Тема 10: Техніко-технологічна база підприємства

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, ролі та значення техніко-технологічної бази виробництва.

1. Характеристика техніко-технологічної бази підприємства.

2. Організаційно-технічне управління технічним розвитком підприємства.

3. Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва (діяльності).

4. Формування та використання виробничої потужності підприємства

Технiко-технологiчна база підприємства виробничої сфери — системна сукупність найбільш активних елементів виробництва, яка визначає технологічний спосіб одержання продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюваний за допомогою машинної техніки (устаткування, приладів, апаратів), рiзноманiтних транспортних, передавальних, діагностичних та iнформацiйних засобів, організованих у технологiчнi системи виробничих пiдроздiлiв і підприємства в цілому.

До складу технічної компоненти бази входять лише ті види знарядь i засобів праці, які беруть безпосередню участь у реалiзацiї виробничих технологій. Це дає можливість: по-перше, виокремлювати особливi сукупні характеристики; по-друге, виявляти взаємозв’язки, пріоритети, чинники i способи оновлення та підвищення ефективності системного функціонування технологічних процесів i виробничої техніки.

Структурну характеристику технiко-технологiчної бази підприємства подано на рис. 6.

Рис.6. Структурна характеристика технiко-технологiчної бази підприємства

Технічний розвиток відображає процес формування та вдосконалення технiко-технологiчної бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кiнцевi результати його виробничо-господарської, комерційної чи іншої дiяльностi.

Оцінку технічного рівня рiзногалузевих підприємств треба проводити періодично (один раз на кілька років) у процесі аналізу та узагальнення певної системи показників, які відбивають ступінь технічної оснащеності праці персоналу, рівень прогресивності застосовуваної технології, технічний рівень виробничого устаткування, рівень механiзацiї та автоматизації основного й допоміжного виробництва (табл. 2).

Процес економiчного управлiння технiчним розвитком пiдприємства зазвичай включає такi основнi етапи:

• встановлення цiлей - визначення, ранжирування, виокремлення прiоритетiв;

• пiдготовчий - аналiз виробничих умов, пiдготовка прогнозної iнформацiї;

• варiантний вибiр рiшень - розробка, вибiр критерiю та оцiнка ефективностi можливих варiантiв;

• програмування (планування) робiт - узгодження вибраних i прийнятих рiшень, їхнє iнтегрування в єдиний комплекс заходiв у межах програми технiчного розвитку пiдприємства на найближчу та вiддалену перспективу;

• супроводження реалiзації програми - контроль за виконанням передбачених програмою заходiв, проведення необхідного коригування програми.

Цiлi та пріоритети технiчного розвитку треба визначати згідно із загальною стратегією пiдприємства на тому чи іншому етапі його функціонування.

Лізинг – підприємницька діяльність, що спрямована на інвестування власних або позичених фінансових коштів і полягає у наданні лізингодавцем (юридичною особою чи індивідуальним підприємцем, який здійснює лізингову діяльність) у виключне користування на певний термін лізингоодержувачу майно за умови здійснення періодичних лізингових платежів.

Таблиця 2

Основні показники технологічного рівня підприємства

Ознаки групування показників	Показники
Ступінь технічної оснащеності праці	Фондоозброєність працi Енергоозброєність працi
Рівень прогресивності технологій	Структура технологiчних процесiв за трудомiсткiстю Частка нових технологiй за обсягом або трудомiсткiстю продукції Середнiй вік застосовуваних технологiчних процесiв Коефiцiєнт використання сировини i матерiалiв
Технічний рiвень устаткування	Продуктивнiсть (потужнiсть) Надійність, довговiчнiсть Питома металомiсткiсть Середнiй строк експлуатацiї Частка прогресивних видiв обладнання в загальнiй кiлькостi Частка технічно та економiчно застарiлого обладнання в загальному парку
Рiвень механiзації та автоматизацiї виробництва	Ступiнь охоплення робiтникiв механiзованою працею Частка обсягу продукції, що виробляється за допомогою автоматизованих засобiв працi

Об‘єкти лізингу: будь-яке нерухоме та рухоме майно, що належить до основних фондів, у тому числі машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, системи телекомунікацій тощо. Не можуть бути об‘єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об‘єкти(мисливські угіддя, ліс тощо).

Види лізингу в залежності від класифікаційної ознаки:

1. Строк використання об‘єкта лізингу:

• оперативний;

• фінансовий.

2. Масштаб поширення лізингових відносин:

• внутрішній (загальнодержавний);

• міжнародний.

3. Характер лізингових операцій:

• сервісний;

• зворотний.

