№1 Форма - характер орієнтації діяльності. В основі форми лежить провіднийметод.

Метод - спосіб спільної діяльності вчителя і учня з метоювирішення завдань.

Форми навчаннябувають конкретними (урок, буд. робота, факультативнізаняття, курсові, консультації, доп. заняття, форми контролю тощо) тазагальними.

Розглянемо деякі з форм більш докладно.

Урок- колективна форма навчання, якій притаманні постійний складучнів, певні рамки занять, жорстка регламентація навчальної роботинад одним і тим же для всіх навчальним матеріалом.

Аналіз проведених уроків показує, що їх структура та методика підчому залежить від тих дидактичних цілей і завдань, що вирішуються в процесінавчання, а також від тих коштів, що є в розпорядженні вчителя. Всіце дозволяє говорити про методичну різноманітність уроків, які, однак,можуть бути класифіковані за типами:

1. уроки-лекції(практично - це монолог вчителя на задану тему, хоча при відомому майстерності вчителя такі уроки набувають характер бесіди);

2. лабораторні (практичні) заняття (такого роду уроки зазвичай присвячені відпрацювання умінь і навичок);

3. уроки перевірки та оцінки знань(контрольні роботи тощо);

4. комбіновані уроки.Такі уроки проводяться за схемою:

- повторення пройденого - відтворення учнями раніше вивченого матеріалу, перевірка домашнього завдання, усне і письмове опитування і т. д.

- освоєння нового матеріалу. На цьому етапі новий матеріал викладається вчителем, або «добувається» в процесі самостійної роботи учнів з літературою.

- відпрацювання навичок та вмінь застосування знань на практиці (найчастіше - вирішення завдань щодо нового матеріалу);

- видача домашнього завдання.

Факультативні заняттяякформа навчаннябули введені наприкінці 60-х --початку 70-х рр.. в процесі черговий безуспішної спроби реформуватишкільну освіту. Ці заняття покликані дати більш глибоке вивченняпредмета всім бажаючим, хоча на практиці, вони дуже часто використовуються дляроботи з відстаючими що вимагаються.

Екскурсії - форма організації навчання, при якій учбова роботаздійснюється в рамках безпосереднього ознайомлення з об'єктамививчення.

Домашня робота - форма організації навчання, при якій навчальнаробота характеризується відсутністю безпосереднього керівництва вчителя.

Позакласна робота: олімпіади, гуртки і т.п., повинні сприятинайкращому розвитку індивідуальних здібностей учнів.

