ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………

РОЗДІЛ 1. Правове регулювання шлюбу………………………….

1.1.Поняття та правова природа шлюбу за участю іноземного елемента

1.2.Умови укладення шлюбу:порівняльно правового аналізу ……

РОЗДІЛ 2.Правове регулювання та державна реєстрація шлюбу…

2.1 Заручини,як передумови укладення шлюбу………

2.2 Реєстрація шлюбу за двосторонніми міжнародними договорами укладеними Україною

РОЗДІЛ 3. Нормативно-правове регулювання шлюбу за участю іноземного елемента……………………………………………………………………………..

3.1.Визнання реєстрації шлюбу з іншим елементом недійсний фіктивний шлюб……………………………………..

3.2.Проблеми та перспективи правового регулювання реєстрації шлюбу за участю іноземного елементу

ВИСНОВКИ ………………………………………………………………

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………

ВСТУП

Актуальністю виступає перехід України до ринкових відносин після здобуття незалежності і взятий державою курс на інтеграцію до Європейського Співтовариства посилив міграційні процеси. Відкриття кордонів вплинуло не лише на свободу міжособистісних відносин, суттєво воно відобразилось і на національному сімейному законодавстві.

У більшості випадків сімейним правовідносинам, що виникають сьогодні між українськими громадянами, норми права іноземних країн відповідають більше, ніж пострадянські, що пояснює значну кількість імплементованих норм сімейного права іноземних країн у Сімейний кодекс України. В дореволюційний період сімейне законодавство знаходилося на такому самому етапі розвитку, як і законодавство більшості європейських країн. Але в Україні (як і в усіх пострадянських країнах) після революційний період став новим етапом розвитку сімейних правовідносин. Адже радянське законодавство про шлюб та сім’ю було призване регулювати сімейні відносини лише “радянських громадян”, звиклих до того, що їхні сімейні проблеми вирішуються із втручанням трудового колективу, професійних спілок, правоохоронних органів, а розірвання шлюбу чи укладення його з іноземцем могли призвести до виключення з партії тощо. В цей час у світі, особливо в Європі, сімейне законодавство постійно розвивалось, вдало поєднуючи нові риси сучасності з багатовіковими національними традиціями. В результаті, країни Західної Європи та Північної Америки змогли краще пристосувати сімейне законодавство до умов сьогодення.

Одним з основних питань у сфері сімейного права є важливість чіткого врегулювання шлюбу та подібних відносин (співмешкання, інституту сепарації та “гостьового шлюбу” як доволі специфічного різновиду шлюбу) з іноземним елементом. Для чіткого врегулювання шлюбних відносин з іноземним елементом законом необхідно розкрити поняття шлюбних відносин, потребує уточнення класифікація суб’єктів шлюбних правовідносин з огляду на існування нових інститутів, таких як сепарація. Потребують змін та деталізації інститути реєстрації та припинення шлюбу за участю іноземного елементу.

Дослідженням реєстрації шлюбу займалося багато юристів-науковців, серед яких І. В. Жилінкова, В. К. Антошкіна, Т. О. Ариванюк, але розглядалися такі відносини лише в контексті майнових. Роботи О.І.Сафончик, О. М.

Отже, актуальність дослідження зумовлена тим, що в ній досліджується правове регулювання шлюбних відносин від моменту, коли дві сторонні особи стають нареченими та мають намір укласти шлюб, до моменту припинення шлюбу та відносини взаємного утримання подружжя за участю іноземного елементу.

Таким чином, метою роботи є дослідження комплексних теоретичних підходів до врегулювання законом правовідносин між громадянином (громадянкою) України та іноземного громадянина (громадянки) з приводу реєстрації шлюбу.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

- розкрити поняття та правову природу шлюбу за участю іноземного елемента;

- розглянути умови укладення шлюбу:порівняльно правового аналізу;

- проаналізувати заручини,як передумови укладення шлюбу;

- дослідити особливості реєстрації шлюбу за двосторонніми міжнародними договорами укладеними Україною;

-розглянути проблеми та перспективи правового регулювання реєстрації шлюбу за участю іноземного елементу.

Об’єктом дослідження є правовідносини, які регулюються законом, з приводу реєстрації та розірвання шлюбу з іноземних елементом.

Предметом дослідження є вітчизняні наукові погляди, ідеї, концепції щодо правової природи шлюбу, його реєстрації, з урахуванням того факту, що в якості суб’єкта може виступати іноземний елемент.

В роботі використовуються такі методи: історико-правовий, за допомогою якого було досліджено становлення та розвиток інституту шлюбу, законодавства та різного роду двосторонніх договорів; філософський (діалектичний), який використовувався при дослідженні сутності понять правового статусу подружжя, реєстрації шлюбу; логіко-граматичний, який застосовувався при тлумаченні певних положень та поглядів; аналітичний, що застосовувався при обґрунтуванні, доведенні, спростуванні певних теоретичних положень; системно-структурний, який дозволив визначити місце іноземного елементу в загальній системі суб’єктів шлюбних правовдіносин, систематизувати усі етапи подружніх відносин –реєстрації шлюбу.

