2.5. Витрати виробництва підприємства

1. Поняття про витрати виробництва підприємства

При виготовленні продукції споживають­ся певні ресурси (засоби виробництва, праця, природні ресур­си), тобто спожиті ресурси становлять витрати виробництва підприємства.

Споживання засобів виробництва відбувається у вигляді предметів праці (матеріалів, сировини, енергії тощо) і засобів праці у вигляді амортизаційних відрахувань (зносу основних фондів), витрат на підтримання засобів праці у робочому стані тощо. Перераховані витрати представляють собою витрати уре­чевленої (минулої праці), яка витрачена раніше, до початку ви­робничого процесу на підприємстві. Витрати живої праці на ви­готовлення продукції представлені заробітною платою, тобто коштами для відновлення робочої сили.

2. Класифікація витрат підприємства

Для правильного розуміння призначення витрат, їх економічної ролі у виробництві, особливостей та інших ознак необхідно їх досліджувати за допомогою певної класифікації. Тому всі вит­рати виробництва підприємства класифікуються (групуються) за різними ознаками.

Витрати виробництва за ступенем їх економічної однорідності поділяються на економічно однорідні елементи витрат і комплексні статті витрат.

До економічно однорідних елементів витрат відносять витрати виробництва, які однакові за своїм економічним змістом і економічним призначенням незалежно від місця їх виникнення та функціональної ролі у виробничому процесі і їх не можна роз­ділити на окремі складові. До економічно однорідних елементів витрат відносяться:

- матеріальні витрати;

- видатки на оплату праці;

- відрахування на соціальні заходи;

- амортизація основних фондів і нематеріальних активів;

- інші витрати.

Структура вит­рат за економічними елементами відображає матеріалоємність, трудоємкість виробництва, співвідношення живої і уречевленої праці, рівень кооперування тощо. Таким чином, в цьому групуванні проявляється чіткий роз­поділ всіх витрат на предмети праці, живу працю і зношування засобів праці, на витрати живої та уречевленої праці, що відпов­ідає економічній суті елементів виробництва.

Групування витрат виробництва за калькуляційними статтями витрат передбачає поділ витрат виробництва з метою забезпечення можливості визначення собівартості одиниці продукції і її структури по видах витрат, цільовому призначенню: місцю їх формування. Перелік цих витрат носить галузевий характер, тобто їх перелік затверджується у встановленому порядку для певних галузей народного господарства.

До статей витрат промислового підприємства відносять­ся:

1. Сировина і матеріали.

2. Куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби.

3. Поворотні відходи (мінусуються).

4. Паливо і енергія на технологічні цілі.

5. Основна заробітна плата виробничих робітників.

6. Додаткова заробітна плата робітників.

7. Відрахування на соціальні заходи.

8. Витрати на підготовку і освоєння нового виробництва

9. Витрати на утримання і експлуатацію обладнання.

10. Цехові витрати (загальновиробничі).

11. Загальнозаводські (загальногосподарські) витрати

12. Втрати від браку у виробництві.

13. Інші виробничі витрати.

14. Позавиробничі витрати.

Групування витрат виробництва за способом їх віднесення на собівартість продукції. Це групування пе­редбачає поділ всіх витрат виробництва на прямі і непрямі.

До прямих витрат відносяться витрати виробництва, що можуть бути безпосередньо визначені і прямо віднесені на со­бівартість певного виду продукції. Це витрати на основні мате­ріали, допоміжні матеріали, що використовуються на техно­логічні цілі при випуску конкретної продукції, витрати па зароб­ітну плату виробничих робітників, зайнятих випуском продукції, паливо й електроенергію, що витрачаються на технологічні потреби тощо.

До непрямих витрат відносяться витрати виробництва, які є загальними для декількох видів продукції, розмір яких не може бути безпосередньо віднесено на конкретний вид продукції. Це цехові і загальногосподарські витрати, позавиробничі витрать тощо. Непрямі витрати виробництва можуть бути розподілені між окремими видами продукції пропорційно величині прямих витрат або інших ознак (пропорційно заробітній платі тощо).

Витрати підприємства на виробництво певного обсягу про­дукції залежать від терміну, за який можлива зміна ресурсів, що використовуються. Протягом короткого терміну певні ресурси підприємства (обладнання, будівлі тощо) залишаються незмінни­ми. Кількість інших ресурсів (праця, сировина, матеріали тощо) може змінюватися. У зв'язку з цим витрати підприємства под­іляються на умовно-постійні і умовно-змінні. Щодо умовно-по­стійних витрат, то в межах наявних виробничих потужностей підприємства їх загальна величина не залежить від кількості виготовленої продукції. Умовно-постійні витрати мають місце навіть і тоді, коли не створюється продукція на підприємстві (утримання основних фондів, витрати на управління, реклама, страхування, рентні платежі тощо). В розрахунку на одиницю виготовленої продукції в залежності від збільшення або змен­шення обсягу її виробництва, вони будуть відповідно зменшуватись або збільшуватись (мал. 1).

