6.1.8. Недійсні угоди, укладені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства

Відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу, якщо угода укладена з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу в обох сторін — у разі виконання угоди обома сторонами — у дохід держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в дохід держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. За наявності ж умислу лише в однієї зі сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в дохід держави.

Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповід­но до ст. 49 Цивільного кодексу є її укладення з метою, що свідомо суперечнить інтересам держави і суспільства, та наявність умислу хоча б у однієї зі сторін щодо настання відповідних наслідків.

До угод, що підпадають під ознаки ст. 49 Цивільного кодексу, належать, зокрема, угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об’єктами права власності українського народу — землею як основним національ­ним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14, 15 Конституції України, розд. II Закону України «Про власність»), на придбання всупереч установленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу суб’єкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що перебуває в їх власності (користуванні).

За змістом ст. 49 Цивільного кодексу стягнення у дохід держави одержаного чи належного за угодою здійснюється лише в тих випадках, коли угода, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, була повністю або частково виконана хоча б однією зі сторін. Якщо за наявності умислу сторін угода не була виконана, вона визнається недійсною без застосування наслідків, передбачених цією статею.

6.1.9. Недійсні угоди, укладені юридичною особою всупереч цілям її діяльності

Відповідно до ст. 50 Цивільного кодексу недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з установленими цілями її діяльності.

До таких угод, відповідно, застосовуються наслідки, передбачені ст. 48 або 49 Цивільного кодексу.

Правоздатність будь-якої юридичної особи є спеціальною, оскільки визначається встановленими цілями її діяльності (ч. 1 ст. 26 Цивільного кодексу) відповідно до закону та/або установчих документів даної юридичної особи. Угода, укладена юридичною особою всупереч цілям її діяльності, є позастатутною і має визнаватися недійсною на підставі ст. 50 Цивільного кодексу.

Позастатутною є угода, укладена всупереч цілям, зазначеним в установчих документах юридичної особи. Під цілями юридичної особи треба розуміти не лише її основні виробничо-господарські, соціальні та інші завдання, але також і не заборонені законом допоміжні операції, необхідні для досягнення основ­них цілей, що стоять перед юридичною особою.

Коло угод, які вправі укладати господарюючі суб’єкти, не визначається якимось вичерпним переліком і не обмежується лише тими угодами, що випливають з основного змісту їх діяльності. Отже, підприємства та організації можуть укладати й інші різноманітні угоди, які є похідними, супутніми для їх основної діяльності і випливають з останньої.

Тому недійсною на підставі ст. 50 Цивільного кодексу має визнаватися лише така угода, яка прямо суперечить цілям юридичної особи, зазначеним у законі, що регулює її діяльність, або в установчих документах. Така угода є недійсною незалежно від наявності і форми вини учасників угоди в її укладенні.

Оскільки норми щодо спеціальної правоздатності юридичних осіб мають імперативний характер, сторона позбавлена можливості оспорювати визнання угоди недійсною, посилаючись на те, що вона не знала і не повинна була знати про обмеження правоздатності другої сторони за угодою.