Структура курсової визначена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, а також зі списку використаних джерел, який складається з 25 найменувань. 

РОЗДІЛ 1

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ШЛЮБУ

1.1.Поняття та правова природа шлюбу за участю іноземного елемента

Для національних джерел права багатьох держав характерним є уникнення законодавчого визначення шлюбу. Відповідно до загальної правової концепції шлюб може вважатися добровільним союзом чоловіка й жінки, в результаті чого між особами, які одружуються, встановлюється особливе шлюбне правовідношення; укладений на договірних засадах або ж є різновидом партнерства.

Договірна концепція шлюбу ґрунтується на вимогах, що ставляться законом до порядку укладення будь-яких договорів (Англія, США, Японія, Франція). Шлюб-партнерство - концепція, характерна для держав «сім'ї континентального» і частково «загального права». Змістом її є чіткий розподіл функцій між подружжям. Розуміння шлюбу як союзу двох незалежних і рівноправних партнерів (Східна Європа, в т. ч. й Україна). Розуміння шлюбу як союзу чоловіка й жінки в мусульманських державах. Тут союз трактується нормами шаріату як освячений Богом. Підставою його реєстрації є попередня домовленість (договір) між родичами майбутніх наречених.

Сім’я як багатогранний осередок нашого суспільства є одним з найдавніших соціальних досягнень людства і відіграє виняткову роль у житті суспільства та його стабілізації. Як первинна група особливого роду сім’я є єдиним і незамінним виробником членів суспільства, у тому числі людини-працівника, людини-власника, людини-політика, носія культурних, духовних, національних цінностей тощо. Забезпечуючи передачу культурного спадку, вона відображає, як у краплі води, всі протиріччя розвитку навколишнього світу. Через свої багатогранні внутрішні та зовнішні зв’язки та соціальні функції сім’я чутливо реагує на всі соціальні, економічні, правові зміни, що відбуваються в її сфері і впливає таким чином на суспільство.

Значення інституту шлюбу в сімейному праві України також важко переоцінити. Шлюб є зовнішнім вираженням наявного факту сімейного зв’язку та шлюбно-сімейних відносин, які складають внутрішній зміст поняття шлюбу. У свій час Є.М. Ворожейкін зазначав, що потреба вступу до шлюбу буде існувати вічно, так як у своїй основі він має біологічний мотив, який полягає в природній потребі людей протилежної статі у шлюбному спілкуванні один із одним [12, с. 109].

Доволі часто поняття “шлюб” ототожнюється з поняттям “сім’я”, а така його ознака, як стійкість — зі стабільністю сімейних відносин. Розглядаючи проблему співвідношення понять “сім’я” та “шлюб”, ще радянські вчені доходили висновку, що шлюб як такий складає серцевину сім’ї. Зокрема, А.М. Нечаева зазначала, що якби шлюб не був основою сім’ї, то він також не був би предметом регулювання законодавством, і якщо особи, які укладають шлюб, не мали на меті створення сім’ї, то мало б місце використання форми не за призначенням з усіма подальшими несприятливими правовими наслідками [23, с. 169].

На думку Г.О. Лозова, сьогодні для встановлення таких аналогій є певні підстави. Адже укладення шлюбу дійсно у більшості випадків слугує першою сходинкою до створення сім’ї. В свою чергу, припинення шлюбу, як правило, безпосередньо залежить від руйнування сім’ї. Однак, незважаючи на це, шлюб та сім’я аж ніяк не є тотожними поняттями [18, с. 119].

Питання правової природи шлюбу також досі не знайшло свого однозначного вирішення. Радянське законодавство про шлюб та сім’ю не містило легального поняття шлюбу. Це була прерогатива винятково юридичної науки. Так, Г.Ф. Шершеневич вважав, що шлюб — це союз чоловіка та жінки з метою співжиття, заснований на взаємній згоді та укладений у встановленій формі [44, с. 256]. На думку В.І. Бошко, шлюб — це вільний, рівноправний, як правило, довічний союз чоловіка та жінки, що укладений з дотриманням встановлених в законі умов та порядку, спрямований на створення сім’ї та породжує у них подружні права та обов’язки [, с. 106]. А.І. Пергамент визначала шлюб як вільний, добровільний, рівноправний союз чоловіка та жінки, заснований на почуттях взаємного кохання та поваги, який укладений з метою створення сім’ї [27,с . 34]. Інші автори розглядали шлюб більш широко — як правовий інститут, як складне багатоаспектне явище соціального життя.

Втілюючи в життя норми Конституції України, сучасне українське сімейне законодавство зробило серйозний крок, зафіксувавши в п. 1 ст. 21 СК України шлюб як сімейний союз чоловіка та жінки, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. В той же час, виходячи з того, що будь-яке правове поняття повинне містити достатню сукупність ознак, наявність яких давала б змогу розкрити його правову сутність, наведене поняття має суто формальний характер і не розкриває повною мірою зміст цього поняття, а дає його лише в тих межах, у яких відносини шлюбу регламентуються сімейно-правовими нормами. Термін “сімейний союз”, що дається в легальному понятті, містить у собі й спрямованість на створення сім’ї, й породження прав і обов’язків подружжя. Але в ньому відсутні такі ознаки як свобода, рівноправність, добровільність, не сказано також про виникнення на його основі подружніх прав та обов’язків, хоча останнє положення й закріплене у ч. 1 ст. 36 СК України.