Види навчання

Залежно від характеру організації процесу викладання і засвоєння знань, від специфіки побудови змісту навчального матеріалу і провідних методів і засобів навчання можна виділити кілька основних видів навчання: пояснювально-ілюст-ративне, проблемне, програмоване. Пояснювально-ілюстративне навчання організовується таким чином: Учитель інформує учнів про нові знання, використовує різні засоби, наочність, пояснює важливі аспекти, організовує осмислення, розуміння, узагальнення, закріплення, застосування. Учень сприймає, засвоює, застосовує способи осмислення, поглиблення, узагальнення, закріплення, виконує вправи; аналізує, синтезує, порівнює життєві ситуації; застосовує знання в нових ситуаціях;   здійснює          самоконтроль знань, умінь.           Такий від навчання орієнтує на репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок, причому досить широке і міцне, забезпечує оволодіння способами практичної діяльності. Він застосовується в тих випадках, коли зміст навчального матеріалу має інформативний характер, є описом способів практичних дій і дуже складний для того, щоб учні здійснювали самостійний пошук знань, а також коли навчальний матеріал є принципово новим, а в учнів відсутні опорні знання для вирішення проблемних ситуацій. Позитивні сторони пояснювально-ілюстративного навчання: швидко засвоюється навчальна інформація; міцно засвоюються знання, уміння, навички; можна попередити появу прогалин у знаннях, невстигання учнів; є можливості для швидкого формування практичних умінь і навичок; колективний характер засвоєння знань дозволяє виявити типові помилки. Проблемне навчання передбачає послідовне і цілеспрямоване висунення перед учнями пізнавальних завдань, які вони вирішують під керівництвом учителя і активно засвоюють нові знання. Наявність теоретичних і експериментальних завдань ще не робить навчання проблемним. Завданням потрібно надати проблемного характеру. Завдання стає пізнавальною проблемою, коли воно вимагає роздумів над проблемою, викликає в учнів пізнавальний інтерес, опирається на попередній досвід і знання. Проблема — це складне теоретичне або практичне питання, що вимагає вивчення і вирішення. Дидактичні проблеми бувають: предметні, між-предметні, урочні й позаурочні; основні й допоміжні; фронтальні, групові та індивідуальні. За структурою є такі види проблем: а) мета і завдання визначені, невідомі шляхи їх досягнення; б) основні положення, закони, правила відомі, треба їх довести; в) відомі тільки явища, треба їх пояснити. Проблемна ситуація — це пізнавальна трудність, суперечливий матеріал, для вивчення якого учні повинні самостійно використати такі розумові операції: аналіз, синтез, порівняння, аналогію, узагальнення. Основні способи, прийоми створення проблемних ситуацій: а) учитель повідомляє інформацію, яка містить у собі суперечність; б) учні сприймають і осмислюють різні тлумачення одного і того ж явища; в) установилась невідповідність між системою знань, навичок, умінь учнів і новим фактом, явищем; г) учитель використовує сукупність прийомів, у ході яких виникає проблемна ситуація. Процес засвоєння знань проблемним шляхом проходить за такими етапами: а) створення проблемної ситуації; б) аналіз проблемної ситуації і формулювання проблеми; в) висунення гіпотез; г) перевірка найважливіших гіпотез. Проблемне навчання активізує учнів, навчає їх методів наукового пізнання, розвиває розумові здібності дітей. Недоліком цього виду навчання є те, що він вимагає багато часу на вивчення нового матеріалу, недостатньо формуються в учнів практичні уміння і навички, цей вид не завжди ефективний, коли самостійний пошук недоступний для учнів.     Є такі методи проблемного навчання: а) проблемний виклад знань, коли вчитель сам ставить питання, роздумує над ними вголос, робить висновки, узагальнення, показує можливості застосування вивченого; б) частково-пошуковий метод (або евристичний), коли вчитель створює проблемну ситуацію, сам формулює проблему та залучає школярів до її розв'язання; в) пошуковий метод, коли вчитель створює проблемну ситуацію, формулює проблему, а учні повністю самостійно її розв'язують; г) дослідницький метод, при якому учні самі за умов проблемної ситуації бачать проблему, формулюють її і розв'язують. Учень сприймає завдання, обдумує, висловлює варіанти розв'язку задачі, доводить раціональність розв'язку, робить висновки і узагальнення. Закріплює отримані знання, виконує вправи, завдання, застосовуючи отримані знання. При проблемному навчанні: Учитель ставить проблемну задачу у вигляді питання, досліду; організовує роздуми, пропонує довести вірну гіпотезу; просить зробити висновки, знайти помилки; узагальнює, заохочує успіхи, закріплює за допомогою питань, пропонує вправи. Програмоване навчання — це різновидність репродуктивного підходу до навчання, коли передача змісту матеріалу здійснюється невеликими, логічно завершеними дозами. Після кожної дози здійснюється контроль, після чого по-відомляється наступна доза. Інформація часто йде від програмованого посібника. Діяльність учителя і учня здійснюється таким чином: Учень сприймає першу дозу матеріалу, осмислює її,розуміє суть змісту; відповідає на питання, засвоює першу дозу; виконує завдання на закріплення та застосування вивченого. Учитель повідомляє першу дозу матеріалу, пояснює її, ставить контрольні питання; якщо відповідь правильна, повідомляє наступну дозу. Після вивчення всієї теми учитель дає завдання на закріплення та застосування. При лінійному програмуванні: інформація ділиться на дози, програма включає підказки, вказівки, учень дізнається, чи правильна відповідь, помилки виключені; учень задоволений успіхом; учні засвоюють один і той же матеріал, але в різному темпі. При розгалуженому програмуванні: матеріал ділиться на дози, до кожної з яких дається завдання з кількома відповідями, учень вибирає правильну відповідь, потім приступає до наступної дози інформації. Якщо відповідь неправильна, учень доучується. Позитивні сторони програмного навчання: виділяється головне, істотне в навчальному матеріалі; забезпечується оперативний контроль знань; матеріал подається в логічній послідовності; можливий самоконтроль, швидкий темп; є можливість для індивідуалізації навчання. Недоліком програмованого навчання є те, що роль учителя зводиться до інструктора і відсутня можливість для розвитку творчості учнів. Різновидністю програмованого навчання є алгоритмізація, при якій будується модель розумових процесів, послідовність розумових дій, операцій. Наприклад, можна навчити учнів алгоритму роздумів при розв'язуванні задач певного класу. Так, при розв'язанні задач із динаміки потрібно дотримуватися таких правил: 1.    Виявити всі сили, які діють на тіло. 2.    Скласти їх, маючи на увазі, що ця сума дорівнює прискоренню. 3.    Скласти рівняння, знайти невідомі. Застосування алгоритмічних принципів допомагає учням швидко розв'язувати задачі за допомогою раціональних розумових дій. Проте не можна побудувати алгоритм для кола завдань, тому не слід обмежуватися лише алгоритмізацією. Народна педагогіка вчить: наука — не пиво, в рот не віллєш. Добре вчити того, хто хоче знати. Немає науки без муки. Завдання вчителя — вибрати для кожної конкретної ситуації оптимальний варіант навчання.

