lekcii_z_kursu_universitetska_osvita.doc

101

Додатки

Додаток А.

Велика хартія університетів

ПРЕАМБУЛА

Ректори європейських університетів, що підписалися далі, які зібралися в Болоньї з нагоди дев'ятисотріччя найстарішого в Європі університету, за чотири роки до остаточного скасування кордонів між країнами Європейського Союзу, сподіваючись на поширюване співробітництво всіх європейських націй і вважаючи, що люди й держави повинні більше, ніж будь­коли в минулому усвідомлювати роль, яку університети покликані відіграти в суспільстві, що змінюється та щодалі більшою мірою інтернаціоналізується, вважають таке:

1)на завершальному етапі цього тисячоліття майбутнє людства значною мірою залежить від культурного, наукового і технічного розвитку, зосередженого в центрах культури, знань і досліджень, якими є справжні університети;

2)завдання університетів щодо поширення знань серед нових поколінь передбачає, що в теперішньому світі вони так само повинні служити суспільству загалом і культурне, соціальне й економічне майбутнє суспільства потребує, зокрема, значного внесків безперервну освіту;

102

3) університети повинні давати майбутнім поколінням освіту і підготовку, що навчать їх, а через них й інших поважати велику гармонію навколишнього середовища і власне життя. Ректори європейських університетів, що далі підписалися, проголошують перед усіма державами і перед совістю всіх націй основні принципи, що повинні відтепер і назавжди бути основоположними для університетів.

ФУНДАМЕНТАЛЬНІ ПРИНЦИПИ

1.Університет є самостійною установою всередині суспільств з різною організацією, що є наслідком розбіжностей географічної та історичної спадщини. Він створює, вивчає, оцінює та передає культуру за допомогою досліджень і навчання. Для задоволення суспільних потреб його дослідна і викладацька сфери діяльності повинні бути морально й інтелектуально незалежні від будь­якої політичної та економічної влади.

2.Викладання і дослідна діяльність в університетах мають бути нероздільні з тим, щоб навчання в них відповідало змінним потребам, запитам суспільства і досягненням у науковому знанні.

3.Свобода дослідної і викладацької діяльності є основним принципом університетської життєдіяльності. Керівні органи та університети в межах своєї компетенції повинні гарантувати дотримання цієї фундаментальної вимоги. Відкидаючи нетерпимість і зберігаючи відкритість для діалогу, університет є ідеальним місцем для викладачів, що здатні передавати свої знання і мають необхідні засоби для їх удосконалення за допомогою досліджень та інновацій, а також для студентів, що мають право, здатність і бажання збагатити свій розум цими знаннями.

4.Університет є скарбницею традицій європейського гуманізму. У здійсненні свого покликання він постійно прагне досягнення універсального знання, перетинає географічні та політичні кордони і підтверджує нагальну потребу взаємного пізнання та взаємодії різних культур.

СПОСОБИ

Для досягнення відповідних цілей у світлі вказаних принципів потребуються ефективні засоби, що відповідають сучасним умовам.

1.Для забезпечення свободи в дослідженнях і викладанні всім членам університетського суспільства мають бути надані необхідні засоби для її реалізації.

2.Рекрутизація викладачів і регулювання їхнього статусу повинні відбуватися за принципом нерозривності викладання і дослідницької діяльності.

3.Кожний університет з урахуванням конкретних обставин повинен гарантувати своїм студентам дотримання свобод і умов, за яких вони могли б досягти своїх цілей у культурі й освіті.

4.Університети, особливо європейські вважають взаємний обмін інформацією

ідокументацією, а також збільшення кількості спільних проектів для розвитку освіти основним елементом ​ПОСТІЙНОГО прогресу​ знань. Тому, як і в ранні періоди своєї історії, вони стимулюють мобільність викладачів і студентів, а також розглядають загальну політику в питанні рівного статусу, звань, іспитів (без упередженого ставлення до національних дипломів) і надання стипендій як необхідний інструмент для здійснення своєї місії в типових для сьогодення умовах.

Ректори, які підписалися від імені своїх університетів, зобов'язуються зробити все від них залежне для того, щоб кожна держава, а також заінтересовані наднаціональні організації формували свою політику, спираючись на положення цієї Великої Хартії, що виражає одностайне бажання університетів, вільно визначене і проголошене.

103

Додаток Б

СПІЛЬНА ДЕКЛАРАЦІЯ ПРО ГАРМОНІЗАЦІЮ АРХІТЕКТУРИ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ СИСТЕМИ ВИЩОЇ ОСВІТИ

чотирьох міністрів, які репрезентують Францію, Германію, Італію та Велику Британію (Париж, Сорбонна, 25 травня 1998 р.)

