XII – XIV ст., представлена лірикою трубадурів, труверів, мінезингерів, лицарськими романами.

Левкас (грец. leukos – білий) – крейдяний ґрунт живопису та графіки.

Ліногравюра – 1) вид друкованої графіки, що являє собою відбиток, зроблений на папері із зображення, яке виконано на лінолеумі; 2) гравюра на лінолеумі.

Літографія – гравюра на камені (вапняку).

Літопис – 1) вид розповідної літератури; 2) пам’ятка історичного розповідання XI – XVII ст., історичної прози давньої Русі; 3) один із основних жанрів давньої літератури, де оповідь велася із року в рік, не має аналогів в інших середньовічних літературах.

Літургія – християнське богослужіння, у православних – обідня, у католиків і лютеран – меса. Л. передбачає читання уривків із Біблії, урочистий спів, молитви й певні символічні дії і процеси, у яких алегорично зображується життя і смерть Ісуса Христа.

Літургійна драма (лат. litera – літера) – вид релігійної вистави, що входить до складу пасхальної або різдвяної церковної служби (літургії) і ґрунтується на інсценуванні окремих епізодів Євангелія.

Магія (лат. magia, грец. mageia – чаклунство, чарування) – віра в надприродні здібності людини (чаклуна, мага) впливати на людей, тварин, явища природи, а також на уявлюваних духів і богів через чаклунство, чарівництво, чарування, обряди. Визначає культуру первісного суспільства.

Маньєризм (італ. maniera – манера, стиль) – художня течія західноєвропейського мистецтва XVI ст., що виникла в період кризи культури Відродження. М. стверджував нестійкість, трагічні дисонанси битви, владу ірраціональних сил, суб’єктивність мистецтва.

Мастаба (араб. буквально – кам’яна лава) – назва гробниць давньоєгипетської знаті, збудованих у вигляді лежачого бруса з нахиленими до центру стінами, у підземній погребальній камері котрих містилися статуї, рельєфи, розписи.

Мегалітичні споруди (грец. megas – величезний і lithos – камінь) – культові споруди III – II тис. до н.е. з величезних необроблених або напівоброблених кам’яних брил.

Менгіри (бретонський – menhir, men – камінь і hir – довгий) – вид мегалітичних споруд, котрий складається з одного блоку каменя, що вертикально вкопаний у землю (вис. від 4 – 5 м до 20 м). М. іноді створюють довгі алеї або розміщуються у формі кола; можливо, мали культове призначення.

Менестрель (фр. menestrel, пізньолат. ministralis – той, хто перебуває на службі) – 1) співець, потішник і декламатор (звичайно і поет доби Середньовіччя, що перебував на службі при дворі феодального сеньйора або мандрував); 2) в Англії і Франції XIV – XVIII ст. назва музиканта-професіонала.

Менталітет (лат. mens – розум, мислення, напрям думок, склад душі) – особливий якісний душевний стан людей.

Ментальність (лат. mens – розум, мислення, напрям думок, склад душі) – сукупність станів, орієнтирів, настанов, спрямованих на сприйняття, усвідомлення, відтворення і зміну світу певним чином.

Меса (фр. messe, пізньолат. missa) – 1) назва літургії, прийнята у католицькій церкві; 2) багатоголосний циклічний хоровий музичний твір на текст літургії; 3) концертний твір, що виходить за межі культової музики.

Мистецтво – одна з форм суспільної свідомості, спосіб практично-духовного освоєння світу через художній образ, а не через утилітарне освоєння або раціональне вивчення. М. спрямоване до світу почуттів і переживань людини. М. розвивається як система конкретних видів (музика, література, живопис, скульптура та ін.), які основані на специфічних засобах відображення дійсності.

Милування – іконографічний тип зображення Богоматері, яка стоїть або сидить з Немовлям на руках, коли їхні лики торкаються один одного.

Мистецтво абсурду (лат. absurdus – безглуздий) –

1) прояв авангардизму; 2) поняття, що відтворює явища в літературі й театрі Заходу 50 – 60-х рр. ХХ ст., пов’язані з уявленнями про світ як про абсурди, які ґрунтуються на песимізмі, некомунікабельності, передчутті загибелі.

