Модуль 1. Становлення глобалістики, формування її методологічної і теоретичної бази

Тема 1. Сучасна методологія глобалістики

Теоретична частина

План

1.1. Глобалізація та її суть.

1.2. Становлення глобалістики – науки про глобалізацію, формування її методологічної бази.

1.3. Базові концепції, які характеризують історичні рамки глобалізації.

1.1. Глобалізація та її суть

Глобалізація – це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об’єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. У результаті глобалізації світ стає більш зв’язаним і залежним від усіх його суб’єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб’єктів.

Слово «глобалізм» (від англ. global – всезагальний, лат. – globus terrae – земна куля). Синонімом терміна виступає французька версія цього поняття – мондіалізм.

Термін «глобалізація» набрав поширення у науці на рубежі 70 – 80 - х років ХХ ст. Вважається, що першим його використав у 1981 р. американський соціолог Дж. Маклін. Але якщо він тільки окреслив контури процесу, то професор Гарвардської школи бізнесу Т. Левітт наповнив термін «глобалізація» реальним практичним змістом. У статті «Глобалізація ринків», опублікованій у 1983 р. у журналі «Гарвард Бізнес Рев’ю», він визначив глобалізацію як світову конвергенцію ринків завдяки існуванню нової форми підприємств, які були названі «глобальними фірмами». Глобалізація і технології, на думку Дж. Макліна, стали двома головними факторами, що визначали напрям розвитку міжнародних відносин.

До джерел та процесів, які в сукупності формують явище глобалізації, західні та вітчизняні вчені відносять:

– стабільні та довготривалі негативні наслідки світової господарської діяльності, які досягли глобальних масштабів і провокують непрогнозовані зміни в усіх сферах діяльності людини;

– бурхливий розвиток комунікацій, інформаційних технологій, який сприяв утворенню єдиного технічного та інформаційного простору та призвів до такого ступеня соціального взаємозв’язку і взаємозалежності світу, що численні ознаки конкретних суспільств та діяльності людини перестають бути ізольованими і стають загальною проблемою всього людства;

– появу таких суб’єктів світової економіки і політики (транснаціональних корпорацій, держав, міжурядових організацій – суб’єктів глобальних відносин), узгодження інтересів і можливостей яких є необхідною умовою їх існування і дає можливість діяти глобально у різних сферах життєдіяльності;

– соціокультурні трансформації: більш виразних рис набуває характер глобального наукового прогресу; формування так званого багатокультурного середовища, що проявляється у створенні виробничих колективів міжнародних компаній із представників різних країн і народів, які змушені тісно співпрацювати, та ін.

На думку відомого гарвардського вченого С. Хоффмана, глобалізація проявляється у трьох формах: економічній, культурній та політичній.

Політики вважають, що глобалізацію можна розглядати як підйом у власній могутності нового «поліцентричного» центру світу як антитези існуючому світові, де панує держава, пов’язана з ним тісними узами. Цей новий світ ґрунтується на недержавних, чи транснаціональних зв’язках.

Крім того, глобалізацію можна розглядати як процес формування на міжнародному рівні культурно-інформаційного простору, який являє собою результат процесу розповсюдження, обміну комунікаційних технологій між різними частинами співтовариства.

З погляду економістів, глобалізація визначається як виникнення глобалізованої економіки, в якій національні економіки розділяються, а потім знов поєднуються в системі угод і процесів на міжнародному рівні. У цій глобалізованій економіці кордони національних економік більше не є суттєвими, і вона підпорядковується власній логіці, яка відрізняється від логіки економічних відносин між незалежними національними об’єктами.

Виділяють три основні механізми глобалізації:

1. зростання конкуренції на міжнародних товарних ринках;

2. набуття виробництвом багатонаціонального характеру внаслідок делокалізації виробничих потужностей;

3. посилення міжнародної інтеграції фінансових ринків.