26

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………..…..3

РОЗДІЛ 1. Поняття життя та смерті в філософії…………...........5

1.1. Поняття життя в філософії……………………….………….5

1.2. Поняття смерті в філософії………………………………….6

РОЗДІЛ 2.Тема життя та смерті в історії філософії….…………..8

2.1. Тема життя та смерті в період античної філософії..........8

2.2. Тема життя та смерті в період філософії Середньовіччя…10

2.3. Тема життя та смерті в філософській думці XIV-XVIІI ст. …12

2.4. Тема життя та смерті в Німецькій класичній філософії……14

2.5. Тема життя та смерті в поглядах філософів Новітнього часу..........................................................................................15

2.6. Тема життя та смерті в розумінні сучасної філософії…………20

ВИСНОВКИ……………………………………………………………..23

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……26

ВСТУП

Життя та смерть - вічні теми духовної культури людства. Про неї міркували пророки й основоположники релігій, філософи та моралісти, діячі мистецтва та літератури, педагоги та медики. Навряд чи знайдеться доросла людина, що рано чи пізно не задумалася б про зміст свого існування, смерть і досягнення безсмертя. Ці думки приходять у голову дітям і зовсім юним людям. Про це говорять вірші та проза, драми та трагедії, листи та щоденники.

За невеликими виключеннями у всі часи та всі народи висловлювалися про життя досить негативно. Життя - страждання (Будда, Шопегауер та ін.). Життя - сон (Платон, Паскаль). Життя - безодня зла (Стародавній Єгипет). "Життя - боротьба та мандрівка по чужині" (Марко Аврелій). "Життя - це повість дурня, яку розповів ідіот, повна шуму і люті, але позбавлена змісту" (Шекспір). "Усе людське життя глибоко занурене в неправду" (Ніцше) і т.п.

Смерть і потенційне безсмертя - найдужча принада для філософського розуму, тому що всі наші життєві справи повинні, так чи інакше, порівнюватися з вічним. Пошуком відповіді на це питання займалися та займаються: міфологія, різні релігійні вчення, мистецтво, філософія. Але на відміну від міфології та релігії, що, як правило, прагнуть нав'язати, продиктувати людині певні його рішення, якщо вона не є догматичною, апелює насамперед до розуму людини і виходить з того, що людина повинна шукати відповідь самостійно, додаючи до цього власні духовні зусилля. Філософія ж допомагає йому, акумулюючи і критично аналізуючи попередній досвід людства в такого роду пошуках.

Об’єктом дослідження є поняття життя та смерті в історії філософії.

Предметом вивчення є погляди філософів та розуміння ними понять життя та смерті в різні періоди розвитку філософії.

Метою даної роботи є дослідження теми життя та смерті в історії філософії.

Для досягнення мети необхідно:

• розглянути теоретичні відомості праць різних мислителів філософської думки щодо життя та смерті в різних періодах розвитку філософії;

• вивчити теоретичні відомості;

• проаналізувати всі теорії, щодо життя та смерті людини, різних періодів розвитку філософії;

При підготовці курсової роботи використовувались такі методи дослідження:

• збір теоретичного матеріалу;

• аналіз, упорядкування, систематизація матеріалу;

Практичне значення курсової роботи полягає в можливості використання її результатів під час вивчення предмету філософії, написанні доповідей та рефератів.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків і списку використаних джерел та літератури. Загальний обсяг роботи – 27 сторінок.

Розділ 1 поняття життя та смерті в філософії

1.1. Поняття життя в філософії

Бачення поняття «життя» в філософії є дуже різним, що залежить від різних течій та напрямків цієї науки. Дуже часто філософські концепції життя діаметрально відрізняються одна від іншої, ототожнюючи його з ідеальним існуванням, що має божественний початок; наділяючи рисами живого неживі об'єкти; спрощуючи сутність явища життя до механічних моделей; обмежуючи рамками: органічне походить лише від життя; наділяючи усе живе розумом та здатністю до мислення тощо.

За механіцизмом життя у повній мірі може бути виміряне та пояснене з точки зору руху матерії та фізичних законів. Механіцисти спрощували сутність життя як явища, а здебільшого розглядали окремі живі організми в якості механічних конструкцій.