Мал. 1 Залежність умовно-постійних витрат від обсягу виробництва

В - витрати виробництва, О - обсяг виробництва продукції, 1 - загальна величина умовно-постійних витрат, 2 - умовно-постійні витрати на одиницю продукції.

Умовно-змінні витрати змінюються зі зміною обсягу ви­робництва продукції на підприємстві. Для розширення виробництва продукції насамперед необхідно відповідно збільшити кількість змінних ресурсів та інтенсивніше використовувати на­явні виробничі потужності, тобто їх величина зростає. З розра­хунку на одиницю продукції ці витрати залишаються умовно-постійними (мал. 2).

Мал. 2. Залежність умовно-змінних витрат від обсягу виробництва продукції.

1 - загальна величина умовно-змінних витрат, 2 - умовно-змінні витрати з розрахунку на одиницю обсягу продукції.

На теорії умовно-постійних і умовно-змінних витрат осно­ваний метод визначення критичної точки обсягу виробництва продукції і поняття маржинальний доход, що представляє со­бою різницю між виручкою від реалізації продукції і умовим змінними витратами на виробництво цієї продукції (мал. 3).

Групування витрат виробництва в залежності від їх відношення до виробничого процесу передбачає поділ витрат на основні та накладні.

До основних витрат відносяться витрати виробництва, що безпосередньо спрямовані на здійснення виробничого процесу: витрати на заробітну плату основних виробничих робітників, вартість сировини і матеріалів, електроенергії, палива, які витрачаються для виробничого процесу, амортизаційні відрахуван­ня тощо.

До накладних витрат відносять витрати підприємств по організації, управлінню і обслуговуванню виробництва.

Мал. 3. Формування маржинального доходу.

УЗВ -умовно-змінні витрати; УПВ - умовно-постійні витрати; ВВ - валові витрати; П - прибуток; О - обсяг виробництва продукції; В - витрати.

В залежності від виду виробництва підприємства вит­рати поділяються на:

а) витрати основного виробництва;

б) витрати допоміжного (підсобного) виробництва;

в) витрати обслуговуючого виробництва.

По відношенню до готової продукції виграти вироб­ництва поділяються на:

а) витрати в незавершене виробництво;

б) витрати на готову продукцію.

За календарним періодом виробництва витрати под­іляються на:

а) поточні;

б) майбутніх періодів;

в) минулих періодів.

3. Собівартість продукції і її види

На підприємстві визначають собівартість всього обсягу продукції (робіт) та одиниці продукції. Собівартість усього обсягу (С) включає всі загальні (валові) витрати підприємства на виготовлення продукції. Собівартість одиниці продукції (с) визначається як відношення загальної собівартості продукції (вит­рат виробництва) до обсягу виготовленої продукції (робіт).

При виготовленні підприємством декількох видів продукції визначається собівартість кожного виду продукції, тобто проводиться калькуляція собівартості, що передбачає розподіл витрат виробництва між окремими видами продукції і визначення їх собівартості.

В залежності від терміну визначення собівартості продукції розрізняють планову, фактичну та провізорну (очікувану) собівартість.

За економічним змістом, місцем виникнення та повнотою включення витрат виробництва у собівартість продукції (робіт) розрізняють такі види собівартості продукції: технологічну, внутрішньогосподарську, виробничу і повну (схема 1).

Схема 1. Види собівартості продукції

Технологічна собівартість включає витрати на виробницт­во продукції на рівні виробничих бригад, дільниць, тобто прямі витрати: сировину, матеріали, енергію, утримання обладнання, заробітну плату робітників тощо.

Внутрівиробнича (цехова) собівартість продукції включає технологічну собівартість та загальновиробничі (цехові) витра­ти.

Виробнича собівартість продукції (робіт) включає внутрі­господарську собівартість та загальногосподарські витрати з організації і управління підприємством.

Повна собівартість продукції включає виробничу со­бівартість та позавиробничі витрати, визначається по товарній продукції.

В практиці планування та обліку виробництва продукції для характеристики рівня і динаміки собівартості застосовують аб­солютні і відносні показники. До складу показників, що харак­теризують абсолютну величину собівартості входять: 1) со­бівартість одиниці продукції; 2) собівартість товарної продукції; 3) собівартість валової продукції підприємства (загальна собівартість продукції).

