Бондаренко
.pdfІ що робити, Кращого нема,
Ніж чарочку саке перехилити!
(Отомо-но Табіто)
(III, 348)
Нехай мені щастить На цьому світі!
А ким на тому стану – все одно: Хоч птахом, Хоч комахою малою!
(Отомо-но Табіто)
(III, 349)
Якщо життя – Лиш мить на цьому світі, І всіх живих
Колись чекає смерть, Цю мить я хочу весело прожити!
(Отомо-но Табіто)
(III, 351)
З чим порівняти на цім грішнім світі Людське життя?
Хіба що з тим човном, Що в море вирушає на світанні І не лишає сліду по собі.
(Самі Мандзей)
Переклад І. Бондаренка
(III, 365)
Коли переїжджали ми через гору Сіоцу, спіткнувся мій кінь. І він, мабуть, згадує рідну оселю.
(Каса Канамура)
170
(III, 383)
На шпиль гори Цукуба дивитися лиш збоку я не міг. І хоч помучився розмерзлою дорогою,
але на верх цей все-таки піднявся!
(Тадзіхі Куніхіто)
(III, 384)
В саду своєму посадив я гребінці і пильно доглядав за ними.
І хоч зів'яли геть усі – наукою для мене це не стало: збираюся їх посадити знов.
(Ямабе Акахіто)
(III, 393)
Хоч місяця й не видно, та хто ж його не любить? Щось забарився він за гребенем гори...
Бодай здаля побачити б його!
(Самі Мансей)
(III, 440)
Коли доведеться мені засинати
впорожній столичній оселі самому – болючіше буде, ніж зараз,
всамотніх поневіряннях.
(Отомо Табіто)
(III, 442) «Нестійкий наш світ, усе – марноти».
Недаремно люди так говорять – он і місяць, що над нами сяє, то він повний, то він молодий.
(Невідомий автор)
171
(III, 444)
Ти був іще учора разом з нами!
І ось – над соснами морського узбережжя
неждано хмаркою поплив1.
(Отомо Мінака)
(III, 449)
Коли самотою додому вертався й на мис Мінуме подивився, куди ми приходили разом із нею, –
не в силі був стримати сліз2.
(Отомо Табіто)
(IV, 462)
От-от настануть холоди, подме осінній вітер. Як же я буду довгими ночами лежати сам один?
(Отомо Якамоті)
(IV, 468)
Якби я знав дорогу ту, якою підеш ти, залишивши мене, моя кохана, заздалегідь заставу спорудив би,
щоб тільки втримати тебе.
(Отомо Якамоті)
(IV, 473)
Як подивлюся на серпанок, що впав на схил гори Сахо, –
1 Йдеться про дим від поховального обряду спалення.
2 Пісню присвячено покійній дружині.
172
одразу згадую кохану. Немає днини, щоб не плакав.
(Отомо Якамоті)
(IV, 488)
Коли я чекала на тебе, сиділа в кімнаті й тужила –
бамбукову штору відкинув подув осіннього вітру.
(Принцеса Нуката)
Переклад Г. Туркова
(IV, 492)
Немов дитина плачу, За рукав твого вбрання чіпляючись, Коханий!
Якщо мене покинеш назавжди, То як мені на білім світі жити?
(Тонері-но Етосі)
Переклад І. Бондаренка
(IV, 494)
Того, хто познайомив нас, кохана, – тепер,
коли тужу все більше й більше, я згадую з докором.
(Табе Ітіхіко)
Переклад Г. Туркова
(IV, 497)
Невже і ті, Хто жив у давнину, Кохали так,
Як я свою кохану, І теж вночі заснути не могли?
(Какіномото-но Хітомаро)
173
(IV, 506)
Не варто сумніватися, Мій любий!
Що б там не трапилось у нашому житті, З тобою я – І у вогонь, і в воду!
(Абе-но Ірацуме)
Переклад І. Бондаренка
(IV, 514)
В кожнісінькім стібку того вбрання, що надягнув його в дорогу мій коханий зосталося, напевно, й моє серце!
(Невідомий автор)
(IV, 524)
Хоч я і вкрився ковдрою м'якою, та все одно вночі страшенно змерз –
бо поруч не було тебе, кохана!
(Царедворець Фудзівара Маро)
(IV, 557)
Все швидше вперед корабель мій пливе, натрапляє на рифи; на скелі.
Якщо перекинеться – хай перекинеться...
Аби до коханої швидше!
