1.4 Принцип маржиналізму і теорія гранічної корисності

в побудові СНР

Маржиналізмвідомий під назвою теорій граничної корисності та граничної продуктивності, перетворився на самостійну течію буржуазної політекономії в другій половині ХІХ ст. Виникнення маржиналізму зумовлювалось передусім об'єктивними чинниками: поглибленням поділу праці, розширенням капіталістичного ринку, зростанням взаємозалежності та конкурентної боротьби між економічними суб'єктами. Головна функція підприємця була пов'язана з вибором правильного рішення щодо розміру ресурсів і продаж, рівня ринкових цін. Теорії маржиналізму стали формою відображення первинних економічних потреб і прагнень приватних підприємців. Крім того, нова течія виконувала й ідеологічну функцію, протиставляючи свої концепції марксизму й виступаючи проти трудової теорії вартості.

Для маржиналізму характерна нова методологія, основними ознаками є такі:

• психологізація економічного аналізу — участь індивіда в економічних процесах зумовлюється психологічними, суб'єктивними чинниками й оцінками;

• суб'єктивно-ідеалістичний підхід — погляд на систему вільного підприємництва з боку ізольованого господарюючого суб'єкта;

• принцип раціональної поведінки людини на основі власних, суб'єктивних уявлень примат обміну та споживання над виробництвом — корисність блага може оцінити лише споживач;

• принцип рідкісності — обмеженість пропозиції того чи іншого блага, унаслідок чого ціна потрапляє в повну залежність від попиту, пов'язаного з суб'єктивними оцінками;

• оперування граничними величинами — граничною корисністю, граничною продуктивністю;

• ідеологічна нейтральність економічного аналізу — спроба побудувати теорію «чистої економіки» без урахування політичних чинників.

Маржиналізм не був абсолютно однорідною течією, він складався з кількох шкіл — австрійської, кембриджської (англійської), американської та лозаннської. Психологічні мотиви індивідуальної економічної поведінки, споживчий попит, ціна — питання, які перебували в центрі уваги економістів австрійської школи. Ідеї, співзвучні цій школі, паралельно висунув англійський теоретик Вільям Стенлі Джевонс (1835— 1882), який увійшов у історію економічної думки як один з перших економістів-математиків. Складніший мотивований аналіз взаємодії ціни, попиту та пропозиції характерний для праць Альфреда Маршалла (1842—1924), який очолював кембриджську школу маржиналізму. Проблеми ефективності використання факторів виробництва й розподілу вартості продукту між їх власниками стали головними в дослідженнях американської школи, представленої Джоном Бейтсом Кларком (1847—1938). Засновники маржиналізму не мали єдиної позиції щодо того, яким має бути економічний аналіз — причинно-наслідковим чи функціональним. Економісти австрійської школи — перші та єдині — виступали з ідеями встановлення причинно-наслідкових зв'язків між економічними явищами. Теоретики кембриджської та американської шкіл, як і економісти-математики, категорично заперечували цей принцип, розглядаючи тільки функціональні взаємозв'язки об'єктів аналізу незалежно від того, який з них є причиною, а який — наслідком.

У концепціях австрійської школи провідну роль відіграє суб'єктивно- психологічний підхід. Спираючись на нього, австрійці прагнули побудувати послідовну, вільну від внутрішніх суперечностей економічну теорію, спрямовану на вивчення причинно-наслідкових взаємодій. Видатними представниками цього першого великого маржи-налістського угруповання були Карл Менгер (1840—1921), Фрідріх Візер (1851—1926), Ойген фон Бем-Баверк (1851—1914). Теорія вартостітрансформувалася в їхніх дослідженнях утеорію граничної корисності(першим категорію "гранична корисність" увів у науковий обіг Ф. Візер, тоді як К. Менгер, наприклад, оперував категорією "кінцева інтенсивність"), обґрунтуванню якої приділялося найбільше уваги. Ціни, за визначенням маржиналістів, залежать не від вартості, яка зумовлюється витратами праці, і не від споживної вартості (корисності), а виключно від суб'єктивних оцінок цієї корисності, точніше — від граничної корисності. Під граничною корисністю вони розуміли суб'єктивну оцінку корисності останньої одиниці запасу певного споживчого блага. Головні принципи теорії граничної корисності сформулював К. Менгер у праці "Начала політичної економії" (1871). На його думку, гранична корисність блага визначається двома чинниками — інтенсивністю індивідуальної потреби й рідкісністю (або запасом) цього блага. Чим більша інтенсивність потреби при певному обсязі запасу, тим вища оцінка блага індивідом, тим більша його гранична корисність, і навпаки. Обсяг запасу впливає протилежно: якщо він зменшується при постійній інтенсивності потреби, то гранична корисність блага збільшується. К. Менгер категорично не визнавав будь-який вплив цін на граничну корисність. Оскільки він аналізував ринок з фіксованою пропозицією певного товару, у нього виходило, що ціну диктує попит (останній ставився в залежність від граничної корисності).