Європейський процес нещодавно зробив кілька надзвичайно важливих кроків уперед. За всієї їх доречності не варто забувати, що Європа ­ це не тільки євро, банки й економіка, вона повинна бути також Європою знань. Ми повинні будувати і посилювати інтелектуальний, культурний, соціальний і технічний виміри нашого континенту. Це завдання насамперед університетів, що продовжують відігравати переломну роль у такому розвитку.

104

Університети з'явилися в Європі, окремі з них понад три чверті тисячоліття тому. Наші чотири країни пишаються деякими найстарішими університетами, що зараз повсюдно святкують свої важливі річниці, як це робить: сьогодні Паризький університет. У минулому студенти і викладачі вільно переміщувалися і швидко поширювали знання на всьому континенті. Сьогодні ж надзвичайно багато наших студентів завершує навчання, не одержуючи користі від часткового навчання поза національними кордонами.

Ми йдемо до періоду істотних змін в освіті й умовах праці, до розмаїтості шляхів становлення фахової кар'єри з очевидною необхідністю навчання і підготовки протягом усього життя. Ми заборгували нашим студентам і нашому суспільству в цілому, системі вищої освіти, у якій їм давалися б кращі можливості шукати й знаходити галузі, в яких вони могли б досягти досконалості.

Відкритий Європейський простір вищої освіти несе багатство позитивних перспектив, звісно ж, із повагою до нашої різноманітності, проте потребує, постійних зусиль для ліквідації бар'єрів і розробки таких умов для викладання й навчання, які збільшили б мобільність і зробили співробітництво ближчим, ніж будь­коли досі. Міжнародне визнання і високий потенціал наших систем освіти безпосередньо пов'язані з їх зовнішньою і внутрішньою зрозумілістю. Здається, з'являється система, в якій для міжнародного порівняння й еквівалентності повинні існувати два основних цикли: перший та другий.

Новизна і гнучкість у цій системі досягаються використанням семестрів і кредитів (як в ЕСТS). Це уможливить перевірку отриманих кредитів для тих, хто вибирає первинну або подальшу освіту в європейських університетах і бажав би мати можливість одержати ступінь у довільний час протягом життя. Справді, студенти повинні мати право ввійти в

академічний світ у будь­який момент їхнього фахового життя та незалежно від попередньої підготовки.

Студенти першого циклу повинні мати доступ до різноманітних програм, включаючи можливість багатодисциплінарних занять, вивчення іноземних мов і використання нових інформаційних технологій. Міжнародне визнання ступеня першого циклу відповідного рівня кваліфікації є важливим для успіху цієї роботи, в якій ми хотіли

бзробити наші схеми розвитку вищої освіти зрозумілими для всіх.

Удругому циклі буде вибір між коротшою програмою отримання ступеня магістра і тривалішою програмою здобуття докторського ступеня з можливістю переходу від однієї програми до іншої. В обох програмах відповідний акцент повинен бути зроблений на дослідницькій і самостійній роботі. Студенти як першого, так і другого циклів заохочуватимуться до навчання, принаймні один семестр, в університетах поза межами своєї країни. Водночас дедалі більша кількість викладацького й дослідницького персоналу повинна працювати в європейських країнах, відмінних від країни проживання. Швидко зростаюча підтримка Європейського Союзу мобільності повинна використовуватися повністю.

Убільшості країн не тільки в межах Європи усвідомлена потреба у прискоренні такої еволюції. Конференції європейських ректорів, президентів університетів, груп експертів і викладачів у наших країнах спонукали до широкого обговорення цих питань.

Торік у Лісабоні була узгоджена конвенція про визнання кваліфікацій вищої освіти в академічній сфері Європи. Конвенція запровадила велику кількість базових вимог і підтвердила, що окремі країни можуть брати участь у конструктивнішій схемі визнання. Приймаючи цю позицію, можна використовувати вимоги Конвенції і йти далі. Уже зараз є багато точок дотику у сфері взаємного визнання ступенів вищої освіти для фахових цілей із використанням директив Європейського Союзу. Наші уряди, очевидно, продовжують відігравати визначальну роль у досягненні цих цілей, заохочуючи засоби підтвердження

106

Перспективи розширення разом з розвитком відносин ​3 іншими​ європейськими країнами забезпечують поглиблення цього процесу. Отже, ми є свідками зростаючого розуміння в політичному, академічному світі та громадській думці потреби створити досконалішу Європу, базуючись, зокрема, на її інтелектуальному, культурному, соціальному, науковому і технологічному потенціалі.

Європа Знань нині широко визнана як незамінний чинник соціального та людського розвитку і як обов'язковий компонент консолідації та збагачення змісту європейського громадянства, здатного зробити європейців компетентнішими перед змінами нового тисячоліття разом з розумінням європейських цінностей і приналежності до загального соціального та культурного простору.