Мімесис (грец. mimesis – імітація) – термін давньогрецької філософії, що характеризує сутність творчості, у тому числі й художньої.

Мінезингери (нім. minnesinger – співець любові) – німецькі поети-співці при германських дворах XII – XIII ст., котрі перейняли традиції провансальських трубадурів. Оспівували лицарську доблесть і самовіддане служіння дамі.

Мініатюра (лат. minium – кіновар: червона фарба для розцвічування заголовних літер; фр. miniature – мініатюра) – 1) художній твір, як правило, живописний, малих розмірів, який відрізняється особливо тонкою технікою накладання фарб; 2) у літературі, театрі, музиці, цирку, на естраді – жанр малих форм, невеликий за обсягом твір; 3) живописні зображення, що прикрашали й ілюстрували середньовічні рукописи у вигляді заставок, сторінкових ілюстрацій, орнаментально прикрашених буквиць.

Містерія (грец. mysterion – таємниця, таїнство) – 1) вид середньовічної західноєвропейської релігійної вистави: вільні, переважно віршовані інсценівки біблійних епізодів, у яких релігійні сцени чергувалися із вставними комедійно-побутовими сценами й розігрувалися на площах під час релігійних свят; 2) у давніх греків і римлян, у народів Давнього Сходу таємничі релігійні обряди, до участі в яких допускалися лише посвячені.

Міф (грец. mythos – сказання, легенда) – синкретичне відтворення дійсності у вигляді чуттєво-конкретних персоніфікацій і живих істот, що мисляться цілком реальними.

Міфологія (грец. mythos – легенда, сказання і logos – слово, мова) – 1) сукупність міфів (оповідань, розповідей) про богів, героїв, демонів, духів та інше, що відтворювала уявлення людей про світ, природу і людство; 2) наука, що вивчає міфи; 3) форма свідомості людей.

Модерн (фр. modern – сучасний) – стиль у мистецтві кінця XIX – початку ХХ ст., для якого характерне прагнення до зовнішньої декоративності, м’якість та плавність форм.

Модернізм (фр. moderne – новітній, сучасний) – 1) загальне позначення напрямів мистецтва кінця XIX – XX ст. (кубізм, сюрреалізм, експресіонізм, абстракціонізм, дадаїзм, футуризм тощо). Основа М. – антитрадиціоналізм і антинормативізм; 2) естетична теорія.

Мозаїка (фр. mosaigue) – 1) зображення або візерунки, виконані з використанням кольорових камінців, смальти, керамічних плиток тощо, що застосовувалися переважно для прикрашення будівель; 2) вид образотворчого мистецтва.

Монументальна скульптура (лат. monumentum – пам’ятник) – вид скульптури, твори якої створюються для конкретного архітектурного середовища й існують у вигляді монумента або пам’ятника, декоративної скульптури, що прикрашає мости, будинки, сади, парки, надгробки тощо.

Монументальне мистецтво – рід образотворчих мистецтв, твори яких створюються для конкретного архітектурного середовища, відрізняються значимістю змісту, узагальненістю форм, масштабністю.

Монументальний живопис – вид живопису, твори якого створюються для конкретного архітектурного середовища й існують у вигляді мозаїки, фрески, вітражу тощо.

Музика (грец. musike, буквально – мистецтво муз) – вид мистецтва, який відтворює дійсність у звукових художніх образах. М. ґрунтується на здатності людини асоціювати слухові відчуття із власними переживаннями, станами та процесами зовнішнього світу.

Нава (неф) (фр. nef, лат. navis – корабель) – витягнуте в довжину приміщення храму (або частина його), як правило, прямокутне у плані, відокремлене рядом колон чи стовпів.

Натуралізм (лат. nature – природа) – напрям у мистецтві останньої третини XIX ст., котрий характеризується старанним, безстороннім відтворенням дійсності, намагається подолати умовність мистецтва, перетворити художній твір на точну копію факту.

Неореалізм (грец. neos – новий, пізньолат. reals – матеріальний, дійсний) – напрям у літературі й кіно 40 – 50-х рр. ХХ ст., спрямований на зображення справжньої, неприкрашеної дійсності.

Образотворче мистецтво – сукупність видів мистецтва, що відтворюють дійсність у зорових образах. До О.м. належать: живопис, скульптура, графіка, іконопис, у значній мірі, декоративно-прикладне мистецтво.

