Переказ про відкриття кар'єру на Інгульці

На Криворіжжі є річка Інгулець, про яку в народі бутують неймовірні легенди. Кажуть, що Інгулець - це житло якогось небаченого чудовиська. Але побачити його поки що не вдавалося нікому. Не один раз мандрівники й сміливці виряджалися на пошуки Інгулецького чудовиська. Але кожного разу вони поверталися ні з чим. І ось знайшовся сміливий юнак, який вирішив обов'язково дізнатися про чудовисько всю правду. Він подався на його пошуки й довго не повертався. Мати й наречена сміливого юнака не лишали ні на мить берега, виглядаючи його. Нарешті юнак з'явився і він щось тримав у своїх руках. Це був шматок важкої залізної руди, що темним кольором відсвічував на сонці. Юнак не знайшов

Інгулець - брат Інгула

Якось із Криму разом з чумаками в наші степові краї забрів сванець, по-теперішньому - грузин. Що він тут шукав, ніхто цього не знає. Але від чумаків, кажуть, не відставав.

Ось він час від часу й проїжджав у Крим і з Криму повз безіменну степову річку з мальовничими скелями на берегах. Вона нагадувала йому рідну річку в далекій Сванетії - Інгур. От і став сванець називати й Інгуром. А потім вже чумаки переінакшили незрозуміле слово на свій лад, і стала безіменна річка Інгулом.

А Інгулець - це брат Інгула, - так вирішили чумаки, адже обидві річки течуть в один бік і майже поруч. То чому б їм і не носити схожі назви?

2. Фізико-географічна характеристика району дослідження

Інгулець (Малий Інгул) — річка на півдні України, притока Дніпра.

Течія. Довжина річки 549 км. Початок річки в заболоченій балці біля с. Топіло Знаменського р-ну Кіровоградської області на висоті 175 метрів. Тече по Придніпровській висоті по території Кіровоградської і Дніпропетровської областей України. У нижній течії протікає по Причорноморській низовині в межах Миколаївської и Херсонській областей. Нижче с. Тарасовки (Білозерський район Херсонської області) Інгулець утворює лиман шириною до 1 км і впадає в Дніпро декількома рукавами в 45 км від гирла останнього, біля с. Садове. Від гирла Інгульця до Херсону 20 км по руслу Дніпра.

Висота гирла над рівнем моря – 0,1 м. Падіння ріки складає 175 м, нахил річки – 0,32 м/км (у верхній течії до 1,2 м/км). Швидкість річки на плесах незначна, на перекатах 0,2 – 0,5 м/сек (0,72 – 1,8 км/ч).

Гирло. Верхня течія Інгульця представляє собою ряд озероподібних або болотистих плесків, які з’єднуються між собою лише підчас весінніх паводків або після сильних злив. До м. Александрії річка тече вузькою стрічкою, береги якої місцями скелясті. В районі Кривого Рогу ширина річки складає близько 40 м, глибина до 1,7м. Збудоване в Кривому Розі водосховище утворене на місці гранітних виходів на поверхню і порогів Інгульця.

В середній течії річка тече в скелястих берегах, мається багато перекатів, порогів (техногенного характеру) – які являють собою зруйновані дамби і автомобільні мости. Нижче Кривого Рогу Інгулець розмиває осадові породи.

Гирло у верхній течії спрямлене, в середній і нижчій дуже звивисте. Характерні петлі довжиною 5 – 7 км, практично повертаються в початкову точку. Від початку до гирла Інгулець утворює 55 меандр. В подальшому ширина річки збільшується ненабагато, досягаючи Снігурівки 100м, а гирлі – 120 м. Глибина на плесах може досягати 5м. Дно піщане.

Режим. Замерзає Інгулець в грудні, відтаює – у березні. Живлення ріки переважно за рахунок снігу. Середні затрати води біля с. Могильовка 8,5 м³/с. Площа басейну річки 13 700 км ². Долина річки у верхній течії трапецієподібна шириною до 1 км, на окремих ділянках утворює неглибокі каньйони. В середній течії переважно V – подібна, схили долин висотою 25 – 35 м круті, іноді пологі, розсічені балками і кручами. Пройма річки 60 – 120 м. У нижній течії долина терасована ( 3 – 4 чітко виражені тераси), шириною до 5 км, заплави шириною до 1,5 км. Зустрічаються заболочені ділянки, солончаки.

