Pr_6

Лабораторна робота 6

Тема: Населення Латинської Америки

Завдання 1.

Заселення і найдавніші культури Центральної та Південної Америки. Більшість дослідників сьогодні дотримується думки про заселення території біля 30-20 тис. років тому вихідцями з Північно-Східної Азії через "сухопутний міст" на місці сучасної Берінгової протоки.Поступово склалося два основних осередки ранніх цивілізацій: Мезоамерика (території сучасних центральної й південної Мексики, Гватемали, Белізу, західні райони Гондураса і Сальвадору) та Андська область (частина сучасної Колумбії, Еквадор, Перу, Болівія, північ Чилі).Найдавнішою з відомих нині цивілізацій доколумбової Л.А. є культура ольмеків, яка існувала на південно-східному узбережжі Мексики в ХІV-ІІІ ст. до н.е. З появою крупного міста-держави Теотіуакана (ацтекською - "місто, де жили боги") (ІІ ст. до н.е. - VІІ ст. н.е.) за півсотні кілометрів на північний схід від сучасного Мехіко почався так званий класичний період центральноамериканських культур.Протягом VІІ-VІІІ ст. цивілізації "класичного періоду" були зруйновані нашестям тольтеків, які прийшли з Північної Мексики і створили власну культуру, сповнену своєрідної морокової виразності.У цей час на південному сході Мексики й на території Белізу, Гондурасу та Гватемали найвищого розквіту досягла перша крупна міська цивілізація Ц.А. - майя, що налічувала біля 100 міст-держав (Паленке, Копан, Чичен-Іца, Тікаль та ін.).В Х ст. прекрасні міста майя опустіли, при звістці про вторгнення тольтеків населення залишило їх. На півострові Юкатан виникла майя-тольтекська держава, столицею котрої в середині ХІ ст. став Чичен-Іца, а після його загибелі наприкінці наступного століття - Майяпан. Міжусобні війни привели до зруйнування найбільших міст майя, що значно полегшило завоювання регіону іспанськими конкістадорами.Наприкінці ХІІ ст. з півночі сучасної Мексики почали рух на південь ацтеки, які після довгих поневірянь поселились на оз.Тескоко, перейшли до землеробства і бл. 1325 р. на одному з островів заснували Теночтітлан (сучасний Мехіко) - "американську Венецію" за свідченнями іспанських конкістадорів. Ацтекські міста мали правильне планування, частково пов'язане з роділом землі на між родами на прямокутні ділянки.Як і в інших народів тогочасної Центральної Америки, величезне місце в житті ацтеків займала релігія, можливо найжорстокіша у Новому Світі.. Щоб добути потрібну кількість жертв, ацтеки здійснювали набіги на сусідні племена, - це називалося священною "війною квітів".

Оскільки люди заселяли Л.А. з півночі, поступово просуваючись на південь, перші цивілізації там виникли пізніше, хоча відомо про них набагато менше, ніж про центральноамериканські. Певну роль у цьому зіграли інки, які знищували культові споруди, будівлі, піраміди і пам'ятки мистецтва підкорених індіанських племен, витравлюючи з їхньої пам'яті все, що було до завоювання."Зіркою першої величини" доінкської історії Південної Америки була цивілізація Наска на пустельному південному узбережжі Перу (іспанська транскрипція індіанської назви далекої країни - Біру), що існувала у VІ-VІІІ ст. н.е Та найвідомішою з південноамериканських цивілізацій є імперія інків - Тауантінсуйу (мовою кечуа - чотири Вона склалася протягом ХІІ-ХV ст. навколо гірської общини Куско (на південному сході сучасного Перу), охоплювала більшу частину сучасного Еквадору, Перу, значну частину Болівії, Чилі та Аргентини..Господарською основою Тауантінсуйу було террасне іригаційне землеробство, але імперія інків виявилася єдиною державою доколумбової Америки, в котрій існувало тваринництво як особлива галузь господарської діяльності (приручені лами і альпака)..У 1530-1532 рр. Тауантінсуйу було послаблене міжусобною боротьбою за престол між братами Атауальпою (представником т.зв. династії Кіто) і Уаскаром (представником династії Куско), що полегшило захоплення імперії конкістадорами. А відоме відставання у розвитку давньоамериканських цивілізацій від європейської було викликане передусім кастовим общинним ладом, відсутністю розвинених міжнародних зв'язків, труднощами освоєння нового континенту за переважання кам'яних знарядь і без тяглової худоби. Відкриваючи американський континент, досліджуючи його узбережжя та вигадуючи йому назву, європейці навіть гадки не мали, що там існують великі індіанські цивілізації та самобутні культури.

Завдання 3

Латинська Америка характеризується високим рівнем урбанізації.

У 1900 р. у містах Латинської Америки проживало лише 10% її населення, а на початку XXI ст. — вже понад 70%. Найвищі темпи приросту міського населення регіону спостерігалися у 50-х роках — 4,6% річно, і були набагато вищі, ніж темпи приросту населення у цілому. Згідно з прогнозами ООН, на початку 2025 р. в містах Латинської Америки проживатиме 75% її населення.

На початку XXI ст. до найбільш урбанізованих країн регіону належали — Уругвай, Аргентина, Венесуела і Чилі. У цих країнах частка міського населення досягла 85%, а в Уругваї — 89%.

У більшості країн Карибського басейну і Центральної Америки переважає сільське населення. До країн з мінімальним у регіоні рівнем урбанізації належать Домініка, Гаїті і Гаяна. У цих країнах у містах проживає тільки третина населення.