Ода (грец. ode – пісня) – 1) урочистий, патетичний, хвалебний твір; 2) оркестрово-хоровий твір урочистого характеру, що оспівує якусь значну подію або подвиг; 3) жанр ліричної поезії й музики.

Одигітрія (грец. hodegetria, hodos – шлях) – іконографічний тип зображення Богоматері, котра стоїть або сидить з Немовлям на руках, їхні лики не торкаються одне одного.

Оп-арт (англ. op-art, скорочено від optical art – оптичне мистецтво) – течія в європейському, американському живописі й графіці, яка виникла в 40 – 60-ті рр. ХХ ст. і для якої є характерним застосування оптичних і кольорових ефектів.

Опера (італ. opera, буквально – твір) – 1) синтетичний музично-театральний твір, у якому поєднується слово, сценічна дія й музика і який втілюється за допомогою інструментальної (оркестрової) та вокальної (сольної, хорової) музики; 2) жанр музично-драматичного мистецтва.

Оперета (італ. operetta, франц. operette, буквально – маленька опера) – 1) музично-театральний твір, переважно комедійного характеру, у якому вокальні й інструментальні музичні номери, а також танці поєднуються з діалогом; 2) жанр музично-драматичного мистецтва.

Оранта (лат. orans – підіймаючий) – іконографічний тип зображення Богоматері в молитовній позі з піднесеними догори руками.

Ордер (лат. ordo – ряд, порядок) – один із видів архітектурної композиції, що складається з вертикальних несучих частин – підпір у вигляді колон, стовпів і горизонтальних частин – антаблементу.

Пантеїзм (грец. pan – все, theos – бог) – філософське вчення, яке зближує поняття “бог” і “природа”, ототожнює їх і розглядає природу як втілення божества, визначає спрямованість художньої діяльності.

Пантеон (лат. pantheon, грец. pantheion – місце, присвячене всім богам) – 1) у давніх греків і римлян храм, присвячений всім богам; 2) сукупність всіх богів того чи іншого культу; 3) усипальниця видатних людей.

Парсуна (викривлене слово “персона”) – умовна назва творів українського, російського й білоруського портретного живопису кінця XVI – XVII ст., які зберігають прийоми іконопису.

Партесний спів (пізньолат. partes – голоси, у переносному смислі – хорова партія) – стиль української й російської багатоголосної хорової музики без інструментального супроводу, яка створюється як на основі церковних, так і світських текстів. Кількість голосів коливається у межах від 3 до 12, іноді до 48.

Пастораль (лат. pastorallis – пастуший) – 1) жанровий різновид новоєвропейської літератури XIV – XVII ст., пов’язаний з ідилічним сприйняттям світу; 2) опера, пантоміма або балет, сюжет яких пов’язаний з ідеалізованим зображенням пастушого життя; 3) вокальний або інструментальний твір, котрий малює картини природи або сцени сільського побуту.

Патерик (грец. paterikon, pater – батько) – збірка життєписів отців церкви, монахів певного монастиря, зазвичай тих, що визнаються церквою святими.

Периптер (грец. peripteron, pert – навкруги, навколо, біля, pteron – крило, бокова колонада) – основний тип давньогрецького храму, у якому прямокутна будівля з чотирьох боків оточена колонадою.

Поезія (грец. poiesis – творчість) – 1) віршована, ритмічно побудована мова; 2) сукупність віршованих творів окремого народу, часу, поета або групи поетів; 3) мистецтво слова; 4) жанр літератури.

Полемічна література – жанровий різновид української літератури, що виник на початку XVI ст., головним змістом якого була боротьба проти католицизму, котрий намагався підкорити українську церкву; пізніше почав набувати виразних рис публіцистики, поєднаної з художністю, був спрямований проти тиску польської шляхти, примусової полонізації, на захист пригноблених верств міщанства, селян.

Поліфонія (грец. poly – багато, phonia – звук, голос) – вид багатоголосся, для якого характерним є одночасне поєднання двох і більше самостійних мелодій.