Гідроспоруди. Верхній відрізок річки зрегульований дамбами Карачунівського і Іскрівського водосховищ. Крім того існує дамба ГЕС в смт. Велика Олександрівка. Насипні дамби в Інгульці, Білоусівці, Молій Олександрівці, Запоріжжі. Гідрологічні пости біля Александрії, Кривого Рогу, Могильовки.

Річка судохідна на відстані 109 км від гирла річки до смт.Калинінське. Вода використовується для зрошення і водопостачання, для вирішення водних проблем Миколаївської та Херсонської областей, 1958 році збудована Інгулецька зрошувально-обвідна система. У зв’язку з забрудненням річних вод промисловими стоками, для водозабезпечення Кривбасу побудований канал Дніпро – Інгулець, який бере свій початок в районі Кременчука. Населені пункти. Вниз за течією: Александрія, Петрово, Кривий Ріг, Широке, Інгулець, Миколаївка, Велика Олександрівка, Каінінське, Снігурівка.

Притоки. Від початку до гирла: Березівка (л), Березавець (л), Кам’янка (л), Вовнянка (л), Бешка (п), Велика Вербляжка (п), Велика Водяна (п), Березнегова (л), Зелена (л), Жовта (л), Бокова (п), Саксагань (л), Велика Грушевата (л), Велика Кобильна (л), Велика Найдена (п), Висунь (п).

Інгулець – основна водна артерія Кривбасу, яка приймає високо мінералізовані води хвостосховищ ВАТ “Південний ГЗК”, ВАТ “Інгулецький ГЗК” і ставка-накопичувача б. Свистунова

Шкода, але природна краса правої притоки Дніпра серйозно «зіпсована» промисловими стоками Криворізького та Інгулецького металургійно-збагачувальних комбінатів.

Попри це Інгулець – досі улюблене місце місцевих рибалок. Між іншим, ще скіфи та греки називали річку «Пантікапея», тобто рибний шлях.

Висновки до 1 розділу

Річка Інгулець, яка була відома ще Геродоту на протязі свого існування мала різні назви та історії їх походження: Гіпакіріс, Генгулець, Монголець, Інгур тощо.

Довжина річки 549 км. Початок річки в заболоченій балці біля с. Топіло Знаменського р-ну Кіровоградської області на висоті 175 метрів. Тече по Придніпровській висоті по території Кіровоградської і Дніпропетровської областей України. У нижній течії протікає по Причорноморській низовині в межах Миколаївської и Херсонській областей. Нижче с. Тарасовки (Білозерський район Херсонської області) Інгулець утворює лиман шириною до 1 км і впадає в Дніпро декількома рукавами в 45 км від гирла останнього, біля с. Садове. Від гирла Інгульця до Херсону 20 км по руслу Дніпра.

Висота гирла над рівнем моря – 0,1 м. Падіння ріки складає 175 м, нахил річки – 0,32 м/км (у верхній течії до 1,2 м/км). Швидкість річки на плесах незначна, на перекатах 0,2 – 0,5 м/сек (0,72 – 1,8 км/ч).

РОЗДІЛ 2 Водні ресурси річки Інгулець, флора та фауна

1. Водні ресурси Інгульця

Інгулець - це вже не річка в загальногеографічному розумінні та визначенні. Він зараз не відповідає повному визначенню річки як "водного потоку, що живиться за рахунок стоку з водозбору". В цій якості Інгулець вже зник. Зараз він являє собою, потік розчинених в воді солей, що живиться за рахунок скидів мінералізованих вод з кар'єрів та шахт Криворізького залізорудного басейну, води каналів Дніпро-Інгулець та Дніпро-Кривий Ріг, комунальних вод міста Кривий Ріг. Цей створений людиною штучний потік тільки використовує природне русло Інгульця, яке сильно замулене за рахунок ерозійних процесів антропогенного походження. Протягом року стік вже не має природного ходу, він регулюється криворізькими індустріальними скидами та роботою насосних станцій, які подають воду для зрошення. Весняне водопілля замінене проходженням великої солоної "лінзи" скидних вод, літня межень пов'язана з інтенсивними заборами води для зрошення.[]

