Тема 8. Інвестиції

Мета вивчення теми: сформувати знання щодо сутності, ролі та значення інвестиційних ресурсів в діяльності підприємства.

1. Поняття, склад і структура інвестицій.

2. Визначення необхідного обсягу і джерел фінансування виробничих інвестицій.

3. Формування і регулювання фінансових інвестицій (цінних паперів).

4. Оцінка ефективності виробничих і фінансових інвестицій та чинники підвищення їх ефективності.

5. Інвестиційні проекти підприємств та організацій.

Термін „інвестиція” походить від лат. invest, що означає „вкладати”.

Інвестиціямиє всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об‘єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути:

- кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

- рухоме та нерухоме майно;

- майнові права, що випливають з авторського права, досвід та інші інтелектуальні цінності;

- сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих („ноу-хау”);

- права користування землею, водою, ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;

- інші цінності.

Юридичні та фізичні особи, що здійснюють вкладення капіталу (інвестування), називаються інвесторами.

Інвестиції поділяються:

1. Зовнішні (іноземні):

а) прямі;

б) портфельні.

2. Внутрішні (вітчизняні):

• реальні:

а) валові;

б) чисті;

• фінансові.

Реальні інвестиції– це вкладення капіталу у різні сфери діяльності і галузі національної економіки з метою створення нових та оновлення існуючих основних фондів. Реальні інвестиції називаються виробничими, оскільки вони спрямовані у виробництво, але частіше їх називають просто капітальними вкладеннями.

Фінансові інвестиції– це вкладення коштів у фінансові інструменти, серед яких переважають цінні папери, із метою одержання доходу (прибутку) в майбутньому.

Капітальні вкладення – це кошти, що направляються на розширене відтворення основних фондів та об‘єктів соціальної інфраструктури підприємства. Вони складаються із затрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули, новими.

До складу капітальних вкладень входять:

1. Вартість будівельно-монтажних робіт;

2. Вартість технологічного, енергетичного, підйомно-транспортного устаткування, а також інструментів та інвентарю, які включаються до складу основних фондів.

3. Витрати на проектно-пошукові роботи, вартість земельних ділянок, витрати на технічний нагляд, підготовку експлуатаційних кадрів, вартість придбаних ліцензій і патентів, інші витрати, пов‘язані із підготовкою до будівництва та експлуатації об‘єкта.

В залежності від класифікаційних ознак та напрямів використання капіталовкладень розрізняють таку їх структуру:

1. Галузеву;

2. Територіальну;

3. Технологічну;

4. Відтворювальну;

5. Структуру за формами власності.

Планування капітальних вкладеньна підприємствах включає два етапи:

1. Обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій на розрахунковий період;

2. Визначення джерел фінансування капіталу.

Встановлення необхідного обсягу капіталовкладень залежить від економічної ситуації на ринку. Її можливі варіанти:

а) ринковий попит на продукцію задовольняється повністю і не вимагає нарощування обсягів виробництва на даному підприємстві. В цьому випадку повинно здійснюватись лише просте відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань. Необхідний розмір капіталу визначається на основі даних про потребу в новому устаткуванні, цін на нього з врахуванням вартості його монтажу;

б) попит на продукцію підприємства є зростаючим, тому є доцільним нарощування обсягів виробництва продукції з метою збільшення приросту прибутку. В цьому випадку необхідне розширене відтворення основних фондів і нарощування виробничої потужності підприємства шляхом реконструкції, технічного переоснащення, розширення виробництва за попередньо розробленим проектом. Такий проект складається за розділами:

- зведені техніко-економічні показники;

- заходи за окремими напрямами технічного, технологічного та організаційного розвитку;

- потреба в устаткуванні.

Для визначення необхідного обсягу капіталовкладень в цій ситуації користуються методом прямих розрахунків за даними кошторису технічного переозброєння, реконструкції або розширення виробництва;

в) попит на пропоновану підприємством продукцію різко зменшився, вона втратила конкурентоспроможність. Підприємство повинно модернізувати виробництво або організувати виробництво нової продукції. В цій ситуації слід здійснити докорінну перебудову техніко-технологічної бази виробництва. Розрахунок необхідного обсягу капіталовкладень проводять аналогічно, як в попередній ситуації, але враховують значні розміри капітальних затрат на маркетингові дослідження, можливу диверсифікацію виробництва.

