2.2.5. Реорганізація і ліквідація підприємства

Здійснення ліквідації і реорганізації (злиття, поєднання, поділу, виділення, перетворення) підприємства віднесено до компетенції власника (уповноваженого ним органу), а у випадках, передбачених Законом, — власника за участю трудового колективу чи органу, уповноваженого створювати відповідні підприємства, або суду чи господарського суду, а щодо господарських товариств — до компетенції їх вищих органів, суду чи господарського суду.

Власник, суд, господарський суд або орган, уповноважений створювати підприємства, який прийняв рішення про ліквідацію підприємства, встановлює порядок і строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторів, який не може бути менше двох місяців з моменту оголошення про ліквідацію.

Відповідно до чинного законодавства (ст. 5 і 34 Закону), ст. 4 і 19 Закону України «Про господарські товариства», реорганізація і ліквідація (припинення діяльності) підприємств та господарських товариств здійснюється з додержанням вимог антимонополь­ного законодавства.

Реорганізація підприємства, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може здійснюватись також шляхом його примусового поділу в порядку, передбаченому чинним законодавством. Реорганізація підприємства, яка може призвести до екологічних, демографічних та інших негативних наслідків, що зачіпають інтереси населення території, повинна погоджуватися з відповідною Радою народних депутатів.

Підприємство ліквідується також у випадках:

а) визнання його банкрутом;

б) якщо прийнято рішення про заборону діяльності підприємства через невиконання умов, установлених законодавством, і в передбачений рішенням строк не забезпечено додержання цих умов або не змінено вид діяльності;

в) якщо рішенням суду будуть визнані недійсними установчі документи і рішення про створення підприємства;

г) на інших підставах, передбачених законодавчими актами України.

У разі визнання підприємства банкрутом його ліквідація проводиться згідно з ліквідаційною процедурою, передбаченою Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 р. (в редакції від 30 червня 1999 р.).

Відповідно до підп. «в» ч. 4 ст. 19 Закону України «Про господарські товариства» товариство ліквідується на підставі рішення господарського суду за поданням органів, що контролюють діяльність товариства, у разі систематичного або грубого порушення ним законодавства.

Такими, що систематично порушують законодавство, слід вважати господарські товариства, які раніше двічі допускали порушення законодавства і вчинили його знову, незалежно від того, чи притягалися вони до відповідальності за попередні порушення. Як виняток з урахуванням конкретних обставин, пов’язаних із характером вчиненого порушення законодавства, причин його здійснення, тривалості у часі та наслідків систематичним може бути визнане і повторне порушення законодавства.

Грубим може вважатися одноразове порушення законодавства, яке свідчить про явне і умисне нехтування його вимогами з боку товариства (наприклад, здійснення без ліцензії таких видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до чинного законодавства) та/або потягло наслідки у вигляді значної шкоди, завданої державі, юридичним чи фізичним особам.

З позовом про визнання недійсними установчих документів і рішення про створення підприємства може звернутись до суду державний орган, що згідно з чинним законодавством здійснює контроль за діяльністю підприємства, прокурор, орган, що здійснює державну реєстрацію, а також будь-яке підприємство чи організація, які вважають порушеними свої права чи інтереси, що охороняються законом, у зв’язку зі створенням (державною реєс­трацією) відповідного підприємства.

Підставами для визнання недійсними рішень про створення підприємств чи їх установчих документів можуть бути, зокрема, вчинені при оформленні цих документів порушення чинного законодавства, які позбавляють їх юридичної сили; невідповідність фактичним обставинам вміщених в установчих документах відомостей щодо виду підприємства та форми власності, на якій воно засновано.

Судовий порядок скасування державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності встановлений для випадків:

• визнання недійсними або такими, що суперечать чинному законодавству, установчих документів;

• здійснення діяльності, що суперечить установчим документам та чинному законодавству України;

• несвоєчасного сповіщення суб’єктом підприємницької діяль­ності про зміну свого місцезнаходження.

Скасування державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, передбачене ч. 11 ст. 8 Закону України «Про підприємництво».

При реорганізації і ліквідації підприємства звільнюваним працівникам гарантується додержання їх прав та інтересів відповідно до трудового законодавства України.

Відповідно до п. 4 ст. 34 Закону та ст. 22 Закону України «Про господарські товариства» підприємство вважається реорганізованим з моменту виключення його з державного реєстру України (господарське товариство — з моменту внесення запису про припинення його діяльності до державного реєстру).

У разі злиття, поділу, приєднання підприємств момент переходу майна та відповідних прав і обов’язків до нових підприємств визначається, якщо інше не передбачено законом чи постановою про реорганізацію, днем підписання передаточного або розподільного акта чи балансу (ч. 2 ст. 37 Цивільного кодексу), і тому може не збігатися у часі з моментом здійснення реорганізації підприємства, тобто виключення його з державного реєстру.

Нові підприємства, до яких у результаті реорганізації перейшли майнові зобов’язання, несуть за ними матеріальну відповідальність і у випадку, якщо прийняте ними майно не покриває вимог кредиторів у межах, визначених установчими документами про реорганізацію правопопередника.

Порядок і умови реорганізації та ліквідації об’єднань, створених підприємствами на добровільних засадах, згідно зі ст. 3 Закону визначаються установчими документами про створення об’єднань.

Здійснення реорганізації підприємства, заснованого на колективній формі власності, становить компетенцію його вищого органу управління (загальних зборів, конференції тощо).

Відповідно до п. 2 ст. 37 Закону України «Про власність» у разі прийняття державним органом, уповноваженим управляти державним майном, рішення про реорганізацію чи ліквідацію державного підприємства трудовий колектив вправі вимагати передачі підприємства в оренду або перетворення його на інше підприємство, засноване на колективній власності.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» припинення діяльності підприємства, майно якого передане в оренду, здійснюється шляхом його реорганізації через приєднання до орендаря з дати видання про це відповідного наказу органу, уповноваженого управляти майном.

Відповідно до п. 2 ст. 35 Закону ліквідаційна комісія зобов’язана провести роботу по стягненню дебіторської заборгованості підприємству і виявленню претензій кредиторів з повідомленням останніх про ліквідацію підприємства.

У період роботи ліквідаційної комісії підприємство, яке ліквідується, не втрачає статусу юридичної особи. Водночас ліквідаційна комісія не є юридичною особою. Тому якщо організація-кредитор вважає, що ліквідаційна комісія необґрунтовано відхилила її вимогу до підприємства, що ліквідується, вона вправі до виключення останнього з державного реєстру України звернутися в установленому порядку з позовом до цього підприємства.

Претензії та позовні заяви, не пред’явлені (не подані) до виключення підприємства з державного реєстру, хоча б по них не закінчився строк позовної давності, задоволенню не підлягають.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне майно ліквідовуваного підприємства і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс і подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих організацій, які повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю.

Ліквідація підприємства вважається завершеною з моменту виключення його з державного реєстру України. Частина 19 ст. 8 Закону України «Про підприємництво» пов’язує втрату підприємством статусу юридичної особи з виключенням його з Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності.

Необхідно зауважити, що саме лише визнання господарським судом недійсними установчих документів підприємства або рішення про створення підприємства, а також прийняття господарським судом рішення про скасування державної реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності не є підставою для того, щоб вважати недійсними угоди, укладені таким підприємством з іншими підприємствами чи організаціями до моменту виключення його з державного реєстру.