Річка Інгулець є останньою великою притокою Дніпра. Сучасний екологічний стан її жахливий. Інтенсивне землеробство, в тому числі зрошуване, гірничорудна промисловість, швидке зростання металургійної та хімічної галузі в її басейні привело до поступового занепаду річки. Історія природокористування в басейні річки є історією її поступового знищення. Причому сучасне знищення річки дозволено Кабінетом Міністрів України (в 2000 р. - згідно розпорядження ╧ 1346-р від 8.12.99) та проходить згідно регламенту, розробленому Інститутом гідробіології НАН України.

Саме такими рішеннями дозволено здійснення скиду мінералізованих зворотних вод в Інгулець із гірничорудних підприємств. Правда, "за умови не перевищення гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у місцях водокористування населення".

Сьогоднішні спостереження за якістю води річки Інгулець показують, що практично за всіма показниками, гранично допустимі концентрації забрудників перевищені. За критерієм мінералізації воду р. Інгулець в межах Херсонської та Миколаївської області можна класифікувати як солонувату. За забрудненням компонентами сольового складу воду Інгульця відносять до дуже забрудненої хлоридами та сульфатами. Причому в інгулецькій воді в останні роки (1999-2010 рр.), порівняно з минулими роками, вміст хлоридів і сульфатів значно збільшився і складає в середньому, відповідно, 1025.8 мг/л, що в 2.9 більше за гранично-припустиму концентрацію (ГПК) та 741.1 мг/л (1.5 ГПК). Зрозуміло, що забруднення річки збільшується від села Садово в Херсонській області (місце впадіння Інгульця у Дніпро) до міста Кривого Рогу, що в Дніпропетровській області. Негативний вплив низькоякісних господарських вод та фекальних стоків Кривого Рогу, особливо відчутний на початку року, коли проходить масовий скид високо мінералізованих шахтних вод. У січні - березні показники мінералізації у різних пунктах спостережень по руслу річки становлять від 700 до 5700 мг/л. Саме в цей проміжок часу вміст азоту амонійного перебільшує ГПК в 6 разів, вміст нітратного азоту в 1.2 рази, нітритного азоту в 4.8 рази. Забруднення марганцем становить 2.4 - 11.0 від ГПК, магнієм 1.4-10.0 від ГПК і кальцієм 0.8-2.4 від ГПК. Вміст міді в інгулецькій воді перебільшує ГПК в 4.0-23.0 рази, а заліза в 0.5-1.7 рази.

Дещо змінюється ситуація з якістю води в пониззі Інгульця - від гирла до Снігурівки, що в Миколаївській області, коли влітку та восени працюють потужні насосні станції, що подають воду в Інгулецьку та Явкінську зрошувальні системи. Тоді і в пониззя річки заходить дніпровська вода, яка дещо розбавляє високомінералізовані кривбаські скиди. По суті, в цей період року річка Інгулець припиняє стік в Дніпро, а її пониззя перетворюється в "антирічку", в якій течуть в зворотному від природного напрямку дніпровські води.

Але і в цей період якість води все одно не відповідає існуючим нормативам щодо поверхневих вод. До того ж вода із значною мінералізацією попадає при зрошенні в ґрунти та викликає їх осолонцювання і засолення.

Осолонцювання зараз є найбільш поширеним деградуючим процесом на зрошуваних землях в Миколаївській та Херсонській області. Інгулецька вода, що вміщує велику кількість розчинених солей, зокрема іонів натрію, викликає солонцюватість в грунтах. Осолонцювання проявляється в різкому погіршенні їх агрофізичних властивостей - руйнується структура орного шару, знижується пористість та водопроникність, ущільнюється ґрунтовий профіль. Особливо такі процеси помітні та тлі негативного балансу органічної речовини. Подальший розвиток таких процесів приводить до злитизації ґрунтів, коли проходить їх ущільнення та усадка при висиханні, та набрякання при зволоженні. Врожайність сільськогосподарських культур на осолонцьованих ґрунтах різко знижується.