У лізингових операціях беруть участь, як правило, п‘ять суб‘єктів: виробник (постачальник, продавець); лізингодавець; лізингоодержувач; банк; страхова установа.

Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначеної номенклатури, асор­тименту та якості за умови найбільш повного використання про­гресивної технології та організації виробництва.

Виробнича потужність ви­значається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що на­даються). Здебільшого це натуральні або умовно-натуральні вимір­ники за видами продукції (послуг).

Виділяють три види потужності підприємства:

• Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівницт­ва нового підприємства (вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудо­місткості запроектованої номенклатури продукції).

• Поточна (фак­тично досягнута) виробнича потужність визначається періодич­но у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структу­ри трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показ­ників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства.

• Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості, харчовій індустрії, на транспорті, в машинобудуванні та інших галузях.

Чинники формування величини виробничої потужності підприємства:

• номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовля­ється;

• кількість встановленого устаткування, розміри і склад вироб­ничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та викори­стання площ протягом року;

• прогресивні техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості про­дукції, що виробляється (послуг, що надаються).

У практиці господарювання рівень використання виробничої потужності діючого підприємства визначається двома показниками:

1) коефіцієнтом освоєння проектної потужності (співвідношення величин поточної і проектної потужності);

2) коефіцієнтом використання поточної потужності (співвідношення річного випуску продукції та середньорічної її величини).

Виробничі потужності підприємств обчислюються за відповідними галузевими основними положеннями, що відображають особливості конкретних галузей. Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих по­тужностей діючих підприємств.

У найзагальнішому вигляді виробничу потужність провідного цеху (дільниці) з виготовлення однорідної продукції (пере­робки сировини, виконання інших виробничих операцій) визначають:

N_i = т , (10.1)

або N_i =т/t_i, (10.2)

де N_i — потужність i-го виробничого підрозділу підприємства;

а_i — продуктивність устаткування у відповідних одиницях ви­міру і-ої продукції за годину;

Т_р — річний фонд часу роботи устаткування;

т — середньорічна кількість фізичних одиниць устаткування;

t_i — трудомісткість виготовлення одиниці продукції (переробки сировини, час надання послуги в годинах).

Визначення виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни її величини протя­гом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність (N_вих). Для цього використовується формула:

N_вих = N_вх + N_отз + N_р ± N_на - N_в, (10.3)

де N_вх — вхідна потужність підприємства;

N_отз — збільшення потужності протягом розрахункового періо­ду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;

N_р — нарощування виробничої потужності завдяки реконструкції або розширенню підприємства;

N_на — збільшення (+) або зменшення (-) виробничої потужності, спричинене змінами в номенклатурі та асортименті продукції, що виготовляється;

N_в — зменшення виробничої потужності внаслідок її вибуття, тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьо­ваного та технічно застарілого устаткування.

Середньорічна виробнича потужність розраховується за формулою:

N_с.р.= N_вх.+, (10.4)

де N_вх. — вхідна потужність підприємства;

N_вв — кількість введених в дію виробничих потужностей;

N_вив — кількість виведених виробничих потужностей;

t_вв — кількість повних місяців із моменту введення виробничих потужностей і до кінця року;

t _вив — кількість повних місяців із моменту вибуття виробничих потужностей і до кінця року.

Головною ознакою підвищення рівня ефективності виробничих потужностей підприємства є зростання обсягу продукції. Всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання виробничих потужностей підприємства умовно можна поділити на 2 групи: збільшення екстенсивного завантаження, та підвищення інтенсивного навантаження. Кожна з цих груп охоплює певну кількість конкретизованих заходів, або шляхів (рис. 7).

Рис. 7. Шляхи кращого використання виробничих потужностей підприємства

Показники ефективності використання виробничих потужностей та устаткування поділяють на:

— Узагальнюючі:

• фондовіддача;

• фондомісткість.

— Устаткування і виробничих площ:

• коефіцієнт використання наявного (встановленого) устаткування;

• коефіцієнт змінності роботи устаткування;

• коефіцієнт використання календарного (режимного) фонду часу;

• коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування;

• напруженість використання устаткування;

• напруженість використання виробничих площ.

— Виробничих потужностей:

• коефіцієнт освоєння проектної потужності;

• коефіцієнт використання поточної потужності.

Запитання для самоконтролю:

1. В чому полягає сутність техніко-технологічної бази виробництва?

2. Як відбувається організаційно-економічне управління технічним розвитком підприємства?

3. Як здійснюється формування і оцінка використання виробничої потужності підприємства?

4. В чому полягає сутність лізингу як форми оновлення техніко-технологічної бази виробництва?

5. Назвіть шляхи підвищення рівня використання виробничих потужностей підприємства.