Джерелами фінансування капітальних затратможуть бути:

• власні кошти підприємства у вигляді залучення частини нерозподіленого прибутку, доходів від реалізації цінних паперів;

• довгострокові кредити банків;

• залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств;

• кошти державного бюджету, тобто централізовані капітальні вкладення.

Цінні папери– це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між емітентом (юридичною особою, яка випустила цінні папери) та їх власником; передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів чи відсотків, а також можливість передачі грошових прав іншим особам.

Емітенти можуть випускати наступні види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємства, казначейські зобов‘язання, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери (сертифікати) тощо. Цінні папери можуть бути іменними або на пред‘явника.

Порядок випуску та обігу усіх цінних паперів регламентується Законом України «Про цінні папери та фондову біржу».

Цінні папери також можна розподілити на групи: пайові, похідні та боргові. Цінні папери обертаються на фондовому ринку.

Фондовий ринок – державна сфера обігу цінних паперів. Головною метою функціонування та розвитку фондового ринку в Україні є залучення інвестиційних ресурсів для спрямування їх на відновлення та забезпечення подальшого зростання виробництва.

Учасниками фондового ринкує:

- держава;

- емітенти цінних паперів;

- інвестори;

- посередники (спеціалізовані інституціональні утворення, банківські установи, інвестиційні компанії, фондові біржі тощо).

Основні функції системи державного регулювання фондового ринку:

- визначення ключових рис і складових підсистем фондового ринку та ролі учасників на цьому ринку;

- формування сприятливого законодавчого поля для учасників фондового ринку;

- встановлення відповідальності за протиправні дії учасників фондового ринку.

Функції прямого регулювання ринку цінних паперів в Україні виконує Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР).

Ефективність будь-яких форм інвестицій розраховується на основі співставлення ефекту (доходу) і витрат, які пов‘язані з його отриманням. Економічну ефективність виробничих інвестицій можна визначити за допомогою показників їх абсолютної та порівняльної економічної ефективності.

Абсолютна ефективністьпоказує загальну величину їх віддачі та обчислюється співставленням величини економічного ефекту з величиною самих затрат. Вона оцінюється за допомогою показників:

• коефіцієнт економічної ефективності капітальних затрат (Е_р):

Е_р= , грн./грн. (8.1)

або Е_р= , (8.2)

де ∆П – приріст прибутку підприємства у випадку вкладення капіталу у реконструкцію, модернізацію, технічне переоснащення, грн.;

П – загальна сума прибутку для новостворюваних об‘єктів, грн.;

К – загальна сума капіталовкладень (кошторисна вартість проекту), грн.

Абсолютну ефективність капітальних затрат можна обчислити також через ефективність використання виробничих фондів:

Е_р= , (8.3)

де ОФ_с.р. - середньорічна вартість основних фондів;

S – середньорічний залишок оборотних коштів.

- строк окупності капіталовкладень (Т_р), який є оберненим показником до Е_р:

Т_р= , років (8.4)

Розрахунковий коефіцієнт економічної ефективності Е_р повинен порівнюватись з нормативним коефіцієнтом Е_н, який встановлюється Міністерством економіки України на певний період. Якщо Е_р < Е_н, то вкладення капіталу вважають доцільним.

Розрахунки порівняльної ефективності капітальних вкладень здійснюють тоді, коли потрібно вибрати кращий із можливих проектів інвестування виробництва.

Показником порівняльної ефективності капвкладень є мінімум приведених витрат (З_прив.):

З_прив.= С_і + Е_{н х} К_і → min, грн.; (8.5)

де С_і – собівартість річного випуску продукції по і-му варіанту капіталовкладень, грн.;

К_і – капіталовкладення по і-му варіанту, грн.

Приведені витрати можуть визначатись і в розрахунку на одиницю продукції.

Той проект вважається найкращим з економічної точки зору, при якому сума приведених витрат є мінімальною.

