2.4. Земельні ресурси і їх використання

1. Земельний фонд України і його склад

Серед матеріальних умов, необхідних для життя і виробничої діяльності людини, особливе місце належить землі з її ґрунтами, водними ресурсами, лісами і надрами. Від рівня ефектив­ності використання землі значною мірою залежить розвиток про­дуктивних сил, масштаби і обсяг суспільного виробництва, доб­робут народу тощо.

Роль і місце землі в різних галузях народного господар­ства різні. В промисловості, за винятком добувної, вона є тільки фундаментом, просторовою базою виробництва. В гірничій про­мисловості земля є, крім того, ще й коморою мінерально-сиро­винних ресурсів. У сільському господарстві земля, залучена до виробництва, стає головним засобом виробництва.

Земельним фондом вважається вся територія, включаючи й площі під водою, незалежно від призначення та господарсько­го використання.

Відповідно до цільового призначення всі землі України поділяються на:

1. Землі сільськогосподарського призначення.

2. Землі населених пунктів (міст, селиш міського типу і сільських населених пунктів).

3. Землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення.

4. Землі природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

5. Землі лісового фонду.

6. Землі водного фонду.

7. Землі запасу.

Структура земельних угідь - це відсоткове співвідношен­ня площ різних угідь у складі загальної земельної площі або площі сільськогосподарських угідь. Переведення одних угідь в інші називають трансформацією. Найбільшу цінність становлять орні землі, луки, пасовища, багаторічні насадження, оскільки вони беруть безпосередньо участь у сільськогосподарському виробництві. Значним резервом поліпшення структури та якості сільськогосподарських угідь є здійснення меліоративних робіт. Меліорація земель дозволяє перетворювати малопродуктивні землі (заболочені землі, природні сінокоси, пасовища) у високопродуктивні культурні угіддя.

2. Земельні відносини та власність на землю

Земельні відносини - це виробничі відносини між людьми з приводу землі як природної умови будь-якого виробництва і головного засобу виробництва у сільському і лісовому госпо­дарстві. Земельні відносини існують у будь-якому суспільстві.

Земельні відносини в Україні регулюються Земельним Ко­дексом та іншими актами законодавства України, що видають­ся відповідно до нього.

Завданням земельного законодавства є регулювання зе­мельних відносин з метою створення умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання, збереження та відтворення родючості ґрунтів, поліпшення природного середо­вища, охорони прав громадян, підприємств, установ і організацій на землю.

Власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну.

Земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб'єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогоспо­дарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогоспо­дарські акціонерні товариства.

Громадяни України мають право на одержання у власність земельних ділянок для:

- ведення сільського (фермерського) господарства;

- ведення особистого підсобного господарства;

- будівництва та обслуговування житлового будинку і гос­подарських будівель присадибної ділянки;

- садівництва;

- дачного і гаражного будівництва.

Для цих цілей громадяни України одержують землі безоплатно.

Користування землею може бути постійним або тимчасо­вим. Постійним вважається землекористування без заздалегідь встановленого терміну. Тимчасове користування землею може бути короткостроковим - до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років.

Як засіб виробництва у сільському господарстві, земля має специфічні особливості, які відрізняють її від інших засобів виробництва:

• земля є продуктом природи.

• поверхня землі обмежена.

• земля як засіб виробництва має постійне місце розміщення і її не можна перемістити з одного місця на інше.

• при використанні всі засоби виробництва зно­шуються і вибувають із виробництва, а земля, навпаки, при пра­вильному використанні постійно поліпшується, підвищується її родючість.

• земля в одному і тому же процесі виробництва може виконувати функції і предмету праці і засобу праці.

• земельні ділянки неоднорідні за якістю. Вони відрізняються за родючістю, рельєфом, іншими ознаками.

3. Види родючості ґрунту

Як головний засіб виробництва, земля виступає у вигляді ґрунту, важливішою особливістю якого є родючість, тобто здатність ґрунту задовольняти потреби вирощуваних рослин у воді, їжі тощо, що відрізняє її також від інших засобів виробниц­тва. Родючість ґрунту залежить не тільки від якості ґрунту, але й від того як грунт використовується.

Родючість ґрунту - це продукт тривалого історичного роз­витку самої землі і сільськогосподарського виробництва. Вона зумовлена, з одного боку, природними процесами ґрунтоутворен­ня, а з іншого боку, постійним впливом господарської діяльності людини на створений природою грунт. Виходячи з цього, розрі­зняють природну, штучну і економічну родючість ґрунту.

Природна родючість ґрунту створювалась в результаті тривалого процесу ґрунтоутворення без безпосереднього впли­ву людини. Вона характеризується певними фізичними, хімічни­ми і біологічними властивостями ґрунту для даних кліматич­них умов. Природна родючість визначає потенційне багатство ґрунтів.