З причин безперервних скидів мінералізованих вод в річку з гірничорудних виробництв Інгулець зараз практично повністю втратив свою фундаментальну, щодо річок, властивість - здатність до самоочищення. По суті, всі існуючі антропогенні заходи щодо охорони вод є лише підтриманням спроможності річок та озер до самоочищення. Природне руйнування або нейтралізація забрудників проходить в результаті складних фізичних (осідання часток, випаровування), хімічних(окислення, коагуляція, гідроліз токсикантів) та біологічних процесів (включення забруднюючих речовин в обмінні процеси, руйнування або перехід токсикантів у нетоксичні форми). Така нейтралізація хімічних речовин-забрудників залежить, в першу чергу, від водності водойми. А зменшення водності річок, як правило, приводить до збільшення вмісту забруднюючих речовин. Але і кількісні величини стоку річки Інгулець в значній мірі зараз визначаються діяльністю людини.

Злочинне залучення до землеробства в 60-ті роки ХХ століття водозахисних зон Інгульця призвело до катастрофічного збільшення розораності земель басейну річки аж до 85-90 %, що, при практично нульової лісистості території, швидко інтенсифікувало ерозійні процеси. В результаті ерозії грунтів пройшло інтенсивне замулення річища, що суттєво зменшило загальну водність Інгульця. До речі, це викликало не тільки втрату функції самоочищення, а й повне знищення транспортного значення цієї річки, яка ще на початку 60 років ХХ століття була судноплавною від гирла до міста Снігурівка.

Зараз щорічний середній обсяг стоку Інгульця у верхів"ях (в передмістях Кривого Рогу до впадіння в нього Саксагані) складає приблизно 0.24 км³. Причому в значній мірі це вже не власне інгулецька вода, а вода з річки Дніпра, що подається каналом Дніпро-Інгулець з Кременчуцького водосховища . В річку скидається приблизно 0.20 км³ шахтних вод Північного горно-збагачувального комбінату ( ГЗК ) в Кривому Розі та стоків з очисних споруд цього міста(через Карачунівського водосховища). Останнє формується також за рахунок води з Каховського водосховища, що подається каналом Дніпро-Кривий Ріг. Деяка кількість шахтних вод( приблизно 0.15 км³ щорічно) попадає в Інгулець з Інгулецького ГЗК та невеличких приток (зокрема р. Вісунь). Головним чином, на зрошення (0.2 км³), а також на випаровування та фільтрацію втрачається приблизно половину стоку. В гирлі річки (с. Садове) фіксується середньорічний стік в 0.3 км³.

Поблизу Кривого Рогу знаходиться гирло лівої притоки Інгульця - річки Саксагань (довжина - 144 км). Її русло в даний час зарегульовано греблями, вище яких утворилися водосховища. Води їх використовуються для промислового водопостачання та зрошення, а також для розведення риби. Наприклад, площа Кресовського водосховища - близько 500 га. Правий берег його піднесений, лівий - знижений і слабопокатий. Дно замулене. Найбільші глибини - 5-6 м. У багатьох місцях є зарості вищої водної рослинності. У складі рибного населення найбільш часто зустрічаються плотва, ялець, головень, червоноперка, лин, уклея, карась, сазан, щука, окунь, дуже багато вівсянки, горчаків, бичка-цуцика, морської голки.     Біля Кривого Рогу на Інгульці споруджено велике (площею понад 3,6 тис. га) Карачуновське водосховище, що служить джерелом питного водопостачання. Воно утворене на місці виходу гранітних оголень і порогів Інгульця. Правий берег слабопокатий, біля урізу води обривистий, дно піщане, заростання біля берегів слабке. Лівий берег низький, біля урізу води місцями зарослий очеретом. Середня глибина - 5-6 м (до 12 м на старому руслі Інгульця). З риб у водосховищі мешкають лящ, судак, плітка, головень, червоноперка, жерех, лин, уклея, густера, в’юн, сом, щука, окунь і сазан.    У Карачуновське водосховище вливаються води річки Бокової, на притоці якої - Боковеньці - споруджено Христофорівське водосховище. Його довжина - 2-3 км, ширина - 250-300 м, площа - 120 га. Дно водойми мулисте, біля берегів піщане й замулене. Найбільші глибини - до 5-6 м.     Нижче Кривого Рогу Інгулець розмиває осадові породи, у зв’язку з чим утворює багато звивин. У нього вливає свої води, яка пересихає в літній час, права притока річка Висунь (довжина - 195 км). Нижче с.Тарасівка Інгулець утворює лиман шириною до 1 км і впадає в Дніпро кількома рукавами. 2.2. Рослинний світ річки

