Тема 3. Управління підприємством

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, організації та механізм реалізації управлінської праці на підприємстві.

1. Сутність і функції процесу управління.

2. Методи управління діяльністю підприємств.

3. Організаційні структури управління підприємствами.

4. Вищі органи державного управління підприємством.

Сучасне управління– це особлива сфера економічних відносин, що має свою логіку розвитку.

Необхідність управління пов‘язана з процесами поділу праці на підприємстві і відокремленням управлінської праці від виконавчої.

Розрізняють дві форми поділу праці: горизонтальну (поділ праці через поділ трудових операцій на окремі завдання) та вертикальну. Результатом горизонтального поділу праці є формування підрозділів підприємства, які виконують певні частини загального виробничого процесу.

Управління– діяльність, яка спрямована на координацію роботи інших людей (трудових колективів). Диференціація та координація управлінської праці здійснюються за допомогою вертикального поділу праці.

Зміст управління визначається суспільною діяльністю людей і тому, як особливий вид трудової діяльності, воно виконує ряд функцій:

- визначення потреб споживачів та закономірностей їх формування – передбачає врахування різноманітності потреб, які змінюються;

- зіставлення потреб з можливостями їх задоволення та ресурсами – забезпечує відповідність мети виробництва засобам її досягнення;

- планування – процес визначення мети діяльності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колективних (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загального результату;

- організація – формування структури системи, розподіл завдань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності;

- мотивація – причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети;

- контроль – вимірювання досягнутих результатів роботи, порівняння їх з запланованими показниками, а за необхідності – коригування цієї діяльності для поліпшення результатів роботи.

Основні функції тісно пов‘язані між собою в єдиному процесі управління.

В управлінні сучасною економікою зазвичай керуються такими принципами:

- чіткий розподіл праці;

- додержання дисципліни і порядку;

- повноваження і відповідальність;

- використання мотивації високопродуктивної праці;

- забезпечення рівної справедливості для всіх;

- впевненість у стабільності і постійності роботи;

- дотримання взаємовідносин із співробітниками згідно з ієрархічним ланцюгом;

- заохочення ініціативи.

Практична реалізація функцій управління здійснюється за допомогою системи методів управління.

Методи управління– це способи впливу на окремих працівників і трудові колективи в цілому, які необхідні для досягнення цілей підприємства.

Основою класифікації методів управління є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина в процесі виробничої чи іншої діяльності. Розрізняють методи:

- економічні – це прийоми і способи управління, в основі яких лежить використання економічних законів, економічних інтересів і показників (матеріальна відповідальність, державне регулювання, стимулювання, податки, ціноутворення і т.ін.);

- соціально-психологічні методи (реалізують мотиви соціальної поведінки людей – творчий характер праці, суспільне визнання, психологічний клімат в колективі);

- організаційні (адміністративно-правові) – передбачають юридичний (правовий) і адміністративний вплив на відносини людей у процесі виробництва, оскільки ці відносини регулюються певними правовими нормами: законодавчими актами, інструкціями, положеннями, наказами і розпорядженнями. Передбачається також застосування відповідних матеріальних, адміністративних і карно-правових санкцій.

Згідно з виробничою і загальною структурою підприємства формуються конкретні органи управління ним. Водночас поділ праці у сфері управління зумовлює групування однорідних за функціями робіт і зосередження таких робіт у підрозділах апарату управління.

Управлінський персонал підприємстваподіляється на:

• лінійний(забезпечує безпосереднє керівництво виробництвом);

• функціональний(допомагає лінійним керівникам виконувати функції управління своїми підрозділами).

Сукупність лінійних та функціональних органів управління і відносини між ними утворюють систему управління підприємством.

Організаційна структура управліннябудь-яким суб‘єктом господарювання – це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

Зв‘язки елементів системиуправління поділяються на:

• лінійні (виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління);

• функціональні (характеризують взаємодію керівників, які виконують певні функції на різних рівнях управління, але між ними не існує адміністративного підпорядкування);

• міжфункціональні(мають місце між підрозділами того самого рівня управління).

Характер зв‘язків визначає відповідний тип організаційної структури управління суб‘єктом господарювання:

1. Лінійна організаційна структура управління– це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. Кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному структурному підрозділі.

Переваги: чіткість взаємовідносин, однозначність команд, оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень, надійний контроль.

Недоліки: керівник має бути висококваліфікованим універсалом.

