів, а також визначити категорії осіб, до яких можливе застосування даних заходів.