Поп-арт (англ. pop-art – скорочене popular art – загальнодоступне мистецтво) – напрям у сучасному образотворчому мистецтві, що виник у 50-ті рр. ХХ ст. у США й Великій Британії, особливою рисою якого є поєднання у творі мистецтва реальних побутових предметів (консервних банок, старих речей, частин автомашин тощо), механічних копій (фотографій, муляжів, репродукцій тощо) з їхнім зображенням.

Постмодернізм (лат. pоst – після, франц. moderne – модернізм – повільний, сучасний) – 1) явище в художній культурі останньої чверті ХХ ст., якому притаманні: постійне звертання до минулих історичних форм культури, активна взаємодія різних художніх систем у художніх творах; 2) підвищена увага до гнучкого слова, цитатність, відсутність фіксованої стильової, ідеологічної, моральної домінанти; єдиного “я” героя, зовнішня необробленість форми художніх творів.

Примітивізм (лат. primitivus – перший, ранній) – художній напрям кінця XIX – ХХ ст., якому притаманне наслідування норм мистецтва ранньої стадії розвитку; відрізняється наївністю образної побудови, цілісністю, виразною простотою форм.

Проза (лат. prosa (oratio) – проста (мова) – 1) усна або письмова невіршована мова; 2) сукупність невіршованих художніх творів.

Пропілеї (грец. propylon, propylaia – (місце) перед дверима, вхід) – монументальна споруда, яка визначає вхід у місто або до архітектурного ансамблю.

Пуантилізм (фр. pointillisme – писати крапками) – течія в мистецтві кінця XIX – початку ХХ ст., особливість якої полягає у створенні художніх творів за допомогою окремих мазків правильної овальної або прямокутної форми – в живописі та роз’єднаних паузами або стрибками у музиці – звуків.

Пуризм (фр. puriame, purus – чистий) – течія в західноєвропейському живописі, що виникла у Франції у 1918 р., визначальною особливістю якої є спрощене зображення силуетів звичайних речей.

Реалізм (лат. realis – суттєвий, дійсний) – напрям у мистецтві, представники якого вважали своїм завданням дати найбільш повне й правдиве відображення дійсності.

Рельєф (фр. relief, лат. relevo – піднімаю) – вид скульптури, у якому зображення опукле (або заглиблене) щодо площини фону.

Ренесанс (фр. renessanse – відродження) – епоха в розвитку світової культури, яка прийшла на зміну середньовіччя.

Ритуал (лат. ritualis – обрядовий) – 1) сукупність і встановлений порядок обрядових дій під час здійснення якого-небудь релігійного акту; 2) форма складної символічної поведінки, впорядкована форма дій.

Рок-музика (англ. rook – гойдатися, розхитуватися) – напрям сучасної музичної культури, який склався на основі рок-н-ролу й біт-музики, що зародилася у 50-х рр. ХХ ст. у зв’язку з молодіжним рухом протесту в США, Великої Британії і деяких інших країнах Заходу. Веде своє походження також від негритянського міського пісенно-танцювального фольклору, ритм-енд-блюзу, музики кантрі. Твори Р.-м. – вільні вокально-інструментальні форми, котрі розгортаються у вигляді потоку імпровізації, основані на підкресленій широті інтонаційних формул, багатократних повтореннях того чи іншого мотиву, вільному фразуванні на фоні активної метроритмічної пульсації і виконуються, в основному, електрогітарними й ударними інструментами, рідше – трубами, саксофонами, електроорганами тощо.

Рококо (фр. rocaill – раковина) – 1) художній напрям у мистецтві Європи XVIII ст., для якого є характерним тяжіння до асиметрії композиції, ретельного деталювання та форм, насиченої і разом з тим урівноваженої структури декору, витонченості, контрасту між суворістю зовнішнього вигляду й делікатністю внутрішнього; 2) художній стиль в архітектурі й декоративному мистецтві, що вирізняється примхливою асиметричною орнаментацією й вишуканістю форм.

Романський період, романський стиль (фр. roman, лат. romanus – римський) – 1) період західноєвропейського середньовіччя, у якому переважала орієнтація на римські начала.

Романтизм (фр. romantisme) – 1) художній напрям у мистецтві першої половини XIX ст., для якого характерні підвищений інтерес до особи й духовного світу людини, протиставлення світу реального світу ідеальному, створення образу світу за принципом контрасту з навколишнім життям, з надзвичайними героями й ідеальними прагненнями; 2) світовідчування, якому властива ідеалізація дійсності, мрійливість.