За теорією віталізму живими можуть вважатися лише органічні форми існування матерії, що якісно відрізняються від неживої природи. Все живе характеризується цілеспрямованістю формування своїх же життєвих сил (гомеостаз та розмноження). Віталізм у багатьох аспектах перегукується з теологічними уявленнями про життя та живу природу.

Органіцизм розглядає поняття життя як синтез механіцизму та віталізму. З одного боку, життя можна описати з позицій фізичних та хімічних вимірювань, а з іншого — живі істоти мають властивості, що непритаманні неживим об'єктам. Конкретні властивості життя виникають від складності самого живого організму і закладеної у ньому програми (генетичні особливості).

Гілозоїзм вбачає прояви життя в неживій матерії. Античні гілозоїсти наділяли матеріальний всесвіт життям та свідомістю, населяючи їх духами та уособлюючи природу. Сучасні гілозоїсти вважають, що усі процеси у живій та неживій природі відбуваються за єдиним шаблоном, незалежно чи то будь-яка дискретна зміна, чи то підтримання тенденції. Геккель стверджував про існування єдності органічної та неорганічної природи та визначення їх властивостей фундаментальними законами буття. Представники аргентино-німецької нейробіологічної традиції наполягали, що будь-яка частина природи здатна поводити себе логічно та економічно, що є надрозумовою властивістю світу. Архітектор Крістофер Олександр висунув теорію Живого Всесвіту, де життя розглядається як широко розповсюджена структура, яка охоплює також й усі неживі об'єкти, зокрема будівлі.

Зокрема панпсихізм наділяє неживу природу не тільки рисами життя, а й свідомістю, уособлюючи її. Панпсихізм має декотрі риси схожості із анімізмом та гілозоїзмом, які лягли у його основу. Загалом панпсихісти стверджують, що Земля та Всесвіт є єдиним живим організмом, наділеним свідомістю, розумом і здатністю до мислення. Природа існує у вигляді безлічі окремих думок, що об'єднані в єдиний задум. Деякі течії панпсихізму вказують на різний ступінь розвитку свідомості у різних частин природи, відповідно не усі живі чи неживі об'єкти здатні до самоусвідомлення.

1.2. Поняття смерті в філософії

В житті кожної людини рано чи пізно настає момент, коли вона запитує сама себе про конечність свого існування. Людина — єдина істота, що усвідомлює свою смертність і може робити її предметом роздумів. Але факт власної смерті сприймається людиною не як безперечна істина, а викликає, як правило, емоційне потрясіння, зачіпає найбільші глибини її внутрішнього світу.

Першою реакцією, що слідує за усвідомленням власної смерті, може бути почуття безнадійності та розгубленості. Однак людина все життя існує, знаючи про свій неминучий кінець. І це знання стає керуючим в подальшому духовному розвитку людини. І тоді перед людиною стає питання про сенс і мету життя.

Роздуми над цим питанням для багатьох людей є початковим пунктом в опрацюванні того, що прийнято називати основною «лінією» життя. Відхилення від цієї «лінії» нерідко призводить до тяжких моральних колізій в життєдіяльності, а її втрата — до аморальної, чи до фізичної загибелі людини. Мета і сенс індивідуального життя кожної людини тісно пов'язана з соціальними ідеями та діями, що зумовлюють мету та сенс всієї людської історії, суспільства, в якому людина живе та працює, людства як цілого, його призначення та відповідальність на Землі та у Всесвіті. Цією відповідальністю чітко окреслюються межі того, що можуть і чого не можуть ні при яких умовах робити на індивідуальному та соціальному рівні людина та людство.

Але навіть якщо людина керується в своєму житті певними моральними цілями і використовує для їх досягнення адекватні їм засоби, він знає, що не завжди і не в усіх випадках може досягати бажаного результату, що в моральних категоріях позначався в усі часи як добро, правда, справедливість.

Усвідомлюючи кінець свого земного існування та запитуючи самого себе про сенс життя, людина починає випрацьовувати власне ставлення до життя і смерті. І тому зрозуміло, що ця тема можливо є найважливішою для кожної людини та займає центральне місце в усій культурі людства. Історія світової культури розкриває віковий зв'язок пошуків сенсу людського життя з намаганнями розкрити таємничість небуття, а також з бажанням жити вічно та якщо не матеріально, то хоча б духовно перемогти смерть.