0. Програми альтерглобалізму

Програма антиглобалістів передбачає розвиток двох взаємопов’язаних напрямів – трансформістського (зміцнення системи самоуправління) і руйнівного (протидія укріпленню влади кор­поративного капіталізму). Пріоритетним визнається перший напрям, але на практиці поки що домінує друге спрямування.

1. Трансформістський (поміркований, реформістський) напрям антиглобального руху очолюється організацією АТТАК. Головною метою цієї організації є обмеження впливу фінансового капіталу і тим самим оздоровлення сучасної капіталістичної системи. АТТАК підтримує ідею, висунуту американським економістом Дж. Тобіним щодо введення податку на фінансові трансакції у розмірі 0,1 – 0,2 % (податок Тобіна). Таким чином, антиглобалісти намагаються сприяти капіталовкладенням у сферу виробництва, а також спрямовувати кошти, виручені за рахунок «податку Тобіна», на соціальні потреби і на розвиток країн Третього світу. Для акумулювання цих коштів пропонується використовувати міжнародні інститути (наприклад, ООН і Світовий банк).

Особливу увагу антиглобалісти приділяють ідеї зміцнення суверенітету і влади національних держав на противагу транснаціональному контролю. Цю ідею підтримують як у країнах Третього світу, так і у країнах світового авангарду.

Популярним серед реформістського напряму антиглобалістів є гасло «зміцнення громадянського суспільства». Згідно із цим гаслом суспільні (неурядові) організації, що складають основу антиглобального руху, повинні стати головним суб’єктом активного цивільного суспільства. Цю точку зору особливо відстоюють АТТАК, Селянська конфедерація, соціал-демократи, комунітаристи. Їх основною ідеєю є так звана «партіціпативна демократія» (демократія участі). Пропонована модель покликана об’єднати систему представницької демократії із широким залученням громадян до прийняття політичних рішень.

2. Представники руйнівного напряму антиглобалістів вважають плани АТТАК та інших поміркованих антиглобальних структур утопічними і нездійсненними, оскільки їх реалізація суперечить інтересам правлячих верств усередині глобального суспільства. Наслідуючи анархістські традиції, вони відмовляються бачити в державі нейтральний інститут регулювання і стимулювання розвитку національного добробуту. Вони закликають до демонтажу державних структур на користь самоорганізованого суспільства.

Дж. Холлоуей у своїй праці «Змінити світ, не беручи влади» (2002 р.) доводить, що реформізм, як і революційний марксизм, зазнав невдачі, покладаючись на зміну суспільства за допомогою державної та урядової влади. Держава була і є авторитарною структурою. Суть влади, на думку Дж. Холлоуея, міститься не в державі, а у соціальних відносинах. Оскільки ці відносини зберігаються, проста зміна влади нічого не змінить у суспільстві. Змінити ж капіталістичні суспільні відносини можна тільки у боротьбі за звільнення людського потенціалу шляхом реалізації принципів самоорганізації і взаємодопомоги на місцевому рівні і переважно силовими методами (захоплення заводів трудящими, що буде сприяти самозабезпеченню суспільної контрвлади).

На лівому фланзі антиглобального руху переважають настрої традиційного антиімперіалізму з симпатією до національно-визвольних рухів.

Деякі з лівих учасників антиглобального руху схиляються до теорії «Імперії» теоретиків М. Хардта та Т. Негрі. У своїй праці «Імперія» (2000 р.) вони стверджують, що на сьогодні система протистояння національних імперіалістичних держав добігає кінця. Сучасний глобальний капітал за допомогою власного інституційного механізму (ООН, МВФ, Світового банку, Великої вісімки) створює новий глобальний імперський суверенітет, до складу якого залучені правлячі кола як центру, так і периферії глобальної системи. М. Негрі та Т. Хардт вважають, що на роль Імперії може претендувати США.

Серед сильних сторін як трансформістського, так і руйнівного напрямів антиглобального руху більшість науковців визнає швидке реагування на будь-які політичні події і можливість одночасного проведення досить потужних акцій протесту. Головним же недоліком його стає непродуктивність у довгостроковій перспективі, а також наявність зовнішніх і внутрішніх протиріч, що несуть небезпеку переродження і навіть розколу руху.

До найбільш явних зовнішніх протиріч антиглобального руху належать:

1) протиріччя між антиглобалістською природою руху і його включеністю до структури глобального капіталізму;

2) протиріччя між принципами добровільної асоціації і необхідністю використовувати у власній діяльності фінансові і політико-правові механізми . У цьому випадку фінансове забезпечення руху, його політичне представництво беруть на себе неурядові та громадсько-політичні організації, які симпатизують антиглобальному руху;

3) протиріччя між соціально-економічною нерівністю учасників руху та їх рівноправним діалогом і солідарністю. Одним із засобів вирішення цього протиріччя стала фінансова підтримка з боку розвинутих країн світу розвитку руху;

4) протиріччя між мережевим принципом організації руху і необхідністю взаємодії із структурами влади, участю в політичних процесах.

До основних внутрішніх протиріч антиглобального руху належать:

1) мережевий принцип побудови руху, який є одночасно його сильною і слабкою стороною;

2) єдність і протилежність руйнівної і творчої сторін діяльності;

3) протиріччя між соціальною творчістю унікального суб’єкта (особи, спільноти) і єдиним процесом спільної узгодженої діяльності;

4) протиріччя антиглобалізму як боротьби проти світу відчуження в цілому та сучасними формами капіталу (як особливого виду відчуження).

Отже, антиглобалізм не є цілісною ідейно-політичною концепцією, яку розділяють представники всіх суспільно-політичних кіл, що виступають проти глобалізації. Лише за умов надзвичайної зацікавленості сил, що стоять за різними групами цього руху, і певної консолідації, могло б відбутися злиття різних організаційних утворень антиглобального спектра у єдину ідеологічну платформу.

На статус об’єднуючого антиглобальний рух центра може претендувати лише Всесвітній соціальний форум (ВСФ), який можна охарактеризувати як соціал-реформістську, помірно соціал-демократичну структуру. Відносно нього адекватним є запропоноване Н.А. Косолаповим поняття «соціал-глобалізм».

Отже, діяльність антиглобального руху свідчить про: активізацію руху протесту широкого кола людей в усьому світі; цьому руху вдалося істотно підірвати авторитет профспілок і партій; дії руху звернули увагу спільноти на негативні прояви глобалізації і намагаються знайти шляхи вирішення спричинених ними проблем; але для ефективної роботи у цьому напрямі необхідна консолідація зусиль усіх учасників антиглобального руху.