№1Трудове виховання – процес залучення школярів до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їм певного виробничого досвіду, розвитку в них творчого практичного мислення , працьовитості й свідомості людини праці.

Завдання трудового виховання:

формування позитивного і творчого ставлення до праці, соціальних мотивів трудової діяльності;

вироблення високих моральних якостей: працьовитості, відповідальності, цілеспрямованості, підприємливості, діловитості, чесності, ощадливості, практичності, хазяйновитості;

розвиток економічного мислення, елементарних навичок економічного аналізу;

озброєння трудовими уміннями і навичками, культурою розумової і фізичної праці.

Основними засобами трудового виховання школярів є різні види праці: навчальна, суспільно-корисна, виробнича та ін.

Навчальна праця школяра є розумовою і фізичною. Навчання формує потрібні трудові якості людини лише за умови, що воно має істотні ознаки праці: свідому постановку мети, осмислення конкретним індивідом своєї ролі в досягненні поставлених завдань, напруження розумових сил, подолання труднощів і перешкод, самоконтроль.. для цього необхідно пробудити в учнів бажання вчитися, розвинути в них пізнавальні інтереси й дати їм можливість пізнати радість успіху в навчанні.

Суспільно корисна праця організується в інтересах колективу і кожної дитини зокрема. Це самообслуговування в школі і вдома (збирання макулатури, лікарських рослин, дарів лісу, прибирання ліжка, чищення одягу і взуття, допомога старшим, догляд за рослинами й ін.), праця влітку на полях, у шкільних будівельних загонах, шкільних лісництвах і т.д.

Виробнича праця школярів передбачає їхню участь у створенні матеріальних цінностей, коли вони вступають у виробничі відносини, пізнають зміст економічних понять і категорій, розвивають професійні інтереси, нахили, потреби.

Важлива складова системи трудового виховання – трудове навчання, що здійснюється від першого класу до закінчення школи. Його зміст визначається навчальною програмою з трудового навчання для кожного класу.

На першому етапі (початкові класи) на уроках праці, які нерідко обєєднуються з уроками образотворчого мистецтва і стають уроками художньої праці, учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти, ремонтують наочні посібники, виготовляють корисні речі, подарунки й іграшки для підшефного дитячого садка. Така посильна суспільно корисна праця закладає основи любові до праці, вміння й бажання працювати власними руками, сприяє розвитку інтересів і захоплень, організації корисних занять у вільний час.

На другому етапі (5 - 9 класи), спираючись на набутий у початкових класах досвід, учні здобувають знання, вміння і навички з обробки металу, дерева, основ електротехніки, металознавства, графічної грамоти, вивчають технічну і обслуговуючу працю.

На третьому етапі (9 – 12 класи) трудове навчання має професійно орієнтований характер. Програми трудового навчання старшокласників передбачають оволодіння багатьма професіями. Профілі трудової підготовки визначають на місці, з урахуванням потреб народного господарства і наявної навчально-технічної та виробничої бази.

Набутий учнями початковий практичний виробничий досвід допомагає їм краще зрозуміти свої здібності, нахили, інтереси й остаточно визначитись у виборі професії. На всіх етапах трудового навчання вирішуються завдання трудового виховання: учнів озброюють технічними та сільськогосподарськими знаннями, у них формуються трудові вміння і навички, здійснюється психологічна та практична підготовка до праці й вибору професії

У трудовому й економічному вихованні використовуються різноманітні методи і форми: бесіди, розповіді, лекції, розв’язування виробничих задач, екскурсії, ділові ігри, виконання економічних розрахунків, визначення економічної ефективності трудової діяльності, винаходів і т.д.

Професійна орієнтація школярів – обґрунтована система соціально-економічних, психолого-педагогічних, медико-біологічних, виробничо-технічних заходів, спрямованих на допомогу учням у професійному самовизначенні.

Система професійної орієнтації включає такі компоненти: професійна інформація, професійна діагностика, професійна консультація, професійний відбір, професійна адаптація. Школа опікується першими трьома напрямками профорієнтаційної роботи. Профвідбір і профадаптацію здійснюють інші навчальні заклади, згідно з певними вимогами до абітурієнтів або установи, що приймають людину на роботу.

Професійна інформація повідомляє школярам знання про соціально-економічні, психофізіологічні особливості професій. З цього розпочинається ознайомлення школярів з професіями.

Професійна діагностика здійснюється фахівцями з використанням різноманітних діагностичних методик. У ході професійної діагностики вивчаються особливості темпераменту людини, стан її здоров’я, здібності, інтереси і мотиви, ціннісні орієнтації, установки у виборі професії.

Професійна консультація полягає в наданні допомоги, порадах спеціалістів (психологів, лікарів, педагогів), у встановленні відповідності між вимогами професії й індивідуально-психологічними особливостями особистості.

Розрізняють декілька типів профконсультації. Довідково-інформаційна консультація більш глибоко знайомить зі змістом професії, вимогами до неї, можливостями працевлаштування, підвищення професійної майстерності. Діагностична профконсультація допомагає визначити сфери діяльності, в яких учні можуть найбільш успішно трудитися. Медична профконсультація встановлює відповідність здоров’я людини вимогам професії.