Заплава річки Інгулець низька, річище звивисте. Місцями добре збереглася плавнева рослинність, степові схили річки ще мають досить багатий видовий склад рідкісних рослин і тварин в типових степових ценозах. Система Інгульця значно посилює природоохоронні функції Дніпровського природного коридору.

Світ її водяних рослин досить багатий. За своєю структурою і морфологічними особливостями вони діляться на дві великі групи: нижчі рослини (мікрофіти), або водорості, і вищі рослини (макрофіти).

Водорості - одні з найдавніших представників рослинного світу. Саме вони в доісторичні часи збагатили атмосферу киснем і стали родоначальниками не тільки всього сучасного рослинного, але й тваринного світу.

Вчені дійшли висновку, що на Землі й сьогодні роль водоростей воістину величезна. Вражають цифри, коли мова заходить про водорості. Так, якщо в 1 мм3 води, за найскромнішими підрахунками, утримуються тільки три рослини, то в 1 м3 їх близько трьох мільйонів, а скільки їх усього в цілому водоймі - важко навіть собі представити. При літньому ж "цвітінні" води в 1 мм3 може втримуватися більш мільйона клітин синьо-зелених водоростей, а це значить, що в 1 м3 їх уже приблизно мільярд. У прісноводних озерах річна продукція рослинного планктонів (у сирій масі) може доходити до 30 т.

Синьозелені водорості. Одноклітинні і багатоклітинні фототрофні мікроскопічні організми — синьозелені водорості можуть утворювати колонії (рис. 9). У мікробіологічній літературі синьозелені водорості зараховують до бактерій під назвою «ціанобактерії», що зумовлено схожістю структури їх клітин і клітин бактерій, зокрема, наявністю в клітинній оболонці муреїну, цитоплаз­матичних нуклеїнових кислот тощо. В той же час ці організми мають і суттєві відмінності від бактерій.

Як і всі рослини, синьозелені водорості здатні до фото­синтезу та засвоєння вуглецю у процесах біосинтезу. Вони належать до найпримітивніше організованих автотрофних організмів: у них відсутні клітинні ядра, хроматофори та міто-хондрії. Із фотосинтетичних пігментів синьозелені водорості мають хлорофіл о, а також фікобіліпротеїди (фікоціанін, алофікоціанін, фікоеритрин і каротиноїди). Наявність пігмен­тів

зумовлює їх синьозелене забарвлення, що і визначає назву цього відділу водоростей. Продуктом асиміляції є глікогено-подібний полісахарид.

ожуються синьозелені водорості вегетативним спосо­бом, прямим поділом клітин або нестатевими спорами. Вони належать до найдавніших організмів, які відігравали особливо важливу роль у розвитку життя на Землі, зокрема в процесах, пов'язаних з накопиченням органічних речовин та збага­ченням первинної атмосфери киснем.

Синьозелені водорості зустрічаються у водоймах усіх типів (прісних, солонуватих, солоних, морських і океанічних), у геотермальних водах та в продуктах виверження вулканів, у припливно-відпливних морських прибережних зонах, в оброс­таннях скель та інших занурених у воду предметів.

Деякі синьозелені водорості здатні засвоювати вільний атмосферний азот. Вони дуже стійкі до змін температури, сольового та газового режимів водойм. Серед заростей вищих водяних рослин розвиток синьозелених водоростей пригні­чується. Вони зрідка зустрічаються у гірських річках з швид­кою течією, високим рівнем насиченості киснем та рН води не вище 5. В той же час в евтрофних водоймах, де течія уповільнена і вода добре прогрівається, водорості інтенсивно розмножуються і можуть викликати «цвітіння» води.