 №2 Класно-урочній системі властиві наступні характерні риси: • в групи (класи) постійного складу входять учні, приблизно однакові за віком і рівнем підготовленості до навчання. Учитель працює з усім класом (фронтально) чи з групами всередині класів, даючи їм різні завдання; • основною формою навчання є урок - відрізок навчання в 40-45 хвилин, що представляє відносно закінчений за змістом і способом побудови одиницю навчального процесу; • всі зміст освіти ділиться на окремі дисципліни; • весь період навчання розділений на навчальні роки, чверті, навчальні дні, канікули, а заняття ведуться за єдиним планом і розкладом; • учитель здійснює керівництво навчальною діяльністю, пояснює новий матеріал, дає завдання, контролює їх виконання. Гідності класно-урочної системи: чітка органі-зований і впорядкованість навчальної роботи, організую-щая роль педагога, економічність навчання - поєднуються з рядом серьезнихнедостатков: обмежені можливості-ми індивідуального підходу, орієнтацією на «середнього» учня, роботою в єдиному для всіх темпі, переважно вербальним (словесним) характером діяльності, визначеної штучністю в розподілі всіх занять на 40-45 хвилинні відрізки. Зазначені слабкості класно-урочної системи протягом століть викликали критику і стремле-ня до пошуків більш досконалих форм навчання]. Особливо гостро ця критика звучить сьогодні, в нових соціально-економічних умовах, в умовах зміни освітніх парадигм. До цього ми ще повернемося трохи нижче. Класно-урочна система може мати різні модифікації. Так, в кінці XVIII - початку XIX ст. англійський священик А. Белл і педагог Д. Ланкастер зробили спробу розширити можливості масового навчання на основі модернізації класно-урочної системи. Суть белл-ланкастерської системи полягає в тому, що вчитель навчав тільки групу старших учнів, які, отримавши відповідні інструкції, вели заняття з молодшими. Один вчитель, таким чином, міг навчати сотні учнів. Але, виграючи в масовості, навчання за такої організації багато втрачала в якості. В результаті, широкого розповсюдження белланкастерская система не отримала, хоча спроби її своєрідного відродження мають місце постійно. У тому числі в формах взаємного навчання учнів, у формах різновікових груп, загонів і т.п.