(Ханісі Міміті)
(IV, 560)
Коли помру з любові, що я тоді робитиму? Таж саме завдяки життю й заради днів життя я хочу бачити кохану.
(Отомо Момойо)
174
(IV, 563)
Ах, поки не постаріла, й волосся чорне не змішалось з білим – з такою тугою ще не стрічалась я.
(Отомо Саканое)
(IV, 598)
З кохання також помирають люди!
Як та підземна річка, непомітно, все тану я і тану щомісяця, щодня.
(Поетеса Каса)
(IV, 603)
Якби з любовних дум насправді помирали, – то тисячу разів я б умирала, мабуть, все знову й знову.
(Поетеса Каса)
(IV,637)
З убранням, що його подарував коханий,
коли приходив уночі до мене, я не розстануся – хоча воно й безмовне.
(Поетеса Каса)
(IV, 657)
«Перестану й думати навіть»,– так говорила собі, але мінливе воно,
175
як колір квітів ханедзу1, серце моє!
(Отомо Саканое)
Переклад Г. Туркова
(IV, 661)
Якщо бажаєш, Щоб кохала довго,
При зустрічах повторюй без кінця Засмученій мені Слова кохання!
(Отомо-но Саканое-но Ірацуме)
(IV, 668)
Щоранку і щодня Хмаринки білі
Над горами багряними пливуть. Ні! Не така Моя любов до тебе!
(Ацумі-но Окімі /принц Ацумі/)
Переклад І. Бондаренка
(IV, 690)
Я плачу, і сяюче сонце крізь сльози сприймаю, як пітьму.
А мій зволожений одяг немає кому посушити.
(Отомо Мінорі)
(IV, 694)
Я на один візок накидала «любов-трави»2 аж сім візків –
1 Ханедзу – точно не встановлено, про яку рослину йдеться.
2 «Любов-трава» – не назва рослини. Перші три рядки – розгорнена метафора.
176
така-от туга пойняла!
І винне ти у цьому, серце.
(Принцеса Хірокава)
(IV, 695)
«Тепер кохання-туги вже більш не буде, мабуть».– На думку цю одразу з'явилась туга звідкись і так мене скрутила!
(Принцеса Хірокава)
(IV, 697)
Не треба говорити, щоб я чув! – Усі твої думки,
розкидані, як скошена трава, я ж бачу на твоїм обличчі!
(Отомо Катамі)
(V, 704)
Як линва, довгого життя жадаю я тому, що хочу бачити тебе, коханий мій, завжди, без краю.
(Камуна-ґібе Масо)
(V, 711)
На ставок, де бавляться дикі качки, падає листя з дерев і безжурно колишеться.
Аби тільки серце не стало Таким безтурботно-хитливим!
(Таніха Оме)
(V, 727)
Хоча й носив траву «забудь-любов»
177
на спідній крайці, та все дарма – трава нікчемна! Сама лиш назва.
(Отомо Якамоті)
(V, 728)
Може, є десь країна така, що в ній зовсім немає людей? Узялися б за руки з коханою і пішли б туди тільки удвох.
(Отомо Якамоті)
(V, 729)
Якщо коштовності які – на руки начепила б! Людину ж в цьому світі марному
до себе не причепиш.
(Старша дочка Отомо Саканое)
(V, 742.)
Цим поясом моя кохана
обв'яжеться, напевне, тільки раз, а я б – три рази зміг...
Оце дожився!
(Отомо Якамоті)
(V, 785)
Я не шкодую за своїм життям, хоча воно тривке, як та роса, що біля дому заблищала на траві.
(Отомо Якамоті)
(V, 785)
Я не шкодую за таким життям –
178
адже ж не бачуся з тобою, мила!
(Отомо Якамоті)
Переклад Г. Туркова
(V, 793)
Коли життя людського В грішнім світі
Усю нікчемність врешті пізнаєш, Все більше, все сильніше В серці туга!
(Отомо-но Табіто)
Переклад І. Бондаренка
(V, 802)
Як диню їм, на думці – діти;
каштани їм – знов лізуть в думку. Та звідкіля ж вони взялися?!
Стоять, стоять перед очима – й заснути годі!
(Яманое Окура)
(V, 803)
Срібло, золото, перлини – нащо нам вони?
Навіть більш коштовні речі з дітьми чи зрівняються?
(Яманое Окура)
Переклад Г. Туркова
(V, 821)
Зеленим верболозом, Сливи цвітом Себе прикрасимо І вип’ємо вина,
А потім хай той цвіт і опадає!
(Каса-но Самі)
179