Синьозелені водорості поділяють на три класи: хроококові {Chroococcophyceae), хамесифонові (Chamaesiphonophyceae) та гормогонієві (Hormogoniophyceae). До хроококових належать види водоростей, що об'єднуються у три порядки: хроококові (Chroococcales), ентофізалієві (Entцphysalidales) та тубієлові (Tubiellales).

Хроококові — це одноклітинні або колоніальні водорості, вкриті товстими і ослизненими оболонками. Одноклітинні водорості бувають кулясті, овальні, паличковидні, веретено­видні, прямі, зігнуті, а інколи плоскі, квадратні і навіть три­кутні. Колонії, як правило, безформні або кулясті, овальні, кубовидні або пластинчасті.

Найбільшої уваги заслуговують види роду мікроцистис (Microcystis), які поширені у водоймах України, серед них — мікроцистис синьозелений (Microcystis aeruginosa), що спричи­няє влітку «цвітіння» води. Він має характерну кулясту (іноді овальну) форму із слизовими оболонками, що розпливаються в загальну однорідну безбарвну або забарвлену слизову масу різної консистенції (рис. 9, а)

Ентофізалієві водорості утворюють мікро- і макроколонії, зв'язані у кулясті або кіркоподібні слані різної величини, щільно прикріплені до субстрату. Серед цих водоростей багато видів, які в значній кількості розвиваються в солоних озерах. Так, у мінералізованих водах деяких озер Криму поширена водорость хлороглея сарциноподібна (Chlorogloea sarcinoides), якій належить важлива роль в утворенні лікувальних грязей (рис. 9, б).

Тубієлові синьозелені водорості характеризуються з'єднанням клітин у нитчасті колонії, вкриті зверху слизовим футляром трубчастої форми. Такі анатомічні особливості були покладені в основу назви синьозелених водоростей цього порядку. Серед таких водоростей переважають ґрунтові види і лише один вид — йоханнесбаптистія прозора (Johannesbaptistia pellu-cida) — зустрічається в мінералізованих водах Присивашшя (рис. 9, в).

Хамесифонові поділяються на чотири порядки: плеврокап-сові (Pleurocapsales), дермокарпові(Dermocarpales), сифоно-немові (Siphononematales) та ендонемові (Endonematales).

Водорості з порядку плеврокапсових — переважно колоні­альні нитчасті, їх слань складається з повзучих по твердому субстрату ниткоподібних утворень, що формують підошву.

Дермокарпові — переважно одноклітинні організми різної форми (кулясті, яйцевидні, грушовидні або булавоподібні), які можуть жити ізольовано або щільно прилягати один до одного. Трапляються на території України як епіфіти в річках і озерах. Серед них один вид — дермокарпа Свіренка (Бегто-сагра єшігепкоі) — поселяється на поверхні водоростевих клітин інших видів (рис. 9, д).

Сифонемові та ендонемові — це переважно колоніальні форми, які можуть об'єднуватись у невеликі нитковидні утворення. Відомий один вид сифононема польська (вірпопо-пета роїопісит), який зустрічається в гірських струмках, річках та водоспадах Криму.

Серед синьозелених водоростей найбільшим за числом видів є клас гормогонієвих (Ногтоеопіорпусеае). До нього входять водорості трьох порядків: стигонемові (виеопетаіаіев), осциляторієві (Озсіїїаіогіаіев) та ностокові (^зіосаіев).

Стигонемові водорості належать до найскладніших за внут­рішньою будовою. Вони відрізняються, зокрема, диференцію­ванням клітин їх тіла, утворенням скупчень ниток із справжнім та несправжнім галуженням, що мають різноманітну форму: відокремлені пасма, нитчасті кущоподібні утворення, плаваючі або прикріплені до донного субстрату дерновини тощо. Це пере­важно водорості стоячих водойм. На рис. 9 е, ж зображені види капсозира Бребісона (Сарзоєіга ЬгвЫввогш) із заболочених водойм Полісся та пульвинулярія шведська (Ршуіпиіагіа єиесіса), яка була виявлена на листках і стеблах водяних рослин у р. Самара.