№3 Урок - основна форма організації навчання

У сучасній школі класно-урочна форма є головною (основною), її ключовим компонентом є урок. Урок - це "відрізок" навчального процесу, який є викінченим у смисловому, часовому й організаційному відношенні. Незважаючи на малу тривалість, уроки мають ті структурні компоненти, які характеризують процес навчання в цілому, зокрема: цільовий, стимуляційно-мотиваційний, змістовий, операційно-діяльнісний, контрольно-регулювальний та оцінно-результативний. Тому від ефективності уроків залежить ефективність навчального процесу.

Над удосконаленням уроку працює багато теоретиків і практиків усього світу. Вироблені загальні вимоги до уроку, які повинен знати кожен педагог і дотримуватися їх повсякчас.

З-поміж загальних вимог, яким повинен відповідати сучасний урок, виділяються такі:

1. Побудова уроку на основі закономірностей навчального процесу.

2. Оптимальне поєднання і реалізація на уроці всіх дидактичних принципів і правил.

3. Чітке визначення завдань уроку.

4. Зв'язок з раніше засвоєними знаннями й уміннями, опора на суб'єктний досвід школяра.

5. Встановлення міжпредметних зв'язків, усвідомлених учнями.

6. Стимулювання й активізація розвитку всіх сфер особистості

7. Ефективне використання педагогічних засобів.

8. Забезпечення умов для продуктивної пізнавальної діяльності учнів з урахуванням їхніх інтересів, нахилів і потреб.

9. Формування практично-необхідних знань, умінь, навичок, раціональних прийомів мислення та діяльності.

10. Формування уміння вчитися, потреби постійного поповнення своїх знань.

11. Логічність і емоційність усіх етапів навчально-пізнавальної діяльності.

12. Діагностика, прогнозування, проектування і планування кожного уроку.

Кожний урок реалізує триєдине завдання: навчити, розвинути, виховати. За цим критерієм загальні вимоги до уроку конкретизуються дидактичними, розвивальними і виховними вимогами.

До дидактичних (освітніх) вимог належать:

а) чітке визначення освітніх завдань кожного уроку;

б) раціональне визначення змісту уроку з урахуванням соціальних і особистісних потреб;

в) впровадження новітніх технологій пізнавальної діяльності;

г) раціональне поєднання різноманітних форм і методів навчання;

г) творчий підхід до побудови структури уроку;

д) поєднання різних форм організації навчальної діяльності учнів; є) забезпечення оперативного зворотного зв'язку; дієвого контролю і оцінювання.

До розвивапьних вимог належать:

а) формування і розвиток в учнів позитивних мотивів навчально-пізнавальної діяльності, творчої ініціативи й активності;

б) вивчення й урахування рівня розвитку та психічних властивостей учнів, проектування "зони найближчого розвитку";

в) стимулювання нових якісних змін в інтелектуальному, емоційному, соціальному розвиткові учнів.

Виховні вимоги до уроку включають:

а) визначення виховних можливостей навчального матеріалу, діяльності на уроці;

б) постановку і формування виховних завдань, зумовлених метою і змістом навчальної роботи; інтересами учнів, їх суб'єктним досвідом;

в) формування в учнів життєво необхідних якостей: старанності, відповідальності, ретельності, охайності, самостійності, працездатності, уважності, чесності та ін.;

г) формування світоглядної, моральної, правової, політичної, художньо-естетичної, трудової, економічно^ екологічно^ фізичної культури;

г) співробітництво і партнерство з учнями, зацікавленість у їхніх успіхах.

Крім перерахованих вимог до уроку, в педагогічній літературі виділяються й інші вимоги: організаційні, психологічні, управлінські, санітарно-гігієнічні, етнічні та ін.