Розрахунковий строк окупності додаткових капіталовкладень по певному варіанту обчислюється:

Т_ок.р= , років, (8.6)

де К₁, К₂ – сума капіталовкладень по першому і по другому варіантах, грн.;

С₁, С₂ – собівартість річного випуску продукції по першому і другому варіантах, грн.

Якщо варіантів більше двох, то кращий з них вибирають шляхом попарного співставлення зазначених величин.

Е_р відповідно обчислюється:

Е_р= , 1/рік (8.7)

Економічний ефект від прискореного введення в дію основних виробничих фондів і виробничих потужностей (Е_приск.) розраховується:

Е_приск.= , грн., (8.8)

де К_ф – вартість основних фондів, достроково введених в дію, грн.;

Т_норм. – нормативний (або плановий) строк будівництва, років;

Т_факт. – фактичний строк будівництва.

Вищенаведені показники застосовуються при використанні класичних (статичних) методів оцінки ефективності реальних інвестицій.

Недоліками класичних методів оцінки ефективності реальних інвестиційє:

• питомі капітальні витрати не мають сенсу при зростанні інфляції;

• не враховується фактор часу: ні доход, ні інвестиції не приводяться до теперішньої вартості;

• показником повернення інвестованого капіталу приймається лише прибуток, тоді як насправді він повертається у вигляді грошового потоку (сума чистого прибутку та амортизаційних відрахувань).

За умов застосування динамічних методів оцінки ефективності реальних інвестицій зазначені недоліки ліквідуються.

Порівнювані варіанти виробничих інвестицій часто відрізняються один від одного розподілом загальної суми капіталовкладень по роках інвестування. Тому оцінку ефективності капіталовкладень здійснюють з врахуванням фактору часу (динамічні методи оцінки ефективності капвкладень). Дані методики широко використовуються за кордоном.

Найважливішими параметрами оцінки економічної ефективності виробничих інвестицій з врахуванням чинника часу є:

1. Чиста дисконтована (теперішня) вартість – чистий приведений дохід (ЧПД):

ЧПД=- К =- К, грн.; (8.9)

де ГП₁, ГП₂,..., ГП_Т – очікувані грошові потоки у кожному із t- років періоду реалізації проекту, грн.

к – дисконтна ставка, виражена десятковим дробом.

Ставка дисконту– це процентна ставка, що характеризує норму прибутку, на який щорічно розраховує інвестор. Як ставка дисконтування може бути прийнята середня кредитна або депозитна ставка, індивідуальна норма доходності інвестицій із врахуванням ризику, рівня інфляції тощо.

Проект вважається доцільним, якщо ЧПД>0.

2. Індекс доходності інвестицій:

І_д = , (8.10)

де ГП – дисконтований грошовий потік.

Проект доцільний, якщо І_д>1.

3. Внутрішня норма рентабельності інвестицій (ВНР) – це така дисконтна ставка, за якої суми початкових інвестицій і теперішньої вартості грошових потоків є однаковими, тобто ЧПД=0. Розрахунковий показник ВНР має бути не нижчим за граничну ставку, прийнятну для підприємства.

4. Період окупності інвестицій (Т_ок):

Т_ок=, років (8.11)

де - середньорічна величина дисконтованого грошового потоку за певний період, грн.

Визначення економічної ефективності виробничих інвестицій в умовах ринку повинно враховувати притаманні ринковій економіці рівень інфляції та ступінь ризику.

При вкладенні в цінні папери у вигляді витрат виступає сума інвестованих в цінні папери коштів, а у вигляді доходу – різниця між поточною вартістю цінного паперу і сумою вкладених в його придбання коштів. Оскільки доход за цінним папером може бути отриманим лише в майбутньому, для співставлення він повинен бути приведеним до теперішнього часу шляхом дисконтування.

Розрахунок ефективності фінансових інвестицій здійснюється за формулою:

Е_ф= (С – І₀)/І₀, (8.12)

або, оскільки (С-І₀) є очікуваний від інвестування доход, то:

Е_ф=Д/І₀, (8.13)

де Е_ф – ефективність інвестування в цінний папір;

С – поточна (дисконтована) вартість цінного паперу;

І₀ – сума інвестованих коштів;

Д – очікуваний доход від інвестування.

Поточна вартість цінного паперу визначається двома основними факторами: величиною грошового потоку від інвестування в цінний папір і рівнем процентної ставки, яка використовується під час дисконтування.