Штучна родючість ґрунту створюється в результаті впливу на грунт шляхом використання досягнень науково-технічного прогресу. В результаті такого впливу змінюються властивості ґрунту, запаси у ньому поживних речовин, які стають доступними для сільськогосподарських культур, регулюється водний, тепловий і повітряний режим ґрунту у відповідності з вимогами рослин. В результаті цього грунт стає більш родючим.

В господарському використанні природна та штучна родючість ґрунту практично не віддільні і утворюють економічну родючість. Вона передбачає максимальне збереження і ефек­тивне використання природної родючості і зростання штучної родючості шляхом прикладання до землі праці і засобів. Таким чином, економічна родючість ґрунту представляє собою таку родючість, яка при даному рівні розвитку продуктивних сил маже бути ефективно використана для вирощування сільськогоспо­дарських культур.

Управління родючістю ґрунту - основа підвищення ефек­тивності використання землі, збільшення обсягу виробництва сільськогосподарської продукції і зниження її собівартості. На­самперед більше уваги необхідно приділяти природній родю­чості фунту, адже вона визначає потенційне багатство фунту, яке у процесі використання землі реалізується.

4. Земельний кадастр

Для оцінки земель за їх якісними показниками використо­вується земельний кадастр. Під земельним кадастром розумі­ють сукупність достовірних зведень про землю як засіб вироб­ництва у сільському господарстві, про природні властивості зе­мель, їх господарський та правовий стан. Він включає дані про кількість і якість земельних угідь, про власність землі, а також про економічний ефект, який можна отримати при використанні землі у сільському господарстві.

Державний земельний кадастр включає такі розділи:

Перший розділ передбачає державну реєстрацію землекористувачів, яка відображає склад землевласників і зем­лекористувачів - колективних сільськогосподарських підприємств, акціонерних товариств, приватних власників тощо. Основним реєстраційним документом є сертифікат на право землеволодіння.

Другий розділ включає дані про площу земель по землекористувачах (землевласниках) та угіддях, видах ґрунтів, площу кислих ґрунтів, солонців, еродованих земель тощо. На основі цих даних складається баланс землі.

Третій розділ пред­ставляє якісну оцінку ґрунтів за важливішими властивостями і ознаками. При такій оцінці земель враховується вміст пожив­них речовин, водний та тепловий режим, фізичні, хімічні, ме­ханічні, біологічні та інші властивості ґрунту. На основі наведених показників різні ґрунти порівнюються між собою і кожному ґрунту присвоюється певний бал Бонітування проводиться за 100-бальною шкалою. За 100 балів береться найвище значення оцінюючого показника. До цих показників відносяться продуктивність земель, окупність витрат і диференціальний доход (додаткова частина чистого доходу на землях кращої якості).

Четвертий розділ містить економічну оцінку землі, яка характеризує економічну, господарську цінність землі. Вона відображає економічний ефект, кінцевий результат, який дає ви­користання землі. Щоб правильно оцінити ґрунти різних зон (ре­гіонів), необхідно виходити із оптимальної для певних умов струк­тури виробництва, яка відповідає місцевим умовам і забезпе­чує найбільш раціональне використання землі. В основі економ­ічної оцінки лежить дохідність ґрунтів різної якості.

Диференціальний доход є частиною додаткового чистого доходу, який створюється в результаті господарської діяльності на землях кращої якості і визначається за формулою

де Дд - диференціальний доход, ВП - вартість валової продукції, С - витрати виробництва; ΔЧД - необхідний (нормальний додатковий доход, що створюється на землях гіршої якості)

5. Грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення

Грошова оцінка земель здійснюється з метою створення умов для економічного регулювання земельних відносин при передачі земель у власність, у спадщину, під заставу, при даруванні, купівлі-продажу земельної ділянки та права оренди, визначенні ставок земельного податку, ціноутворенні, обліку сукупної вартості основних засобів виробництва, визначенні розмір внеску до статутних фондів колективних сільськогосподарських підприємств, спільних підприємств, акціонерних товариств, об'єднань, кооперативів.

Грошова оцінка землі є вихідною базою для здійснення операцій з земельними частками (паями), ринкова ціна яких визначається на основі співвідношення попиту і пропозиції, а також встановлення стартової ціни земельних ділянок несільськогосподарського призначення при їх продажу на конкурентних засадах.

Інформаційною базою для грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення є матеріали державного кадастру (кількісна і якісна характеристика земель, бонітування ґрунтів, економічна оцінка земель), матеріали внутрігосподарського зем­лекористування, проекти формування територій і встановлення меж сільських, селищних Рад народних депутатів, встановлен­ня меж населених пунктів, матеріали інвентаризації земель усіх категорій.

