48.Економічні перетворення відносин власності в процесі сучасної економічної реформи.

49.Форми власності в Україні.

Власність як науковий термін вживається у двох аспек­тах: в економ. і юрид.. В економічному - це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належ­ності наявних засобів виробництва і одержува- них продук­тів праці державі, окремим колекти- вам чи індивідам. На­лежність (присвоєння) у цьому випадку означає відношення суб'єкта присвоєння до певних матеріальних благ як до своїх, і відповідно відношення до них усіх інших осіб, як до чужих. Це матеріально-речовий аспект процесу присво­єння, який характеризує відношення людей до речі. Інший аспект прис- воєння матеріальних благ - це суспільні відно­сини власності, які характеризують відносини між людьми, що грунтуються на розмежуванні «мого» і «чужого».Суть його полягаг в пануванні власника над річчю і усуненні всіх інших суб’єк- тів від речі або, інакше кажучи, в недо­пущенні будь-яких перешкод власнику в здійсненні пану­вання над річчю з боку невласника. Згідно ЗУ «Про власність» влас­ність в У. виступає в таких формах: приватна, колек­тивна, державна. При цьому в законі встановлено, що всі форми влас- ності є рівноправними. Інакше регулюються відносини власності в КУ. По-перше, у К. (ст. 41, 116, 142, 143) щодо власності вживаються термі- ни «приватна», «держав­на» та «комунальна» і нічого не говориться про колективну власність. При цьому комунальна власність (власність те­риторіальних громад сіл, селищ, міст) розгляда- ється відо­кремлено від державної. По-друге, на відміну від ЗУ «Про власність» у К говориться не про рівнопра­вність форм власності, а про рів- ність перед законом усіх суб'єктів права власнос- ті. Зазначені новели зу­мовлюють необхідність внесення відповідних змін до За­кону «Про влас- ність».

50.Поняття права власності.

Власність як науковий термін вживається у двох аспек­тах: в економічному і юридичному. В економічному - це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належ­ності наявних засобів виробни- цтва і одержуваних продук­тів праці державі, окремим колективам чи індивідам. На­лежність (присвоєння) у цьому випадку означає відношен- ня суб'єкта присвоєння до певних матеріальних благ як до своїх, і відповідно відношення до них усіх інших осіб, як до чужих. Це матеріально-речовий аспект процесу присво­єння, який хара- ктеризує відношення людей до речі. Інший аспект присвоєння матеріальних благ - це сус- пільні відно­сини власності, які характеризують відносини між людьми, що грунтуються на розме жуванні «мого» і «чужого». Згідно із ЗУ «Про власність» влас­ність в Україні виступає в таких формах: приватна, колек­тивна, державна. При цьому в законі встановлено, що всі форми власності є рівноправними. Інакше регулюються відносини власності в КУ. По-перше, у КУ щодо власності вживаються терміни «приватна», «держав­на» та «комунальна» і нічого не гово- риться про колективну власність. При цьому комунальна власність (власність те­риторіальних громад сіл, селищ, міст) розглядається відо­кремлено від державної. По-друге, на відміну від ЗУ «Про власність» у КУ говориться не про рівнопра­вність форм власності, а про рівність перед законом усіх суб'єктів права власності. Зазначені новели зу­мовлюють необхідність внесення відповідних змін до ЗУ «Про влас- ність». Право власності визна­чається законом як врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користуван ня і розпорядження майном. Володіння - це закріплення матеріаль- них благ за конкрет­ними власниками – індивіда- ми і колективами, фактичне утримання речі у сфері господарювання цих осіб. Користу­вання - це вилучення з речей їхніх корисних властивос- тей, які надають можливість задовольнити відпо- відні потреби індивіда чи колективу. Розпоряд- ження - це визначення влас ником юридичної або фактичної частки речі. Із цього можна зро- бити висновок, що право власності-це врегульо- вані законом суспільні відносини щодо володін- ня, користування і розпорядження майном. Пра- во власності в У. охороняється законом.Держава забезпеч. стабільність правовідносин власності.

51.Способи виникнення і припинення права власності.

Всі способи набуття права власності, зазначені в законо­давстві, поділяються на первісні і похідні.

Первісними визначаються такі способи, коли пра во власності виникає на річ вперше або незалеж- но від попере­дніх власників. До них належать, зокрема, створення нової речі внаслідок виробни чої діяльності, націоналізація, рекві­зиція, конфіс- кація, вилучення безгосподарно утримуваного майна, безхазяйне майно, знахідка, скарб, бездо- глядна ху­доба. Похідними визнаються такі спосо би набуття права вла­сності, за яких право нового власника грунтується на праві попереднього влас ника і виникає внаслідок волевиявлення остан -нього. В усіх випадках похідного набуття права влас­ності має місце правонаступництво, тобто пе рехід прав від однієї особи до іншої. Найбільш поширений похідний спо­сіб набуття права влас- ності - передача майна за договором (поставки, купівлі-продажу, міни тощо). Підстави припинен ня права власності поділяються на такі, що зале- жать від волі власника (угоди щодо відчужен­ня майна, повне споживання майна внаслідок корис- тування ним), і такі, що від неї не залежать (при -мусовий продаж чи примусове вилучення майна згідно із законом, загибель майна внаслідок стихійного лиха тощо).