Наприкінці 90-х років у регіоні в 38 містах — мільйонерах проживала половина міського населення. Ці міста характеризувалися високими темпами приросту населення. Найвищі темпи приросту відзначалися у Лімі і Боготі — 6,5 і 5,6% за рік відповідно.

У другій половині XX ст. процес урбанізації супроводжувався формуванням агломерацій. Найбільші агломерації регіону є центрами концентрації населення і анклавами сучасного виробництва. У Латинській Америці сім агломерацій утворюють міста з людністю понад 5 млн. осіб: Сан-Паулу, Мехіко, Ріо-де-Жанейро, Буенос-Айрес, Ліма, Богота і Сантьяго. Три міста (Мехіко, Сан-Паулу, Ріо-де-Жанейро) входять до числа так званих світових міст.

Малюнок 1

Урбанізація в Латинській Америці

Завдання 4.

Фактори розміщення населення Латинської Америки

Фактор	Характер впливу фактора на розм.населення	Приклади країн	Примітки
Історичний	Період заселення впливав на чисельність населення. Великі площі були неосвоєними.	Весь регіон	Велике значення має економічний розвиток в ході історії,політика країни в ході її становлення.
Географічний	Більшість населення проживає в районахнайкраще придатних для життя. Мінімум людей мешкає в пустелях чи в горах.	Незаселені райони Патагонії та Амазонії	особливість регіону: чимало населення живе в горах,є кілька великих племен в Амазонії
Демографічний	Кількість населення прямо пропорційно залежить від природнього приросту	Всі країни регіону мають високий прир.приріст	Найменший приріст: Пуерто-Ріко,Куба,Уругвай,Мартініка
Економічний	вплив соц.-економічних умов на життєдіяльність населення.	Майже повсюдно в регіоні	винятки:Болівія,Парагвай
Суспільно-політичний	Рух населення в більш розвинені  країни чи райони ,де є більший ступінь розвитку	Острівні  країни, Бразилія; деякою мірою гіпертрофовані великі міста

Висновок: Природний та історичний чинники справили великий вплив на формування своєрідного розміщення населення. Найбільш заселиними є прибережні території, це пов’язано з історичними чинниками освоєння материка. Найбільша щільність населення спостерігається на території острівних держав таких як Пуерто-Ріко та Барбадос.Також велика щільність населення спостерігається у великих містах: Буенос-Айрес,Сан-Паулу, Мехіко.Це пояснюється явищем урбанізації, переміщенням населення у міста в пошуках роботи та кращих умов життя.

Завдання 5.

Передумови соціального розшарування населення Латинської Америки

• Універсальні (нерівність доходів,диференціація між фірмами,асиметричний розподіл капіталу);

• Національні (нерівність розподілу приватної власності на фактори виробництва і правові норми,що визначають її передачу, інвестиційна привабливість країни, відмінності у рівні життя, співвідношення новоутворених і старих державних устроїв);

• Глобальні (на глобальному рівні режими торгівлі,міграції й охорони прав інтелектуальної власності природно відображають ринкову владу багатих, недосконалість глобальних ринків, нерівномірний розподіл економічних благ від функціонування більш ефективних глобальних ринків)

Можна виділити ряд тенденцій і закономірностей, пов`язаних із наявністю внутрішньорегіональних відмінностей у ступені прояву соціального розшарування населення у Латинській Америці:

• Чим більша кількість населення проживає на території певної країни або групи країн, тим вищим є ступінь прояву соціального розшарування;

• Чим вищим є ступінь економічного розвитку країни, тим більшим є і ступінь прояву соціального розшарування;

• Високі показники соціально – економічного розвитку країни не свідчать про низький ступінь прояву соціального розшарування. Скоріше, навпаки, у такому випадку всі соціально-економічні блага сконцентровані в межах певної заможної групи населення;

• Нерівність проявляється і у дискримінації щодо корінного латиноамериканського населення, яке не має належного доступу до суспільних благ;

• Відсутня єдина соціальна стратегія боротьби із проблемою соціального розшарування населення регіону. Лише окремі країни на національному рівні запроваджують соціально – економічні програми, спрямовані на подолання значної соціальної диференціації населення.

Шляхи боротьби із соціальним розшаруванням населення у регіоні:

• Подолання ресурсно – експортної орієнтації економіки. У багатьох країнах із низьким і середнім рівнем доходів на душу населення спостерігається істотний зсув промислового виробництва або експорту в бік видобувних галузей. Для більшості країн Латинської Америки характерна залежність від експорту природних ресурсів;

• Досягнення міжнародної конкурентоспроможності. Ключ до вирішення проблеми нерівності в країнах, що розвиваються, - створення сучасної економіки. Держави зіштовхуються з безліччю труднощів і перешкод. Сучасні технології погано приживаються там, де немає міцних економічних і політичних інститутів. Створення конкурентоспроможної економіки вимагає відповідного суспільного середовища;

• Основним «ліфтом», що забезпечує просування по соціальних сходах, є освіта, зокрема, професійна, що дає спеціальність або певний рівень розвитку, перепідготовку та підвищення кваліфікації. Освіта дає можливість людям домогтися поліпшення свого соціального і матеріального становища, яке відкриває дорогу до отримання хорошої роботи, але зараз дуже важливо проведення цілеспрямованої роботи щодо створення нових робочих місць. Державні чиновники повинні не просто розробляти програми підвищення зайнятості, але періодично звітувати про те, скільки робочих місць в якому регіоні або в якій сфері економіки було створено.

• На національному рівні необхідна розробка і реалізація цільових програм зниження ступеня прояву соціального розшарування населення.