Для визначення грошової оцінки земель по Україні розраховується диференціальний доход з орних земель за економічною оцінкою по виробництву зернових культур (у центнерах зерна) за формулою

Крім диференціального рентного доходу (Рдн), в сільському господарстві, за умов використання гірших земель, створюється абсолютний рентний доход (Ран), який додається до диференціального рентного доходу, і таким чином обчислюється загальний рентний доход (Рздн)-

Грошова оцінка земель визначається за формулою

де Гоз - грошова оцінка гектара орних земель, під багаторічни­ми насадженнями, природними сіножатями і пасовищами по Ук­раїні, грн.; Рздн - загальний рентний доход на орних землях. землях під багаторічними насадженнями, природними сіножа­тями і пасовищами по Україні, ц; Ц - ціна центнера зерна, грн.: Тк - термін капіталізації рентного доходу (в роках), який вста­новлюється на рівні 33 років.

6. Плата за землю

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості й місцерозташування зе­мельної ділянки виходячи із кадастрової оцінки землі.

Плата за землю запроваджена з метою раціональної використання і охорони земель, підвищення родючості землі (ґрунтів), фінансування витрат на ведення земельного кадаст­ру, проведення землеустрою та моніторингу земель. Розмір зе­мельного податку не залежить від результатів господарське діяльності власників землі та землекористувачів. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або у користуванні. Об'єктом плати за землю (платником) є власні землі і землекористувач, в тому числі орендар. Ставка земельного податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1;

- для багаторічних насаджень - 0,03.

Ставки земельного податку земель населених пунктів, які мають грошову оцінку, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки.

Податок на земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, справляється з розрахунку 5 відсотків від грошової оцінки ріллі по області.

Для сільськогосподарських товаровиробників введений фіксований сільськогосподарський податок, який не змінюєть­ся протягом визначеного Законом терміну і справляється з оди­ниці площі земельних угідь.

Об'єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у користування.

Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки, яка проводиться за методи­кою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, у таких роз­мірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,5;

- для багаторічних насаджень - 0,3.

Для платників податку, які здійснюють діяльність у гірських зонах та на поліських територіях, ставка фіксованого сільсько­господарського податку з одного гектара сільськогосподарсь­ких угідь встановлюється у відсотках до їх грошової оцінки в і таких розмірах:

- для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,3;

- для багаторічних насаджень – 0,1.

7. Підвищення ефективності використання землі у сільському господарстві

Економічна ефективність використання землі характери­зується рівнем ведення на ній сільськогосподарського виробництва, який визначається виходом продукції сільського господарства з одиниці площі і її собівартістю. Тому всі земле­власники (землекористувачі) повинні бути зацікавлені у вироб­ництві максимальної кількості продукції з одиниці площі за мінімальних витрат. Вирішити це завдання можна лише за умо­ви підвищення економічної родючості ґрунтів.

Підвищення економічної родючості ґрунтів є важливішим напрямком підвищення ефективності використання землі. Ос­новною умовою її росту є додаткові вкладення праці й коштів у землеробство. Всю багатоманітність факторів, що впливають економічну родючість ґрунтів, можна об'єднати в такі групи: біологічні, технологічні, технічні, організаційно-економічні та соціально-економічні.

Біологічні фактори підвищення економічної родючості фун­ту включають в себе використання сільськогосподарських куль­тур, що забезпечують поліпшення фізичних та хімічних власти­востей фунту, тобто забезпечують так зване "грунтовідновлення", та внесення органічних добрив.

Технологічні фактори підвищення економічної родючості ґрунту є серцевиною системи землеробства, що включає комп­лекс взаємопов'язаних агротехнічних та організаційно-економ­ічних заходів щодо удосконалення технології вирощування сільськогосподарських культур.

Технічні фактори підвищення економічної родючості ґрунту включають в себе всю сукупність знарядь праці, що застосовуються у процесі вирощування сільськогосподарських культур, їх основне призначення - ефективна реалізація найбільш прогресивних методів і прийомів технології виробництва.

До організаційно-економічних факторів підвищення еконо­мічної родючості ґрунту відносяться організація території зем­лекористування, матеріально-технічне забезпечення, організа­ція і оплата праці, власність на землю тощо.

До соціально-економічних факторів підвищення економіч­ної родючості ґрунту відносяться рівень кваліфікації працівників, умови праці і побуту, умови матеріального стимулювання тощо. Підвищення ефективності використання землі вимагає врахування насамперед екологічного (природного) фактора.

Основним шляхом підвищення ефективності використання землі у сільському господарстві є інтенсивний шлях. Він передбачає комплекс заходів, що забезпечують збільшення обсягу сільськогосподарської продукції (прибутку) з одиниці земельної площі. До цих заходів відносяться: контурно-меліоративна орган­ізація земельної території, біологізація землеробства; внесення органічних та мінеральних добрив; удосконалення технології ви­рощування сільськогосподарських культур; зменшення розореності земель; матеріальне стимулювання працівників за раціо­нальне використання землі тощо.

Економічна ефективність використання землі визначаєть­ся системою показників, основними з яких є такі: урожайність сільськогосподарських культур, валова продукція і чистий до­ход з одиниці площі, продуктивність праці, собівартість одиниці продукції, рентабельність виробництва тощо.