Професійний відбір передбачає зарахування людини до навчального закладу або на робоче місце на підставі її відповідності певним професійним критеріям.

Професійна адаптація – це входження у діяльність, пристосування до виробництва, трудового колективу, умов праці, особливостей професії. Успішність адаптації є показником правильності вибору професії.

№2Економічне виховання

З трудовим вихованням тісно пов'язане економічне виховання, яке є важливим чинником підготовки особистості до повноцінного життя у ринковому середовищі.

Економічне виховання — організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури особистості.

Економічна культура особистості означає гармонійне поєднання у ній фізичних, розумових, організаторських здібностей, високого рівня освіти і кваліфікації, потреби у вільній, творчій праці, поліпшення її умов, зростання матеріальних і духовних потреб. Проблема економічної культури особистості пов'язана з усвідомленням її провідною продуктивною силою суспільного виробництва.

Завдання і зміст економічного виховання.

Економічне виховання покликане вирішувати такі завдання:

— ознайомлення молоді із законами ринкової економіки, шляхами підвищення її ефективності, вдосконалення виробничих відносин, системою і методами управління виробництвом;

— формування здатності до економічного мислення, вміння оволодівати новими методами і прийомами праці;

— виховання почуття і рис ефективного господаря;

— розвиток здорових матеріальних потреб, умінь розпоряджатися грошима.

У сфері особистого життя економічна діяльність передбачає:

— планування та організацію особистого бюджету, доходів та витрат сім'ї;

— економічно обґрунтоване оцінювання товарів, які купуються для особистих потреб, їх раціональне використання;

— раціональне ставлення до свого здоров'я, режиму і способу життя.

Окрім того, кожен громадянин повинен дбайливо ставитися до природи, активно протидіяти безгосподарництву щодо природних ресурсів, а також вивчати й осмислювати економічну політику своєї держави, по можливості впливати на неї.

Зміст економічного виховання молоді обирають, орієнтуючись на формування в неї моральних та ділових якостей, необхідних для майбутньої трудової діяльності. Це суспільна активність, підприємливість, ініціативність, відповідальність, господарське ставлення до особистого та суспільного добра. Важливе значення має розвиток раціоналізаторських здібностей, прагнення працювати рентабельно, оновлювати технологічні процеси і обладнання, підвищувати продуктивність праці, якість продукції, досягти особистого успіху і добробуту.

Суб'єктом економічної діяльності людина виступає і як певний фахівець, і як приватна особа (в сім'ї). Як майбутній працівник вона має оволодіти такими економічними вміннями: планувати й організовувати свою працю; виконувати свої професійні обов'язки, трудові завдання згідно зі встановленими економічними та іншими нормативами; оцінювати результати своєї праці за відповідними критеріями, шукати шляхи для підвищення її ефективності.

«Державний стандарт загальної середньої освіти. Економіка» пропонує поетапний підхід до економічної освіти та виховання учнів загальноосвітньої школи, що передбачає послідовність і безперервність економічної освіти та виховання школярів від першого класу до закінчення школи. У 11 класі відповідно до навчального плану учні вивчають окремий предмет «Основи економічних знань».

Економічне виховання студентів покликане формувати в майбутніх спеціалістів економічне мислення; виховувати раціональні потреби; розвивати фахові здібності, дисциплінованість, підприємливість; озброювати методами економічного аналізу; прищеплювати вміння співвідносити свої потреби з матеріальними можливостями; свідомо ставитися до обраної професії та знаходити своє місце в умовах ринкової економіки; виховувати бережливе ставлення до природних ресурсів.

У процесі економічного виховання важливо формувати в молоді здорові матеріальні потреби. Однак при цьому вони мають гармонійно поєднуватися з духовними.

Умови ефективності економічного виховання.

Ефективна економічна підготовка підростаючого покоління вимагає:

— високого рівня економічної компетенції керівників та педагогів закладів освіти, батьків;

— залучення молоді до суспільно корисної, продуктивної праці, яка супроводжується засвоєнням знань з економіки й організації виробництва, як у процесі самої праці, так і на уроках, факультативах, під час екскурсій і краєзнавчих пошуків;

— прищеплення учням (студентам) умінь раціонально вести домашнє господарство, економити матеріальні цінності й час;

— дотримання економії як у сфері матеріального виробництва, так і в сфері обслуговування.

Критеріями ефективності економічного виховання є висока економічна свідомість особистості, культура її економічного мислення та економічної поведінки, які реалізуються у знанні й розумінні економічних законів, закономірностей економічного буття суспільства, тенденцій їх розвитку, свідомому виборі сфери застосування себе як продуктивної сили з максимальною користю для себе і суспільства.

№3Фізичне виховання

Однією з найважливіших передумов гармонійності, повноцінного життя, самореалізації особистості є її здоров'я. Недаремно досі не втратило своєї значущості давнє латинське прислів'я «Здоровий дух у здоровому тілі». Саме на формування здорової, фізично повноцінної особистості спрямоване фізичне виховання.

Фізичне виховання — система соціально-педагогічних заходів, спрямована на зміцнення здоров'я та загартовування організму, гармонійний розвиток функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь.

Реалізується фізичне виховання в єдності з розумовим, моральним, трудовим, естетичним вихованням.