Дещо іншу концепцію ціноутворення висунув найвідоміший теоретик австрійської школи О. Бем-Баверк. Граничні корисності, на його думку, визначають ціни не опосередковано (через попит), а прямо, встановлюючи межі їх коливань. Верхня, максимальна межа зміни ринкової ціни будь-якого товару залежить від суб'єктивної оцінки його корисності покупцем; нижня, мінімальна межа ціни зумовлюється суб'єктивною оцінкою корисності вказаного товару, яка є в продавця. Перед О. Бем-Баверком постала проблема пояснити механізм вимірювання і порівняння цих суб'єктивних оцінок. Вирішити її він спробував за допомогою поняття граничної корисності грошей, прирівнюючи її до суми граничних корисностей товарів, які індивід може купити на останню одиницю свого грошового доходу. Проте такий суб'єктивний механізм встановлення ринкових цін погано узгоджувався з капіталістичною високотоварною економікою.

Основою цінності товару теорія граничної корисності вважає ступінь корисного ефекту, який він приносить споживачу. Цей напрям економічної теорії виник у останній третині XIX століття. Найбільш відомими його представниками були У.С.Джевонс, А.Маршал, К.Менгер, Ф.Візер, Е.Бем- Баверк, Дж.Б.Кларк., Л. Вальрас та ін.. Головна ідея даного підходу полягає в тому, що зведення вартості до витрат (самої праці чи праці, землі, капіталу) є неприйнятною, тому що не дає змоги врахувати корисність товару. Вартість на їхню думку, визначається суб'єктивною граничною корисністю останньої реальної одиниці певного блага.

На їх думку, вартість (цінність) визначається мірою корисності результату. Вони розмежували сукупну корисність блага (тобто корисність усього запасу або всієї доступної даному індивіду кількості благ) і граничну корисність блага (тобто корисність останньої одиниці цього запасу або доступної кількості благ). Цінність розглядалась ними як суб'єктивна за своєю природою категорія, як судження так званої економічної людини про важливість благ, наявних в її розпорядженні, для підтримання життя і добробуту.

Наприклад, у наявності є певний обсяг матеріальних благ. Перша одиниця цього блага задовольнятиме найбільш постійну потребу, друга - вже задовольняє менш настійну потребу, третя - ще меншу потребу і т.д., аж поки потреба не буде задоволена повністю. Остання одиниця блага, яка задовольнила найменшу потребу людини, становитиме граничну корисність. Наприклад, людину мучить спрага. Перша склянка води задовольняє її найсильнішу потребу, друга - меншу, а третя - повністю задовольняє потребу у воді. Третя склянка води становить граничну корисність, бо більше потреби у воді людина вже не має.

Корисність блага полягає у здатності задовольняти потреби і в міру її задоволення корисність блага знижується. Кожна наступна одиниця блага, яка задовольняє найменш суттєву потребу, становить граничну корисність. Саме вона і визначає цінність товарів і в кінцевому підсумку їх ринкову ціну.

На основі поняття граничної корисності обґрунтовуються такі поняття, як граничні витрати, граничний дохід тощо. Ці терміни широко застосовуються у граничному аналізі. Останній ґрунтується на тому, що в основі будь-якого економічного рішення лежить вибір. У цьому виборі той, хто приймає рішення, зіставляє додаткові витрати і одержаний дохід. Додаткові витрати здійснюються у межах граничного доходу.