До відносних показників собівартості продукції відносяться: 1) величина витрат на 1 грн. товарної продукції; 2) величну зниження собівартості продукції. Показник витрат на 1 грн. товарної продукції вираховується як відношення витрат на виготовлення товарної продукції до обсягу товарної (реалізованої) продукції. Цей показник виключає вплив змін обсягу виробництва і залежить від обсягу витрат та рентабельності продукції. Величина зниження собівартості продукції визначається по продукції, яка виготовлялась в базовому році.

Під структурою собівартості продукції розуміють вираже­не у відсотках співвідношення окремих елементів або статей витрат у загальних витратах на виробництво продукції. Структура собівартості окремих видів продукції неоднакова. В залеж­ності від того, на скільки висока доля тих або інших витрату загальних витратах на виробництво продукції, прийнято розріз­няти трудоємкі, матеріалоємні, фондоємкі та енеріоємкі види продукції.

4. Зниження витрат виробництва підприємства

Забезпечення зниження собівартості продукції на підприємстві вимагає підвищення вимог щодо управління вит­ратами виробництва, що передбачає впровадження комплексу заходів щодо зниження собівартості продукції. Підприємство са­мостійно виходячи із конкретних умов господарювання, необх­ідності забезпечення прибутковості підприємства визначає за­ходи щодо зниження собівартості продукції, які можуть дати відповідну віддачу за умови раціонального використання при­родних, матеріально-технічних, трудових та фінансових ресурсів тощо. Тому в процесі техніко-економічних розрахунків повинна бути обґрунтована величина витрат для виробництва і реалі­зації продукції. Зниження собівартості виробництва продукції передбачає скорочення витрат з кожного елементу її структу­ри.

Зниження витрат, пов'язаних з використанням пред­метів праці (сировини, матеріалів, палива, електроенергії тощо). Скорочення витрат за рахунок даної групи елементів вимагає, з одного боку, їх здешевлення, а з другого - зменшен­ня їх витрат на одиницю виробленої продукції за рахунок мате­ріального стимулювання.

Зниження витрат, пов'язаних з використанням засобів праці. Затрати засобів праці входять у собівартість У вигляді амортизаційних відрахувань та витрат на підтримання їх у робочому стані. Зростання технічної оснащеності підприємств й цін на засоби праці зумовлюють зростання абсо­лютних розмірів цих витрат та їх питомої ваги у структурі со­бівартості. Однак це не означає, що у розрахунку на одиницю продукції такі витрати збільшуються. Все залежить від співвідношення темпів зростання витрат, пов'язаних із утриман­ням та експлуатацією цих фондів, і обсягів виробленої продукції. Якщо виробництво продукції буде зростатиме швидше, то на одиницю продукції припадатиме менша частка амортизації, і таким чином при незмінних інших умовах собівартість одиниці продукції зменшується.

До основних заходів запобігання випереджаючого зростан­ня амортизаційних відрахувань належать:

- поліпшення якості машин і обладнання, що дасть змогу скоротити витрати на підтримання їх у належному робочому стані протягом проектного строку використання;

- зменшення питомої ваги пасивної частини основних фондів у їх загальній вартості, що дасть змогу збільшити обсяги ви­робництва продукції;

- використання основних фондів з максимально допусти­мим навантаженням.

Зменшення витрат на заробітну плату. Зниження со­бівартості продукції за рахунок заробітної плати при збільшенні п абсолютних розмірів ( з розрахунку на працівника) можливе лише за умови, коли більш високими темпами зростає продук­тивність праці. В іншому випадку відбуватиметься "проїдання" результатів господарювання.

Зменшення витрат, джерелом покриття яких вис­тупає вартість додаткового продукту. Такі витрати можна поділити на витрати обов'язкові, що постійно здійснювані будь-яким підприємством, і витрати непродуктивні. До обов'язкових ^витрат підприємства відносяться відрахування на соціальні по­треби (соціальне страхування, пенсійний фонд, фонд зайнятості).

Непродуктивні витрати (штрафи, відшкодування збитків тощо), як правило, пов'язані з низькою трудовою та виконавсь­кою дисципліною на підприємстві, невиконанням підприємством своїх договірних зобов'язань тощо. Тому заходи боротьби з не­продуктивними витратами можуть дати бажані наслідки, якщо буде по-справжньому задіяний економічний інтерес кожного пра­цівника і всього виробничого колективу.

Поліпшення організації виробництва й праці. Здій­снюється на основі застосування нових методів організації праці, технологій, кращого використання робочого часу тощо.

Оптимізація обсягу виробництва продукції на підприємстві. Забезпечується за рахунок ефективного вико­ристання виробничої потужності підприємства, що дозволяє зменшити долю умовно-постійних витрат у собівартості оди­ниці продукції.