Осциляторієві поширені у водоймах різного типу. В Україні виявлено і описано близько 100 видів, які живуть у товщі води та у донних відкладеннях континентальних водойм і морів. Серед них зустрічаються представники практично всіх екологічних форм водоростей: планктонні, бентосні, перифітонні тощо. Перспективними об'єктами культивування у штучних умовах є деякі види спіруліни, наприклад, спіруліна Дженнера (врігиііпа іеппегі), яка активно розмножується у товщі води та на дні водойм (рис. 9, з).

До ностокових належать водорості, відомі як збудники «цвітіння» води у багатьох водоймах України: анабена «цві­тіння» води (Anabaena flos-aquae), анабена спіралеподібна (Anabaena spiroides), афанізоменон «цвітіння» води (Aphanizo-nienon flos-aquae) (рис. 9, и, і, к) та інші.

Синьозелені водорості — важливі складові водних екосистем. У процесі фотосинтезу вони виділяють кисень у водне середовище, що позитивно впливає на життєдіяльність гідробіонтів, окис-нення їх екзометаболітів, підвищення самоочисної здатності водних екосистем. У той же час зростання чисельності одного з видів синьозелених водоростей, що нормального розвитку інших (прояв міжвидової конкуренції) призводить до нерегульованого збільшення їх біомаси і, як наслідок, — до біологічного забруднення водойм (самозабруднення). Таке явище спостері­гається у багатьох водосховищах, що виникли після зарегулю-вання річкового стоку, воно пов'язане з інтенсивним розвитком водоростей та їх розкладом після відмирання.

Підвищення біомаси водоростей до 100 мг/дм³ супроводжується значним пригніченням виділення кисню водоростевими кліти­нами і зниженням його концентрації у воді. Це, в свою чергу, різко прискорює відмирання водоростей та надходження у воду органічних, у тому числі і отруйних (токсичних) речовин — продуктів розкладу. Із 20 видів синьозелених водоростей, які викликають «цвітіння» води, наявність токсичних речовин виявлена у представників 7 родин прісноводних і 2 родин морських синьозелених. Серед них такі збудники «цвітіння» води дніпровських та інших водосховищ України, як анабена мінлива (Anabaena variabilis), мікроцистис синьозелений (Microcystis aeruginosa), афанізоменон «цвітіння» води (Apha-nizomenon flos-aquae) та деякі інші

Світ водяних вищих рослин (макрофіти) річки Інгулець досить різноманітний. Основні масиви заростей вищої водяної рослинності розташовані біля берегів. Дуже поширеними рослинами, які зустрічалися по берегах є осоки – багаторічні трави. Для нашої місцевості найбільш характерними є осока рання та осока колхідська. Лінійні та вузькі листя відходять від вузлів, розташованих по усьму стеблу. Плоди осок, сховані у спеціальних мішечках, розносяться водою, чіпляються до пір’я плавневих птахів, які, перелітаючи з одного місця на інше, сприяють широкому розповсюдженню цих рослин. Біля водойм, на вологих місцях неподалік від доріг, зустрічається „водяний подорожник”. На невеликому та товстому його кореневищі кожний рік з’являлися розетка листя і суцвіття. Поруч із „водяним подорожником” росте його родич, стрілолист, що відрізнявся наявністю листя 3 видів – сидячих, або широких без черешків (під водою), на довгих черешках, кулястої форми (плаваючих на поверхні води), на довгих черешках, схожих на стріли (над водою). Плоди цієї рослини протягом кількох місяців плавають у воді, поки їх оболонка не зруйнується. Після цього вони падають на дно і проростають.  