Сакралізація (лат. sacer – священний) – життя людини в системі релігійних культів та ритуалів.

Секуляризація (пізньолат. saecularia – мирський, світський) – звільнення людини від релігійного впливу, у тому числі в художній творчості.

Сентименталізм (фр. sentiment – почуття) – 1) художній напрям у мистецтві другої половини XVIII ст., у якому домінантою людської природи проголошуються почуття, а не розум, йому притаманні пошуки шляхів зображення ідеально-нормативної особи у звільненні й удосконаленні природних почуттів; 2) особливий умонастрій: меланхолійна мрійливість, прихильність до усамітнених роздумів, чутливість.

Символізм (фр. symbolisme, грец. symbolon – знак, символ) – 1) художній напрям у мистецтві кінця XIX ст. – початку ХХ ст., котрий зосереджувався на художньому виразі за допомогою символу явищ та ідей, що перебувають за межами почуттів сприйняття, намагаються прорватися крізь видиму реальність до нетлінної, трансцендентної суті світу; 2) художня течія й естетична концепція, які стверджують як головне в художній творчості несвідоме, інтуїтивне.

Симфонічна музика – інструментальна музика, яка призначається для виконання симфонічним оркестром і являє собою великі твори, що складаються з багатьох частин, а також дрібні музичні п’єси.

Синкретизм (грец. synkretismos – об’єднання) – злитність, нерозчленованість, що характеризує стан первісної культури.

Синопсис (грец. synopsis – огляд) – 1) зведене, сумарне викладання різних поглядів з якогось питання; 2) перший навчально-історичний твір, виданий у Києві, який містив відомості про походження й побут слов’ян, історію Давньоруської держави.

Синтетичні мистецтва – види мистецтв, основані на поєднанні різних мистецтв у нове художнє начало.

Складень – складна ікона з двох (диптих), трьох (триптих) або декількох (поліптих) частин.

Скульптура (лат. scuiptura, sculpo – висікаю, вирізую) – 1) вид образотворчого мистецтва, котрий засвоює світ у пластичних художніх образах і створює об’ємні зображення, які виліплюють із м’якого матеріалу (глини, воску), висікають з каменю, вирізають з деревини або виливають з бронзи, гіпсу тощо; 2) твори цього виду мистецтва, а також їхня сукупність.

Смальта (нім. smalte, італ. smalto – емаль) – кольорове напівпрозоре скло у вигляді кубиків або пластинок, що застосовується для виготовлення мозаїк.

Соборність – якість переважно російської культури, що базується на ройовому началі, прагненні до єдності, поєднання любові й волі, що не знає над собою зовнішнього авторитету і ґрунтується на незалежному духовному житті кожного.

Солярність (лат. sol – сонце) – культ Сонця і сонячного світла, який відображався в давній міфології, орнаментах, символіці кольорів.

Соціалістичний реалізм – 1) напрям у художньому житті СРСР, який ґрунтувався на принципі зображення життя у світі ідеалів соціалізму; 2) художній метод, в основі якого лежить комуністичній суспільно-політичний та естетичний ідеал; 3) естетична теорія.

Спадкоємність – 1) зв’язок між явищами й процесами у природі, суспільстві й культурі; 2) одна із закономірностей розвитку художньої культури.

Станкове мистецтво – 1) рід образотворчого мистецтва, твори котрого мають самостійний характер і не мають прямого декоративного або утилітарного призначення; 2) твори мистецтва, створені із застосуванням спеціального станка (мальберта чи скульптурного станка).

Стела (грец. stele – стовп) – вертикальна кам’яна плита з написом, рельєфним або живописним зображенням.

Ступа (санскр. – купа землі, каміння) – в індійській архітектурі монументальна буддійська символічна й меморіальна споруда, сховище реліквій.

Супрематизм (лат. supremus – найвищий) – різновид абстракціонізму в живописі початку ХХ ст., особливістю якого є комбінування кольорових геометричних фігур або об’ємних форм.