Важливість освіти і співпраці в цій сфері для розвитку та зміцнення стабільних, мирних і демократичних суспільств визнана першорядною, мало того, у зв'язку із ситуацією в Південно­Східній Європі. Сорбонська декларація від 25 травня 1998 р., яка була підкріплена цими міркуваннями, наголосила на центральній ролі університетів в розвитку всього європейського культурного виміру. ​Вона зазначила​ , що створення Європейського простору вищої освіти є ключовим засобом поліпшення мобільності громадян і можливості їх працевлаштування, а також розвитку континенту в цілому.

Кілька європейських країн вже ухвалили рішення про реалізацію викладених у декларації цілей, підписавши її або виразивши згоду у принципі. Реформи вищої освіти, що реалізуються в Європі, є підтвердженням готовності багатьох урядів діяти в цьому напрямі.

Європейські вищі навчальні заклади, у свою чергу, прийняли виклик і зобов'язалися відіграти провідну роль у побудові Європейського простору вищої освіти, дотримуючись також основних принципів, викладених у Болонській Великій Хартії університетів 1988 р. Це дуже важливо, якщо врахувати, що незалежність і автономія університетів дають можливість вищій освіті та системам наукових досліджень безперервно пристосовуватися до змінних потреб, вимог суспільства і прогресу в наукових знаннях.

Курс було визначено правильно і зі значущою метою. Досягнення більшої сумісності й порівнянності систем вищої ревіти потребує, однак, безперервного впливу на цей процес. Ми повинні підтримати цей процес, вживаючи конкретні заходи для досягнення відчутного просування вперед. На зустрічі, що відбулася 18 червня 1999 р. з участю авторитетних фахівців і вчених європейських країн, було вироблено доцільні пропозиції для ініціатив, які можуть розпочатися в майбутньому.

Ми повинні, зокрема, розглянути можливість підвищення міжнародної конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти. Мірилом життєздатності й ефективності будь­якої цивілізації може бути привабливість її культури для інших країн. Ми повинні дати гарантію, що європейська система вищої освіти досягне високого рівня привабливості в усьому світі, стане відповідною до наших унікальних культурних і наукових традицій.

Підтверджуючи нашу прихильність до загальних принципів, закладених у Сорбоннській декларації, ми координуємо нашу політику на досягнення в найкоротші терміни, принаймні в першому десятиріччі нового тисячоліття​ , таких цілей, які ми вважаємо першорядними для розбудови Європейського простору вищої освіти і просування європейської системи вищої освіти в усьому світі:

1. Прийняття системи прозорих та порівнянних ступенів, зокрема, за допомогою додатка до диплома з метою полегшення працевлаштування громадян Європи і міжнародної конкурентоспроможності європейської вищої освіти.

107

2.Прийняття системи, заснованої на двох основних циклах: попередньому і завершальному. Доступ до другого циклу повинен вимагати успішного завершення першого циклу навчання тривалістю щонайменше 3 роки. Ступінь, що здобувається після першого циклу, повинен відповідати європейському ринку праці як достатній рівень кваліфікації. Другий цикл повинен закінчуватися ступенем магістра і/або доктора, як

убагатьох європейських країнах.

3.Запровадження системи кредитів ­ такої як ЕСТS ­ як відповідного засобу значного підвищення мобільності студентів. Кредити можуть також набуватися поза сферою вищої освіти, включаючи навчання впродовж життя, якщо це визнано відповідними університетами.

4.Сприяння мобільності через усунення перешкод ефективному здійсненню свободи пересування.

5.Сприяння європейському співробітництву в забезпеченні якості освіти з метою створення порівнянних критеріїв і методологій.

6.Сприяння розвитку європейських аспектів вищої освіті, особливо щодо розробки навчальних планів, співробітництва навчальних закладів, розробки схем мобільності та інтегрованих програм навчання і досліджень.

Таким чином, ми в межах нашої компетенції на основі цілковитої поваги до відмінностей культур, мов, національних систем освіти прагнемо досягти автономії університетів для консолідації Європейського простору вищої освіти.

Для цього ми йтимемо шляхом міжурядового співробітництва, співробітництва з неурядовими європейськими організаціями, що стосуються вищої освіти і компетентні в цій сфері. Ми сподіваємося на швидку позитивну реакцію університетів і їх вагомий внесок у досягнення успіху нашої ініціативи.

Оскільки ми переконані в тому, що розбудова Європейського простору вищої освіти потребує постійної підтримки, керування і адаптації до потреб, що безперервно змінюються, то вирішили зустрітися знову за два роки, щоб оцінити досягнутий прогрес і визначити подальші кроки.

108