Міністерство освіти і науки України

Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого

Курсова робота

з Історії війн і військового мистецтва

на тему:

«Теорія військового мистецтва в ядерний період (1954-1991 рр.)»

Студента 3 курсу 1 групи факультету №6 Полюховича Юрія Валерійовича

Керівник: доцент , кандидат історичних наук

Корольов Станіслав Сергійович

Оцінка: Національна шкала ________________

Кількість балів: _________Оцінка: ECTS _____

Члени комісії ________________ _______________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ _______________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ _______________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

м. Харків – 2014 рік

План

Вступ

1. «Концептуальні підходи вітчизняної та американської історіографії до дослідження « холодної війни »

1.1. Єволюція концептуальних підходів радянської історичної школи.

1.2. Становлення і розвиток ортодоксальної і ревізіоністської історичних шкіл в США.

2. «Основні положення воєнної теорії»

2.1. Розвиток теорії конвенціонального стримування

2.2. Концепція мирного співіснування

2.2.1. Військово-стратегічний паритет і початок розрядки

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Створення принципово нових видів зброї в минулому столітті зумовило докорінну зміну колишніх уявлень про війну і модифікацію форм, способів і методів ведення воєнних дій. Цьому сприяли масове використання бронетанкових військ, авіації і підводних сил флоту, поява в середині ХХ століття ракетно-ядерної зброї та стрімкий розвиток з кінця XX століття інформаційно-комунікаційних технологій. Відразу після Другої світової війни в США була прийнята доктрина ядерної війни, згодом знайшовши відображення у всіх офіційних стратегічних концепціях США і НАТО. Військова доктрина СРСР також передбачала вирішальну роль ракетно-ядерної зброї у війні.

На першому етапі розглядалася можливість лише загальної ядерної війни, для якої характерно необмежене, масоване і сконцентроване за часом застосування всіх видів ядерної зброї по військових і цивільних цілях. Однак існувала ймовірність того, що розв'язання такої війни привело б до загибелі людської цивілізації, тому в другій половині 1950-х років в США була висунута концепція обмеженою ядерної війни. Пізніше такий конфлікт став розглядатися як збройна боротьба із застосуванням різних видів зброї, включаючи тактичне та оперативно-тактичну ядерну зброю, використання якого обмежується по масштабам, районам застосування та видами ядерних засобів. Ядерна зброя в цьому випадку застосовується для ураження найважливіших військових і військово-економічних об'єктів противника.

У 1961 році у зв'язку із збільшенням ядерного потенціалу СРСР та сформованою приблизно рівним співвідношенням сил керівництво США перейшло до стратегії гнучкого реагування - допустимість використання ядерної зброї не тільки в тотальному, але і в обмеженому військовому конфлікті. А в 1971 році в США була проголошена стратегія реалістичного стримування (реалістичного залякування), котра зберегла в своїй основі принципові положення колишньої стратегії, але надала їй більшу активність і гнучкість в нарощуванні і використанні військової моці США і їх союзників.

Метою курсової роботи є об’єктивний аналіз розвитку військового мистецтва в ядерний період. Для реалізації поставленої мети мною визначені такі завдання:

- з`ясувати стан наукової розробки та охарактеризувати джерельну базу дослідження;

- розкрити історичні умови та фактори, які впливали на розвиток військового мистецтва в ядерний період;

- показати роль і місце провідних країн світу в зазначений період;

- показати особливості розвитку військового мистецтва в ядерний період;

Хронологічні рамки обмежені 1954-1991 рр., що зумовлено суттєвими змінами у розвитку форм і способів збройної боротьби.

В даній курсовій роботі буде розглянуто наступні питання:

1. «Концептуальні підходи вітчизняної та американської історіографії до дослідження « холодної війни ».

1.1. Єволюція концептуальних підходів радянської історичної школи.

1.2. Становлення і розвиток ортодоксальної і ревізіоністської історичних шкіл в США.

2. «Основні положення воєнної теорії».

2.1. Розвиток теорії конвенціонального стримування.

2.2. Концепція мирного співіснування.

2.2.1. Військово-стратегічний паритет і початок розрядки

Розвиток нових засобів боротьби і особливо ядерної зброї внесло корінні зміни в військове мистецтво і торкнулося всі його області: стратегію, оперативне мистецтво і тактику. Роль стратегії різко зросла, так як зі створенням стратегічних ядерних сил вона отримала можливість безпосередньо впливати на хід війни і добиватися ними вирішальних результатів у досягненні перемоги. Можливість застосування ядерної зброї привела до перегляду поглядів на характер війни.

1. «Концептуальні підходи вітчизняної та американської історіографії до дослідження « холодної війни »

Історіографія «холодної війни» розвивалася під помітним впливом політичних і економічних інтересів еліт двох супердержав, які були зацікавлені в виправданні своїх дій і звинуваченні супротивника у всіх негативних для своїх народів і всього людства наслідках конфронтації. Особливо виразно це прагнення проявлялося в спробах двох «ортодоксальних» шкіл - радянської та американської - перекласти один на одного відповідальність за розв'язування «холодної війни». По суті, питання про відповідальність за початок конфлікту став центральним у вітчизняній та американській історіографії.