Сюрреалізм (фр. surrealism – надреалізм) – 1) художній напрям, що виник у 20-ті рр. ХХ ст. у Франції, представники якого проголосили сферу підсвідомості (інстинкти, сновидіння, галюцинації тощо) формами мистецтва; 2) естетична теорія, що ґрунтується на розриві логічних зв’язків і заміні їх суб’єктивними асоціаціями.

Ташизм (фр. tache – пляма) – течія в живописі ХХ ст., яка базується на методі безсвідомості й автоматизмі творчості, пов’язана зі створенням експресивних композицій з вільно покладених плям та мазків.

Театр (грец. theatron – місце для видовищ, видовище) – 1) вид синтетичного мистецтва, у котрому образне відображення дійсності відбувається у формі вистави, яку грають актори перед глядачами; 2) творчий колектив, трупа, що дають спектаклі; 3) особливий тип будівлі, що призначається для театральних вистав.

Телебачення (грец. tele – вдалину, далеко) – 1) засіб масової аудіовізуальної комунікації й екранне видовище, котре відрізняється періодичністю зв’язку з аудиторією, камерністю середовища сприймання, здатністю передавати інформацію про події, обминаючи стадію попереднього запису, можливість звертання до мільйонів фізично роз’єднаних глядачів; 2) передача зображення на відстань; 3) вид мистецтва, що типологічно близький до кіномистецтва.

Тотемізм (англ. totem – із мови індійців, що означає “його рід”) – образ мислення, оснований на вірі у кровну спорідненість даної родової групи з твариною, рослиною, предметом або явищем природи, на якому базується розвиток культури.

Трагедія (грец. tragodia – пісня козлів) – 1) драматичний жанр, в основі котрого лежить напружена боротьба, особиста або суспільна катастрофа, нерозв’язувана колізія, що звичайно закінчується загибеллю героя; 2) велике нещастя, тяжка подія із згубними наслідками.

Традиція (лат. traditio – передача) – елементи соціального й культурного наслідування, що передаються від покоління до покоління і зберігаються ним.

Тріумфальна арка – 1) криволінійне перекриття простору між двома опорами на честь воєнних перемог і знаменних подій; 2) тип давньоримської монументальної архітектурної споруди.

Трубадури (фр. troubadour, trobar – вишукувати, вирішувати) – 1) провансальські поети-співці XI – XIII ст., що оспівували лицарську куртуазну любов, радість життя; 2) поетична школа, яка розробляла любовно-лицарську тематику.

Трувери (фр. trouvere – знаходити, придумувати, складати) – французькі поети-співці XII – XIII ст., які змагалися з трубадурами і культивували любовно-лицарські теми.

Фаталізм (лат. fatalis – роковий, fatum – рок, доля) – віра у невідворотність долі, обумовленість, рок, на якій базується розвиток культури.

Фетишизм (португ. feitico – чародійство, амулет) – спосіб мислення, оснований на вірі у надприродні властивості окремих неживих предметів, на якому базується розвиток культури.

Формалізм (лат. formalis – те, що належить до форми) – художній напрям, що виник наприкінці XIX – початку ХХ ст. і виходив із визнання принципової суверенності й автономності форми.

Форум (лат. forum) – 1) площа, ринок у Давньому Римі; 2) місце виступів, 3) широкі представницькі збори, з’їзд.

Фреска (італ. fresco – свіжий) – 1) живопис на свіжій вогкій штукатурці фарбами, розведеними водою; 2) твори, які виконуються в цій техніці; 3) вид образотворчого мистецтва.

Функції мистецтва:

– естетична (спрямована на формування й розвиток естетичних смаків, здібностей і потреб людини, вироблення ціннісних орієнтацій, пробудження творчого духу і бажання творити за законами краси, формування вміння здійснювати естетичну діяльність);

– пізнавальна (забезпечує пізнання світу, формування світогляду);

– сугестивна (передбачає навіювання відповідних думок і почуттів, певний гіпнотичний вплив на психіку людини);

– виховна (спрямована на формування цілісної особистості);

– комунікативна (забезпечує спілкування людей);

– прогностична, кассандрівська (полягає у передбаченні майбутнього);

– компенсаторна (забезпечує зберігання й відновлення психічної рівноваги людини);

– катарсична (сприяє очищенню, оновленню людської душі через потрясіння, викликане співпереживанням з героями художнього твору);

– гедоністична (дає людині радість естетичної насо-лоди);

– розважальна (сприяє відпочинку й розвазі).

