6.1.10. Угоди, недійсні у зв’язку з недієздатністю їх учасників

На підставі ст. 51—54 Цивільного кодексу суд може визнати угоду не дійсною на підставі недієздатності її учасників. Слід мати на увазі, що вимоги про визнання угоди недійсною у зв’язку з недієздатністю її учасників можуть бути заявлені як батьками (усиновителями), опікунами неповнолітнього, який не досягнув п’ятнадцяти років, і особи, визнаної недієздатною, так і дієздатним учасником угоди. Вимоги про визнання угоди недійсною у зв’язку з обмеженням дієздатності учасника угоди або укладення її неповнолітнім віком від 15 до 18 років можуть бути заявлені тільки батьками (усиновителями), піклувальниками таких неповнолітніх або піклувальниками осіб, обмежених у дієздатності внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними речовинами.

З урахуванням усіх обставин такої справи суд повинен установити, чи знала або повинна була знати дієздатна сторона в угоді про недієздатність, обмежену чи часткову дієздатність другої сторони. Якщо сторона знала або повинна була знати про зазначені обставини, то при визнанні угоди недійсною, крім приведення сторін у попередній стан, суд повинен зобов’язати дієздатну сторону відшкодувати другій стороні понесені нею витрати, втрату або пошкодження її майна.

Правила ст. 55 Цивільного кодексу поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення угоди він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення угоди суд призначає судово-психіатричну експертизу.

Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент її укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

6.1.11. Недійсні угоди, укладені внаслідок помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких обставин

Відповідно до ст. 56 Цивільного кодексу угода, укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, може бути визнана недійсною за позовом сторони, яка діяла під впливом помилки.

Якщо така угода визнана недійсною, то кожна зі сторін зобов’язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а у разі неможливості повернення одержаного в натурі — відшкодувати його вартість.

Крім того, сторона, за позовом якої угода визнана недійсною, вправі вимагати від другої сторони відшкодування витрат, втрати або пошкодження свого майна, якщо доведе, що помилка виникла з вини другої сторони. Якщо це не буде доведено, особа, за позовом якої угода визнана недійсною, зобов’язана відшкодувати другій стороні понесені нею витрати, втрату або пошкодження її майна.

Відповідно до ст. 56 ЦК угода може бути визнана судом недійсною, як укладена внаслідок помилки, що має істотне значення, тільки за позовом сторони (громадянина чи організації), що діяла під впливом помилки.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною за угодою предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що угода не була б укладена. Помилка повинна мати суттєве значення, зачіпати природу угоди або такі якості її предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. Помилка в мотивах угоди, а також неправильне уявлення про норму права не підпадають під ознаки ст. 56 Цивільного кодексу.

Відповідно до ст. 57 Цивільного кодексу угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин, може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Якщо угода визнана недійсною з однієї із зазначених підстав, то потерпілому повертається другою стороною все одержане нею за угодою, а за неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість. Майно, одержане за угодою потерпілим від другої сторони (або належне йому), звертається в дохід держави. За неможливості передати майно в дохід держави в натурі стягується його вартість.

Крім того, потерпілому відшкодовуються другою стороною понесені ним витрати, втрата або пошкодження його майна.

Вимоги про визнання угоди недійсною на підставі ст. 57 Цивільного кодексу можуть бути задоволені при доведеності фактів обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною або збігу тяжких для сторони обставин і наявності їх безпосереднього зв’язку з волевиявленням сторони укласти угоду на вкрай невигідних для неї умовах.

Під обманом у таких випадках слід розуміти умисне введення в оману учасника угоди шляхом повідомлення відомостей, що не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди, що укладається.

Насильством є фізичний або психологічний вплив на особу — учасника угоди або його близьких з метою спонукання його до укладення угоди.

Погроза може бути підставою для визнання угоди недійсною, коли з обставин, які мали місце на момент укладення угоди, були підстави вважати, що відмова учасника угоди від її укладення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Зловмисна угода — це умисна змова представника однієї сторони з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої укладено договір. Зловмисна угода має такі ознаки:

а) наявність певного протиправного умислу у представника однієї сторони й іншої сторони договору; умисна змова представника однієї сторони з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої укладено договір;

б) наявність несприятливих наслідків для тієї сторони, представник якої вступив у змову з іншою стороною;

в) наявність причинного зв’язку між указаними вище обставинами.

Спеціальною метою учасників умисної змови може бути як бажання завдати шкоди законним інтересам однієї із сторін (наприклад, умисне доведення до банкрутства), так і наміри надати за рахунок потерпілої сторони такі переваги іншій стороні, які б та не змогла отримати у випадку добросовістного виконання представником потерпілої сторони своїх обов’язків (продаж майна за заниженими цінами).

Збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба і т. ін.), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.