lekcii_z_kursu_universitetska_osvita.doc

31

навчально­виховних закладів. Звісно, рівень формальних вимог до тривалості попереднього навчання штатних працівників підвищується від дошкільних закладів до університетів, але незмінний загальний підхід ­ відповідність отриманої підготовки функціональним обов'язкам.

Вихователів, вчителів і викладачів в Україні готують заклади всіх чотирьох рівнів акредитації: І (училища і технікуми) та II (коледжі) ­ для дитячих садків і початкових шкіл, ПІ І IV ­ для підсистеми середньої загальної і професійної освіти, а також для вищих закладів освіти.

Розвиток програм, методик навчання і контролю його результатів

Навчальні плани і програми окремих дисциплін розробляють і пропонують до використання в державних навчальних закладах усіх рівнів експертами Міністерства освіти і науково­дослідних педагогічних інститутів.

Як і інші держави, Україна змушена практично безупинно вдосконалювати навчальні плани і програми дисциплін для більшості навчально­виховних закладів.

Демократизація звільнила вчителів від необхідності дотримуватися тільки однієї методики навчання ­ тієї, що рекомендована для конкретного навчального року Міністерством освіти. Нині вони практично вільні в цьому,

вимоги до них стосуються тільки обов'язкового дотримання державного стандарту обсягу матеріалу, але не засобів викладання і методів роботи з учнями. Немає заборон і щодо перевищення стандарту. У нових умовах вчителі мають право використовувати саме ті методи і засоби, що відповідають їхнім індивідуальним особливостям. Важко знайти школу, де б кілька вчителів не працювали за авторськими методиками і навіть програмами. Це явище, безсумнівно, належить до позитивних змін в українській системі освіти.

32

4. Болонський процес і перспективи законодавчого врегулювання

розвитку вищої освіти в Україні

Процеси європейської інтеграції дедалі сильніше впливають на таку важливу сферу життя українського суспільства, як освіта.

На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці у забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців,

зміцненні довіри між суб'єктами освіти, мобільності, сумісності систем кваліфікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Існує значна кількість проблем української вищої освіти у контексті Болонського процесу:

­надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей,

відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів

менше;

­недостатнє визнання у суспільстві рівня “бакалавр” як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність вітчизняною економікою;

­збільшення розриву зв'язків між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці;

­невиправдана плутанина у розумінні рівнів спеціаліста і магістра.

Зодного боку, має місце близькість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за освітньо­кваліфікаційним статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV;

­система наукових ступенів складна у порівнянні з загальноєвропейською, що ускладнює мобільність викладачів і науковців в

33

Європі;

­ неадекватно до потреб суспільства і ринку праці вирішується доля такої розповсюдженої ланки освіти, як технікуми і коледжі, це при тому,

що їхня чисельність в державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих;

­відійшла в минуле колись добре організована для централізованої економіки система підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла б потреби ринкової економіки, в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований;

­університети України не беруть на себе роль методологічних центрів, новаторів, піонерів суспільних перетворень, за якими має йти країна.

Рівень автономії ВНЗ у цих питаннях значно нижчий від середньоєвропейського.

Проблема врегулювання розвитку вищої освіти в Україні у контексті Болонського процесу надзвичайно актуальна, оскільки порушує питання адаптування вітчизняної системи вищої освіти до загальноєвропейського освітнього простору.

Для реалізації концептуальних засад Болонського процесу в Україні необхідно:

­удосконалити двоступеневу структуру вищої освіти;

­прийняти прозорі та зрозумілі градації дипломів, ступенів та кваліфікацій;

­використати єдину систему кредитних одиниць і додатка до

диплома;

­врахувати європейську практику організації акредитації та

34

контролю якості освіти;

­ліквідувати перепони для розширення мобільності студентів,

викладачів і дослідників;

­запровадити сучасні підходи інтеграції вищої освіти і науки у справі підготовки магістрів та аспірантів;

­забезпечити подальший розвиток автономності та самоврядування у системі вищої освіти і науки.

Реалізація цієї програми дасть можливість наблизити якість освіти до вимог стандартів, напрацьованих європейською спільнотою, а також запровадити систему кредитів, сумісну із Європейською кредитно­трансферною системою навчання.

Освітяни прикладали чимало зусиль, щоб зберегти здобутки вітчизняної освіти за будь­яких освітніх реформ. Серед них для вищої школи основними с такі.

1. ​Фундаментальність — якість вітчизняної освіти, яка формувалася зусиллями кращих представників професорсько­викладацького складу наших університетів: історика М. Костомарова, хірурга М. Пирогова, фізика М. Авєнаріуса, таких видатних вчених, як В. Антонович, В. Вернадський,

М. Грушевський, М. Драгоманов та інших. Фундаментальною має бути загальна і професійна освіта. Це стане відповіддю на виклик глобалізації і одночасно умовою розвитку інтелектуального ресурсу України, гарантією виходу України на рівень країн, де інтелектуальна еліта здатна створювати і впроваджувати високі технології.