Відомий український педагог М.П. Гузик (Одеса), розповідаючи про свою лекційно-семінарську систему навчання хімії, наводить приклад розробки завдань уроку.

Тема уроку: "Властивості ароматичних вуглеводнів. Механізм заміщення атомів водню в бензольному ядрі".

Тип уроку: урок загального розгляду теми.

Завдання уроку:

а) Чому навчати.

1 Застосовувати знання про ефект сполуки подвійних та одинарних зв'язків для прогнозування властивостей речовин.

2. Розуміти хід реакцій заміщення атомів водню в бензольному ядрі.

3. Визначити відносну реагентну здатність гомологів бензолу і його похідних.

б) Що розвивати.

1. Розуміння прнчинно-наслідкових зв'язків між структурою речовини і її властивостями.

2. Розуміння теорії вірогідних структур і методів їх аналізу.

3. Розуміння природи єдності фізичних і хімічних явищ,

в) Що виховувати.

1. Точний аналітичний підхід до розгляду явищ природи.

2. Уміння бачити і відчувати красу та гармонію світобудови.

3. Любов до дослідження, а через неї - до науки і виробничої діяльності.

4. Намагання присвятити себе служінню благородній меті...

Серед засобів вирішення завдань уроку важливими є:

- використання форм і методів навчальної діяльності, які дозволяють виявити суб'єктний досвід учня;

- стимулювання школяра до висловлювань без побоювання помилитися чи дати хибну відповідь;

o створення умов, які б дозволяли йому виявляти ініціативу, самостійність, творчість;

- заохочення прагнень знаходити свій спосіб роботи;

- створення атмосфери зацікавленості кожного учня в результатах роботи групи, класу;

- оцінка навчальних досягнень в процесі навчальної діяльності, а не тільки за кінцевим результатом.

Для того, щоб учень став суб'єктом навчальної діяльності на уроці (пригадаємо, що для суб'єкта діяльності характерні особистісні підструктури: мотивування, цілепокладання, орієнтування, самоактуалізація, самореалізація, самоконтроль, самооцінка), він повинен оволодіти п етапами.

На етапі орієнтування у навчальному матеріалі (тема, завдання уроку, стимулювання учіння) учень надає особистісного смислу новій інформації і власній діяльності, пов'язаній із засвоєнням нового навчального матеріалу, проявляє активність (мотивування).

На етапі визначення цілі він визначає або бере участь у визначенні конкретної цілі навчальної діяльності, яку передбачено реалізувати протягом уроку (цілепокладання).

На етапі проектування учень бере участь у плануванні наступної роботи, ураховує свої можливості, необхідні, на його думку, для успішного досягнення цілі (орієнтування).

На етапі організації виконання плану уроку він обирає спосіб навчальної діяльності: усний чи письмовий, переказ тез чи розгорнута відповідь, в узагальнюючому вигляді чи на конкретних прикладах, індивідуально чи в групі тощо; намагається більш повно використати свої можливості, здібності, суб'єктний досвід, пов'язаний з вирішенням аналогічних завдань в минулому; здійснює прояв свого "Я" (самоактуалізація, самореалізація).

На етапі контрольно-оцінювальному він залучається до контролю за розвитком навчальної діяльності (взаємоконтролю у групі, самоконтролю), самостійно або спільно з іншими учнями та вчителем порівнює отриманий результат з критеріями державного стандарту, закладеними у навчальній програмі (самоконтроль, самооцінка).

Позитивне ставлення до завдань діяльності на уроці, присвоєння цих завдань у взаємодії з учителем, участь у розробці плану реалізації завдань уроку, звернення до власних можливостей, пошук доцільного способу навчальної діяльності, прагнення своєчасно позбутися зайвих помилок і удосконалити свої дії, критично оцінити їх є найважливішими педагогічними умовами становлення учня як суб'єкта, здатного свідомо, самостійно, творчо і відповідально здійснювати навчально-пізнавальну діяльність на уроці.

№4