1.1. Єволюція концептуальних підходів радянської історичної школи.

В радянський період в історичній науці панувало трактування «холодної війни» як односторонньої, ідеологічної і політичної агресії країн Заходу проти СРСР і «соціалістичного табору», яка постійно загрожувала перерости у військову конфронтацію. Багато уваги радянські історики приділяли питанням ідеологічного і політичного протиборства двох наддержав в післявоєнний період. Цією області взаємин обидві держави приділяли особливу увагу, так як вона забезпечувала пропагандистську підтримку практичних кроків на світовій арені, виправдовуючи власну політику і викриваючи позицію протилежної сторони. Основний масив наукової літератури складали роботи з викриття фальсифікаторів історії зовнішньої політики СССР[1; с. 136].

Колективи учених не стільки розробляли нові проблеми, скільки обгрунтовували справедливість політичного курсу СРСР. В роботах В.В. Воровського, В.Г. Трухановская, H.A. Беспалова, Н.В. Лощенкова, Л.Н. Кутакова, В.М. Хвостова відзначається прагнення партії та уряду до роззброєння, конверсії, показується готовність радянських лідерів вести переговори. Автори роблять акцент на мирному характері радянської зовнішньополітичної доктрини, показують участь радянської держави у вирішенні конкретних проблем міжнародного життя, його особливу роль у повоєнній світовій політиці.

В процесі еволюції історіографії з'являлися більш зважені підходи до використання фактів і націленість на з'ясування причин виникнення напруженості в післявоєнному світі. Вчені почали пошук відповідей на злободенні питання міжнародного життя, серед яких особливе місце відводилося аналізу біполярного протистояння. Намічена стабілізація відносин між СРСР і країнами Заходу в другій половині 1980-х рр. стимулювала інтерес вчених до зовнішньополітичних аспектів радянської історії[2; с. 315].

Розпад СРСР в 1991 р вніс серйозні корективи у розвиток вітчизняної історіографії. З цього часу помітно підвищилася кількість і якість наукових розробок. Одним з головних стимулів для розгортання досліджень з проблем «холодної війни» стало відкриття архівів. Практично всі нові праці базувалися на матеріалах, витягнутих з архівів колишнього ЦК КПРС, МЗС, секретних фондів Державного архіву Російської Федерації. Іншим сприятливим фактором для досліджень стала можливість об'єктивно, без класового підходу та ідеологічних догм, різнобічно розкрити взаємозв'язок внутрішньої і зовнішньої політики СРСР, з'ясувати на яких доктринальних основах базувалася зовнішньополітична стратегія країни в 1945-1953 гг[3; с. 113].

У 1990-і рр. був створений масив робіт, що містять нові підходи до дослідження «холодної війни» . До числа найбільш глибоких досліджень, які відображають баланс сил на міжнародній арені, відноситься колективна монографія під редакцією А.О. Чубарьяна. В середині 1990-х рр. з'явилися фундаментальні праці під редакцією М.М. Наринского і Л.Н. Нежінского. Одночасно ряд авторів почав пояснення не тільки феномена післявоєнної конфронтації, а й визначення її структурних складових, серед яких не останню роль грала зовнішня політика СРСР у Східній Європі, в Східній Німеччині, в АТР. Початок «холодної війни» стало розглядатися не просто як складний період у відносинах СРСР і його колишніх союзників по антигітлерівській коаліції, а як політична подія з величезним потенціалом впливу на хід історичного розвитку людства.

Основні зусилля пострадянській історіографії спрямовані на розтин причин конфронтації і аналіз зовнішньополітичної стратегії наддержав. У російській історіографії проявилося прагнення критично оцінити зовнішньополітичний курс СРСР. Історики в цьому бачили відносну новизну концептуального підходу, особливо «на контрасті» з історіографією радянського періоду[4; с. 291].

Одними з найбільш дискусійних питань вітчизняної історіографії на початку 90-их років були проблеми співвідношення ідеології і національних інтересів; взаємовплив національної безпеки і зовнішньої експансії в політиці Радянського Союзу. Спори розвивалися навколо вже відомих джерел, йшла нова інтерпретація накопиченого матеріалу. Особливий інтерес представляють роботи А.І. Уткіна, який на високому науковому рівні обґрунтував неминучість наростання геополітичних протиріч між СРСР .і США в післявоєнний період. У пострадянській історіографії поступово утвердилось уявлення про те, що плани Радянського Союзу грунтувалися переважно на концепції «географічної безпеки». Радянське керівництво воліло розвиток повоєнних міжнародних відносин в руслі традиційної системи «балансу сил» і розділу світу на «сфери впливу».

Можна дійти висновків, що в радянський період в історичній науці панувало трактування «холодної війни» як односторонньої, ідеологічної і політичної агресії країн Заходу проти СРСР і «соціалістичного табору», яка постійно загрожувала перерости у військову конфронтацію. Багато уваги радянські історики приділяли питанням ідеологічного і політичного протиборства двох наддержав в післявоєнний період.