23. Звукова будова мови

ФОНЕТИКА, -и, ж., лінгв. 1. Звукова будова мови як єдність її фізіологічного, акустичного та значеннєвого аспектів. 2. Галузь мовознавства, що вивчає звукову будову мови – способи утворення звуків та їх акустичні властивості

Фонетика — це звуки та елементи, що їх супроводжують: наголос, інтонація. Фонетику мо­ви людина повинна засвоїти на сто відсотків. За­своєння це починається в ранньому віці: мелодику мовлення та деякі інші інтонаційні елементи лю­дина засвоює ще в стані ембріона, звукотворення формується в основному до двох років. Більше то­го: навіть перший крик немовляти має національ­но-мовний характер. Фонетичні навички реалізу­ються автоматично, а тому опанування фонетикою іншої мови чи повернення до рідної вимагає пев­них зусиль.

У ширшому розумінні фонетика вивчає також наголос, інтонацію, поділ мовленнєвого потоку на склади та більші відрізки.

Фонетика досліджує фізіологічні умови утворення мовних звуків, їх акустичні властивості. У людській мові звуки виконують певні функції – вони служать для формування, розпізнавання і розрізнення морфем, слів, словоформ. Цей функціональний аспект звуків вивчається у фонології.

Фонетика і фонологія дуже тісно пов'язані аспекти дослідження та опису одних і тих же явищ – звуків, а тому їх не варто протиставляти. Функціонування звуків у мові не можна розглядати окремо від анатомо-фізіологічних та акустичних особливостей.

Залежно від завдань дослідження звукової системи мови, фонетика поділяється на: описову та історичну. Описова фонетика встановлює звукову систему мови на певному окремому якомусь одному етапі її розвитку.

Історична фонетика – вивчає формування звукової системи протягом ряду періодів розвитку української мови. Зміни звуків при становленні ф. системи.

24. Аспекти вивчення звукової будови мови

Є три аспекти вивчення звуків. Фізичний (акустичний), артикуляційний (фізіологічний), лінгвістичний (функціональний).

Фізичний аспект. Усі звуки, в тому числі й мовленнєві,- це хвилі, які виникають внаслідок коливання фізичного тіла. Акустика розрізняє в звуках силу, висоту, довготу, тембр. Сила звука залежить від амплітуди коливань і вимірюється в децибелах. Висота звука залежить від частоти коливань за одиницю часу і вимірюється в герцах. Довгота залежить від тривалості звучання і вимірюється в мілісекундах. Тембр – звукове забарвлення, що виникає внаслідок накладання на основний тон додаткових тонів, які є вищими від основного.

Фізіологічний аспект. Цей аспект пов’язаний з безпосереднім творенням звуків. Умовно можна виділити три “поверхи” мовленнєвого апарату – нижній, середній, верхній. Нижній: легені, бронхи, трахея, діафрагма. Середній: гортань. Верхній: ротова, носова і глоткова порожнини.

Три фази артикуляції: екскурсія (підготовка органів мовлення до вимови звуків), кульмінація (вимова звуків), рекурсія (повернення органів мовлення у вихідне положення).

За участю в артикуляції органи мовлення поділяються на активні і пасивні. Активні (рухомі) – язик, губи, нижня щелепа, м’яке піднебіння, язичок. Пасивні (нерухомі) – зуби, альвеоли, тверде піднебіння, верхня щелепа. Артикуляційна база – це пристосування органів мовлення до вимови звуків рідної мови. Накладання артикуляційної бази однієї мови на іншу приводить до створення акценту.

Лінгвістичний аспект – це функція звуків в мові (фонетичні процеси).