2. ​Гуманізація — напрям, про який багато писалося і говорилося попередні десятиліття, а початок якого був закладений з часів В. Мономаха,

філософії Г. Сковороди та П. Юркевича, інших українських гуманістів.

Злочинним для нашого суспільства є ігнорування історичного досвіду

35

"братських шкіл", Острозької й Києво­Могилянської академій, педагогічних ідей гуманізації освітнього поля таких видатних мислителів, як Т. Шевченко,

І. Франт, М. Драгоманов, Л. Українка, В. Винниченко, М. Максимович. В.

Вернадський. Продуктивними є спроби в нових історичних і соціально­економічних умовах переглянути підходи до гуманізації освіти видатних освітян, педагогів­практиків А. Макаренка і В. Сухомлинського.

3. ​Системність і дієвість виховного процесу — пріоритетним для системи вищої освіти є формування культури особистості на засадах інтеграції компетентності та духовності професіонала.

Участь вищої освіти України в Болонських перетвореннях має бути спрямована на її розвиток і набуття нових якісних ознак. Водночас слід зважити на те. що ці зміни не мають привести до втрати кращих традицій,

заперечення національних ознак якості освіти. Орієнтація на Болонський процес не має призводити до невиправданої перебудови традицій вітчизняної системи вищої освіти, які є національним надбанням української вищої школи, зокрема, широкий спектр знань студентів у галузі суспільних і гуманітарних наук, що формують світогляд майбутнього фахівця.

Приєднання України до Болонського процесу слід розцінювати як планомірну інтеграцію української вищої школи до європейського і світового освітнього і наукового простору. Адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу — це тривалий процес узгодження рекомендацій, вироблених країнами ­ учасницями процесу, створення зони європейської вищої освіти та пріоритетів національної системи освіти.

Інтеграція освітніх систем має супроводжуватись і підтримуватися створенням відповідного правовою поля. Радою ЄС було продеклароване бажання сприяти процесу адаптації законодавства України до норм ЄС.

Однією з важливих складових стандартизації та інтеграції у світовий

36

освітній простір є якість вищої освіти.

Професійне виховання у вищій освіті має враховуватися Державною акредитаційною комісією, завдання якої забезпечувати додержання вимог щодо якості підготовки фахівців.

Особливе значення у визначенні якості вищої освіти відіграє система оцінювання знань і рівня професійної підготовки фахівців. їх конкурентоспроможність можна визначити статистичними методами.

За європейською системою кожний навчальний рік оцінюється у 60

кредитів. Кожному кредиту відповідає 25 астрономічних годин загальної трудомісткості, до якої належить все: аудиторні, позааудиторні заняття,

практика, іспити, заліки. Поза межами цих годин лишаються дозвілля і канікули. Кожна дисципліна оцінюється у п'ять­шість кредитних одиниць.

Дві третини одиниць мають припадати на основну програму, орієнтовану на спеціальність.

20 кредитів, як передбачається, мас займати практика. У перерахунку на навчальний рік виходить сумарне навантаження 1500 год. Тобто кредитною системою передбачається нормальна інтенсивність навчальних занять, з урахуванням чого, що студент за їх межами повинен займатися ще чимось іншим.

Зрозуміло, що години ­ це формальна прив'язка, від якої у Європі нині поступово відходять. Години — це зміст навчального процесу, виражений у різних показниках; у знаннях, уміннях, компетенції. Турбуючись про якість вищої освіти, Європа йде до вимірювання змісту освіти, а не часу, який витрачається на його засвоєння.

Однією з передумов входження України до єдиного європейського освітнього простору є досягнення системою вищої освіти України основних цілей Болонського процесу, а саме:

37

­побудова Європейської зони вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян із можливістю їх працевлаштування;

­формування та зміцнення інтелектуального, культурного,

соціального та науково­технічного потенціалу України як складової Європи;

­посилення міжнародної конкурентоспроможності як національної, так і європейської систем вищої освіти, підвищення їх престижності у світі;

­змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив,

гроші та престиж;

­підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та європейських культурних цінностей (університети як і носії національної та європейської свідомості);

­досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти.

Для цього в Україні введено ступеневу структуру вищої освіти,

формується система стандартів вищої освіти із застосуванням прийнятих у Європі критеріїв, механізмів ти методів оцінювання якості вищої освіти.