Футуризм (лат. futurum – майбутнє) – художній авангардистський напрям у європейському мистецтві 10 – 20-х рр. ХХ ст., який стверджує культ техніки, індустріальних міст; для нього є характерним динамізм, телеграфний стиль у мистецтві, заумлена мова, дисгармонія кольору й форми у живописі тощо.

Хепенінг (англ. happening – те, що трапляється, відбувається) – 1) імпровізована безфабульна театралізована дія; 2) вид сценічного мистецтва.

Хорал (нім. choral – пізньолат. cantus choralis – хоровий спів) – рід релігійних хорових співів у католицькій і протестантській церквах.

Хореографія (грец. choriea, танок + ... графія) – 1) весь обсяг танцювальних компонентів, що входять до балету або танцю; 2) запис танцю, мистецтво створення танцю; 3) вид мистецтва.

Хрестово-купольний храм – тип християнського храму, котрий виник у Візантії: купол на парусах спирається на чотири стовпи в центрі будівлі, звідки розходяться чотири склепистих рукави. Зверху будівля храму виглядає як хрест.

Художній напрям – сукупність художніх явищ, існуючих протягом певного часу, основана на спільних світоглядних і художніх та естетичних принципах, шляхах і способах відображення життя.

Художній образ – специфічна для мистецтва форма відображення дійсності, форма виразу думок і почуттів художника. Зароджується в уяві автора, втілюється у створюваному ним творі мистецтва і відтворюється уявою глядача, слухача, читача.

Художній символ (грец. symbolon – знак, символ) – 1) художній образ, що втілює яку-небудь ідею; 2) знак, наділений невичерпною багатозначністю образу; 3) багатозначно-алегоричний і логічно недоступний для пізнання образ.

Художній стиль (лат. stilys, stylus, грец. stylos – паличка, стрижень для письма) – сукупність образної системи, засобів художньої виразності, творчих прийомів, обумовлена єдністю художнього змісту. Розрізнюють: 1) Х.с.. окремого твору або жанру; 2) індивідуальний Х.с (творчу манеру) окремого автора; 3) Х.с. значних художніх напрямів.

Художня діяльність – особливий вид людської діяльності, спрямованої на художнє засвоєння світу, результатом якої є мистецтво. Х.д. відтворює світ у його цілісності та злитості, немовби повертає людині її саму в цілісній одвічній сутності. У процесі й результатах Х.д. відбувається своєрідне подвоєння людського життя, його доповнення, а іноді й заміна.

Художня культура – компонент духовного життя суспільства, що являє собою сукупність художньої діяльності, її продуктів і системи установ, які забезпечують соціальне функціонування мистецтва. Існує у двох формах: 1) предметній – як результат і процес художньої діяльності, що сприймається наочно; 2) особистісній – як внутрішній стан людей (суспільства, нації, класу, соціальної групи, людини), їхні художні здібності, потреби, орієнтації, творчі таланти. Процес розвитку Х.к. оснований на переході особистісної форми в предметну (опредметнення) і навпаки (розпредметнення). Вирішальну роль при цьому відіграє особистісна форма культури. Х.к. складається з субстанціональних і функціональних елементів.

Національне у Х.к. – те, що створюється, розвивається, зберігається етносом – нацією, народом, передається від покоління до покоління, відрізняється своєрідністю і неповторністю, зумовлюється його ментальністю.

Художня спадщина – зміст і форми художнього життя минулого, які засвоюються й переосмислюються сучасниками.

Цирк (лат. circus – коло) – 1) вид мистецтва, специфіка якого полягає у створенні художніх образів за допомогою гімнастичних та акробатичних трюків, дресури, клоунади, еквілібристики, музичної ексцентрики, ілюзіону та ін.; 2) будівля з ареною (манежем), де відбуваються циркові вистави; 3) у Давньому Римі – місце для кінних змагань колісниць, для боїв гладіаторів, звірів, кулачних боїв тощо.

Шкільна драма – драматургічний твір і театральне дійство, які виникли в середньовічній Західній Європі як засіб виховання й вивчення латинської мови.