2. Функціональна організаційна структурапередбачає поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. Кожний виробничий підрозділ одержує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних відділів.

Переваги: забезпечує компетентне керівництво стосовно кожної управлінської функції.

Недоліки: можлива суперечливість розпоряджень, труднощі координації діяльності управлінських служб, гальмування оперативності роботи органів управління.

3. Лінійно-функціональна організаційна структура управлінняспирається на розподіл повноважень та відповідальності за функціями управління і прийняття рішень по вертикалі. Дає змогу організувати управління за лінійною схемою (директор – начальник цеху – майстер), а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійних керівників не підпорядковано керівникам функціональних відділів апарату управління.

Переваги: забезпечує швидку реалізацію управлінських рішень, сприяє спеціалізації і підвищенню ефективності роботи функціональних служб, уможливлює необхідний маневр ресурсами.

Недоліки: за умов частих технологічних змін уповільнює терміни підготовки і прийняття управлінського рішення, не забезпечує належної злагодженості в роботі функціональних відділів.

4. Дивізіональна організаційна структура управліннябазується на поглибленні поділу управлінської праці. За її застосування відбуваються процеси децентралізації оперативних функцій управління, здійснюваних виробничими структурними ланками, і централізації загально-корпоративних (стратегічні рішення, маркетингові дослідження, фінансова діяльність, тощо) функцій, які зосереджуються у вищих ланках адміністрації інтегрованих підприємницьких структур.

Кожний виробничий підрозділ має власну розгалужену структуру управління, яка забезпечує автономне його функціонування. Лише стратегічні функції управління централізовано на корпоративному рівні. Групування видів діяльності суб‘єкта господарювання здійснюється із застосуванням принципу поділу праці за цілями. Це означає, що навколо певного виробництва формується автономна організаційна спільність. Можливі три способи групування виробничих підрозділів: продуктовий; за групами споживачів; за місцем знаходження.

Переваги: гнучке реагування на зміни в навколишньому середовищі, швидке прийняття управлінських рішень та поліпшення їхньої якості.

Недоліки:потребує збільшення апарату управління та витрат на його утримання.

5. Матрична організаційна структура управління– поряд із лінійними виробниками підприємства й раціональним апаратом управління формують ще й тимчасові предметно-спеціалізовані ланки – проектні групи. Проектні групи утворюються зі спеціалістів постійних функціональних відділів і лише тимчасово підпорядковуються керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів.

Керівник проекту виконує роль лінійного керівника щодо спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником щодо виробничих підрозділів підприємства, котрі забезпечують реалізацію проекту.

Переваги: висока гнучкість та орієнтація на нововведення.

Недоліки: збільшення чисельності управлінського персоналу, зростання кількості інформаційних зв‘язків між працівниками підрозділів, можливі конфліктні ситуації між ними.

6. Множинна структура – використовується сучасними компаніями, які включають ряд підприємств. В її основі лежить поєднання різних організаційних структур управління.

Чинна в Україні система загальнодержавного управління підприємствами, організаціями та іншими первинними ланками (утвореннями) національної економіки відображена на рис.2.

Президент України як глава держави в рамках повноважень, визначених Конституцією України, керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку (видає відповідні укази і розпорядження, проводить ділові зустрічі, наради тощо). Певні управлінські рішення приймає також голова адміністрації Президента. Верховна Рада України бере участь в управлінні економікою, окремими її сферами і галузями опосередковано, через формування необхідної законодавчої бази.

Центральну виконавчу владу репрезентує Кабінет Міністрів України, який координує та спрямовує діяльність конкретних ланок національної економіки через відповідні центральні органи виконавчої влади – міністерства, державні комітети, агентства та інші установи.

Адміністрація Президента					Верховна Рада (парламент)
			Кабінет Міністрів (уряд)
Загальнодержавні функціональні міністерства, комітети, відомства			Галузеві (міжгалузеві) міністерства, комітети, агентства			Обласні, міські та районні державні адміністрації
				Корпорації, концерни, холдингові компанії
Підприємства та організації

Рис. 2. Система загальнодержавного управління підприємствами в Україні

Запитання для самоконтролю:

1. Сутність і функції процесу управління.

2. Які методи управління використовуються на підприємстві?

3. В чому полягає сутність загальної організаційної структури управління?

4. Які виділяють типи організаційних структур управління, в чому їх недоліки та переваги?

5. Діяльність яких вищих органів державної влади спрямована на управління та регулювання діяльності підприємств та організацій?