Розрахунок чистого приведеного доходу за фінансовими інвестиціями має певні відмінності від визначення чистого приведеного доходу за реальними інвестиціями. При оцінці порівняльної ефективності вкладень в цінні папери ЧПД розраховується як різниця між приведеною вартістю окремих фондових інструментів і вартістю їх придбання. При цьому сума очікуваних грошових доходів від інвестицій в цінні папери не включає амортизаційних відрахувань, як за вкладеннями в реальні активи. Певну специфіку має і формування грошових потоків за різними видами фондових інструментів.

Основними організаційно-економічними чинниками підвищення ефективності використання капітальних вкладень є:

1. поліпшення елементно-технологічної та відтворювальної структури капітальних вкладень (підвищення частки витрат на створення чи оновлення активної частини основних фондів підприємства);

2. організація сучасної проектно-кошторисної справи і забезпечення завдяки цьому високої економічної ефективності проектних рішень (використання найновітніших досягнень в галузі техніко-технологічних та організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій, просторового розміщення будівель, реальної кошторисної вартості тощо);

3. значне скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу (від проектування до освоєння ведених в дію виробничих об‘єктів соціальної інфраструктури);

4. запровадження економічних методів управління інвестиційним процесом (методи визначення необхідного обсягу та оцінки економічної доцільності капітальних вкладень, прогнозування реальної тривалості інвестиційного процесу для функціонування однакових виробничих об‘єктів, система мотивації інтенсивного інвестування виробництва).

Основні важелі найефективнішого формування та реалізації фінансових інвестицій:

• формування і подальший розвиток фондового ринку, дотримання загальновживаних принципів його функціонування;

• поліпшення організації державного регулювання фондового ринку;

• удосконалення системи економічного обґрунтування емісії різних видів та обсягів цінних паперів;

• ширше залучення стратегічних партнерів до процесу придбання цінних паперів високодохідних підприємств;

• максимально можливе розширення посередницької діяльності у сфері випуску та обігу цінних паперів;

• посилення контролю за виконанням інвестиційних зобов‘язань;

• підготовка та підвищення кваліфікації кадрів з питань формування та використання фінансових інвестицій;

• оптимізація обсягів купівлі пакетів різних видів цінних паперів вітчизняними і зарубіжними партнерами.

Інвестиційний проект – це комплект документів, що характеризують зміст та умови реалізації відповідних заходів для досягнення поставлених цілей (розвиток техніко-технологічної бази виробництва, організація виготовлення нової продукції тощо).

Розробка та реалізація інвестиційного проекту охоплює певний проміжок часу від появи відповідної ідеї до практичного її втілення. Його заведено називати циклом інвестиційного проекту (інвестиційним циклом).

Інвестиційний цикл включає три фази:

• передінвестиційну (попереднє дослідження до остаточного прийняття інвестиційного рішення);

• інвестиційну (проектування, укладення угод, спорудження чи облаштування приміщень, навчання персоналу);

• виробничу (введення у дію і забезпечення функціонування нового виробничого об‘єкта).

Техніко-економічне обґрунтування інвестиційного проекту здійснюється за такими розділами:

1. Основна ідея проекту;

2. Аналіз ринку і стратегія маркетингу;

3. Сировина, матеріали і комплектуючі вироби;

4. Місцезнаходження та навколишнє середовище;

5. Інженерно-технологічна частина проекту;

6. Організаційні та накладні витрати;

7. Трудові ресурси (персонал);

8. Планування процесу здійснення проекту;

9. Фінансовий аналіз та оцінка ефективності інвестування.

Запитання для самоконтролю:

1. В чому полягає сутність інвестицій та основних їх видів?

2. Які чинники враховуються при визначенні необхідного обсягу і джерел фінансування капітальних вкладень?

3. Як відбувається формування і регулювання фінансових інвестицій?

4. Які методи можуть бути використані при визначенні ефективності виробничих інвестицій?

5. В чому полягають особливості оцінки ефективності фінансових інвестицій?

6. В чому полягає сутність інвестиційного проектування?

7. Які виділяють чинники підвищення ефективності використання капітальних вкладень та фінансових інвестицій?