Слід відзначити, що в радянський період інститут шлюбу та інститут правочину розглядалися як несумісні через панування думки про особисто-довірчий та безкорисливий характер відносин сторін у сімейних правовідносинах. Сьогодні є очевидним, що погляд щодо приналежності шлюбу до категорії правочину є цілком припустимим з огляду на посилення дослідження юридичною наукою договірного аспекту в сімейних правовідносинах. У той же час, слід наголошувати на тому, що шлюб є правочином особливого роду.

Г.О. Лозова вважає, що шлюб — це добровільний, рівноправний, спрямований на створення сім’ї сімейний союз чоловіка та жінки, що зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану і є підставою для виникнення прав та обов’язків подружжя [18, с. 122].

Отже, під шлюбом слід розуміти історично зумовлену, санкціоновану й регульовану суспільством форму взаємин між чоловіком та жінкою, яка визначає їхні права та обов'язки одного щодо іншого й щодо дітей. Важливим елементом шлюбу є його реєстрація у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Слід також відмітити, що в сімейному праві зустрічається ще одне визначення – подружні та прирівняні до них правовідносини. Наприклад, на думку Є. М. Ворожейкіна, подружжнім правовідношенням є таке, яке виникає за умови, коли громадяни, що досягли віку, вказаного в законі, зареєстрували шлюб в органах запису актів цивільного стану [12, с. 48]. Однак зазначене визначення, на нашу думку, не є повним, оскільки не охоплює усі необхідні умови, наявність яких дає можливість особам вступати у шлюб, також у дефініції не підкреслюється важлива ознака, яка вказана у законі, а саме різностатевість подружжя. В.А. Ватрас визначає такі правовідносини як правовідносини з державної реєстрації шлюбу в органі реєстрації актів цивільного стану жінкою та чоловіком, що відповідають встановленим законом умовам вступу в шлюб [10, с. 88].

Таким чином, на нашу думку, під шлюбними правовідносинами слід розуміти правовідносин з приводу реєстрації та розірвання шлюбу за участю встановлених законом відповідних суб’єктів.

Досить складним і проблемним питанням є суб’єкти шлюбних правовідносин.

В законодавстві встановлено, що суб’єктами шлюбних правовідносин в Україні є чоловік та жінка (ст. 21 СКУ), яким виповнилося 18 років на день реєстрації шлюбу. При цьому є певне виключення – відповідно до ч. 2 ст. 23 СКУ за заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. В ст. 26 СКУ визначено, що у шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення, зокрема у шлюбі між собою не можуть перебувати рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра. Повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків. Неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька. У шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця [2].

Таким чином, суб'єктами шлюбних правовідносин є подружжя. Це особливий вид суб'єктів, які мають свою специфічну правову характеристику. Зокрема, суб'єктами шлюбного правовідносини визнаються особи, які володіють шлюбною дієздатністю.

На думку Н.Н. Тарусиної поняття шлюбної дієздатності в законодавстві відсутнє; не збігається воно повністю і з розумінням цивільної дієздатності. Шлюбна дієздатність може бути визначена як можливість самостійного встановлення шлюбних відносин. Така можливість виникає при досягненні шлюбного віку та ряду інших умов [40, с. 42].

Досить актуальною та складною проблемою є включення до складу суб’єктів шлюбних відносини одностатевих осіб (чоловік-чоловік, жінка-жінка). В період розробки Сімейного кодексу справа про одностатеву пару була предметом розгляду Європейської комісії. Після розгляду цієї справи підготували висновок про те, що такого роду відносини необхідно трактувати не як сімейне, а як приватне життя [9, с. 45].

Суб’єктом шлюбних правовідносин може бути й іноземний елемент. В законі України «Про міжнародне приватне право» вказується, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави [4].

Слід відмітити, що у більшості розвинених країн Європи все-таки визнається тільки зареєстрований державою шлюб: наприклад, у Франції, Німеччині, Бельгії. В Італії поряд з зареєстрованим шлюбом правові наслідки породжує і церковний шлюб [14, с. 102].

Підводячи підсумки, відмітимо, що під шлюбом слід розуміти історично зумовлену, санкціоновану й регульовану суспільством форму взаємин між чоловіком та жінкою, яка визначає їхні права та обов'язки одного щодо іншого й щодо дітей. Під шлюбними правовідносинами слід розуміти правовідносин з приводу реєстрації шлюбу за участю встановлених законом відповідних суб’єктів. Суб’єктами таких правовідносин є подружжя. В шлюбних відносинах може приймати участь іноземний елемент, під яким розуміють іноземця або особу без громадянства.