Разом з тим, багато чого потрібно зробити, в першу чергу домогтися:

­визнання усіма учасниками освітнього процесу факту, що у системі вищої освіти України історично склалося просторове і часове поєднання здійснення академічної освіти та професійної підготовки, тобто здобуття особою академічної та професійної кваліфікацій;

­завершення нормативного та методичного забезпечення освіти громадян України за двоступеневою структурою вищої академічної освіти, яка відповідає базовому та повному рівням

38

вищої освіти, та професійної підготовки за дворівневою структурою вищої професійної освіти, яка відповідає освітньо­кваліфікаційним рівням молодшого спеціаліста та бакалавра­спеціаліста­магістра;

­гармонізації вимог системи стандартів вищої освіти з вимогами освітніх стандартів провідних університетів і стандартів професійних спілок європейських країн та з прийнятими у Європі критеріями, механізмами й методами оцінювання якості вищої освіти (наприклад, застосування тестових технологій оцінювання успішності навчання, сертифікації фахівців тощо);

­організації навчального процесу за модульним принципом та використання системи кредитних залікових одиниць;

­введення прийнятних для Європи градацій дипломів, ступенів,

академічних кваліфікацій та додатків до дипломів;

­створення умов для розширення мобільності студентів, викладачів,

дослідників та управлінців.

Досягнення цілей Болонського процесу неможливе без застосування

таких складних і багатоаспектних механізмів та інструментів, як:

­перехід до чіткої структури ступенів освіти (ясність, порівнянність);

­впровадження Європейської кредитної трансферної системи (далі — ЕСТS);

­забезпечення зближення систем контролю якості вищої освіти та акредитації.

На цей час відбувається становлення нової парадигми економічних відносин, у якій найголовнішою складовою є знання.

Слід зазначити, що інноваційна тріада освіта – наука ­ виробництво працює неефективно. Розрив між цими складовими інноваційного процесу,

39

недостатня законодавча забезпеченість, концентрація зусиль великого приватного капіталу на визискуванні природних монополій, людських ресурсів, незацікавленість капіталу в запровадженні НТП ­ все це разом призводить до негативних наслідків.

Розглядаючи проблему приєднання вищої освіти до Болонського процесу, повинні наголосити на раціональній доцільності такого кроку.

Перша доцільність — економічна. Піднятися в економічному розвитку можна лише через розвиток згаданої вище інноваційної тріади. Для рішучого стрибка економіки потрібні значні інноваційні зрушення в усіх сферах державного та суспільного життя. Наприклад, для створення потужної основи електронного виробництва потрібні десятки мільярдів доларів, тоді як для освоєння інформаційних технологій, вироблення інтелектуальної продукції — в сотні разів менше.

Вивчити сучасні технології, передовий виробничий досвід ми можемо шляхом долучення до освітніх та наукових програм країн Євросоюзу.

Оскільки багатьох галузей виробництва у нас або немає, або вони просто знищені ­ спостереження за новітніми досягненнями науково­технічного прогресу, участь у ньому можливі саме через освітній процес.

Другим спонукальним мотивом чи раціональною доцільністю є

нагальна необхідність брати безпосередню й активну участь у міжнародному розподілу праці, в приєднанні до світових інформаційних потоків.

Третя причина ​­ це соціальний фактор.

Співпраця з вищими навчальними закладами Європи спонукатиме науково­педагогічних працівників по­новому ставити вимоги перед урядом,

щодо власних соціальних гарантій.

Під законодавчим урегулюванням розвитку освіти мається на увазі посилення ролі і відповідальності держави за стан справ у вищій освіті. Цей

40

процес повинен проходити одночасно із підвищенням автономії і самостійності ВНЗ, в першу чергу — університетів.

Основний зміст Болонської декларації полягає в тому, що країни­учасниці зобов'язалися протягом 10 років зробити максимальна порівнюваними свої освітні системи. Болонська декларація виокремила проблему створення європейської системи вищої освіти як ключовий момент для розвитку мобільності громадян, їхньої затребуваності, глобального розвитку континенту.

Центральні положення Болонської декларації можуть бути зведені до трьох пунктів.

1.Створення системи академічних ступенів, що були б максимально порівнюваними, зокрема, за рахунок повсюдного введення уніфікованого додатка до диплома або еквівалентного йому документа, запропонованого ЮНЕСКО (у даний час навіть у межах однієї країни можна знайти співіснування відмінних систем підсумкової атестації, що зводяться до присвоєння відповідних кваліфікацій). Єдина система академічних кваліфікацій у "болонських" країнах буде сприяти формуванню єдиного європейського ринку висококваліфікованої праці, а також міжнародній коикурентоздатності європейської вищої освіти як такої.

2.Перехід на дворівневу систему вищої освіти: бакалаврат (не менше трьох років) і магістратура. Закінчення бакалаврату як завершеної вищої освіти надає право займати вакансії на європейському ринку праці.

3.Уведення системи кредитів і механізмів, що відповідають кредитам,

оцінки. Система кредитів — має сприяти мобільності студентів, для яких бажаним вважається принаймні один семестр навчатися поза стінами "свого"

ВНЗ, у тому числі за кордоном, і ​можливістю перезарахування результатів атестації з прослуханих дисциплін. Принцип мобільності має поширюватися