 

Стрілолист звичайний (Sagittaria sagittifolia)

Вологі місця (особливо на низинних ділянках), мілини, берегу річоки у заростають рогозою та очеретом. У таких місцевостях, можна зустріти їжачу голівку просту та їжачу голівку розгалуджену – рослини висотою від 30 до 150 см, з трьохгранними листями та дрібними квітками, зібранними у кулясті голівки. Квіти запилюються за допомогою вітру. У прибережних заростях гирла Інгульця досить помітні біло-рожеві суцвіття сусака звичайного. Подекуди стебла цієї рослини сягають 1,5 м заввишки. Навесні по берегах річоки жовтіють квіти мати-й-мачухи – відомої лікарської рослини, яку у нашій місцевості часто називали підбілом та кінським копитом (за формою прикореневого листя). З давніх часів місцеві жителі лікувалися за допомогою мати-й-мачухи від нежиті, лихоманки, сухоти, зубного болю, появи лупи, випадіння волосся, застуди та багатьох інших хвороб.

 

Їжача голівка звичайна (Sparganium simplex), їжача голівка розгалудженна (Sparganium neglectum)	Сусак звичайний (Butomus umbellatus)	Рогоза широколиста (Typha latifolia)	Мати-й-мачуха (Tussilago farfara)

 

У плавнях гирла Інгульця зустрічається водяний горіх та водяна папороть - сальвінія плаваюча. Нині ці рослини стали дуже рідкисними. Їх занесено до Червоної книги України.

 

Водяний горіх плаваючий, рогульник (Trapa natans), сальвінія плаваюча (Salvinia natans)

Справжньою прикрасою плавневих водойм річки є латаття біле та латаття жовте або кубишка жовта. Плоди цих рослин досить великі, до 10 см. У латаття білого вони стають зрілими під водою, а у латаття жовтого – над водою. Стигле насіння плаває на воді, наче ікра жаб, а потім занурюється на дно. Воно не втрачає здібності до проростання навіть у мерзлому мулі. 

.

Латаття біле (Nymphaea alba) 

Очерет. Високе ( до 2,5 м) рослина з майже безлистими стеблами. Часто утворює великі зарості по берегах річки на глибині до одного метра. Розмножується переважно вегетативно, за допомогою довгих кореневищ. Наука давно вже довела його неоціненну роль як регулятора режиму вод. Він виконує важливу функцію біологічного очищення води від вступників разом зі стоками різних хімічних і інших забруднювачів. Тому треба всіляко боротися з тими рибалками й іншими "аматорами" природи, які палять, знищують очерет, розчищаючи берег для рибальських і інших цілей. А це вже пряма шкода природі. Без очерету буде неминуче підсилюватися акумуляція у воді різних токсичних речовин. Крім того, зарослі очерету - це й прикраса пейзажу. Сумовитий, голий берег не до душі навіть самим невимогливим рибалкам. Його зарослі - це кормовий цех, житло для риб, водоплавного птаха, численних водних організмів, прибережних тварин. Очерет - це вцілілі острівці життя на воді. Має він і деяке місцеве господарське значення: з нього плетуть кошика й інші вироби, його використовують у якості будівельного, пакувального, підстилкового матеріалу.

Очерет. Стебла багатовузлові, але не розгалуженні, до 5 м висотою. Кореневища сильно розгалуженні. Розмножується насінням і вегетативно. Служить їжею й місцем проживання птахів, звірів, водних організмів і риб. Використовується для багатьох господарських цілей.

Рогоза. Налічується до 15 видів. Найпоширеніші широколиста і вузьколиста. Стебла й кореневища товсті. Частина кореня іде в ґрунт, а частина перебуває у воді. Живильні речовини одержує з води й ґрунту. Листи широкі, довші стебла, разом із суцвіттями можуть досягати 3-4 м. Квітки зібрані в качани: угорі - чоловічі, унизу - жіночі квітки. Розмножується насінням й вегетативно. У заростях рогоза живуть водні організми й риби. Служить кормом для таких тварин, як ондатра, нутрії, бобри, кабани. Кореневища вживають у їжу у вареному й печеному виді, з них роблять борошно, яке складається в основному із крохмалю й близьке до картопляного борошна. Крохмаль іде на киселі, для готування квасу. Із суміші рогозового, пшеничного й житнього борошна печуть хліб, пряники, бісквіти. Молоді пагони охоче поїдають коропи, білі амури, інші риби. Рогоза знаходить велике застосування в господарсько-побутових та інших цілях. Стрілолист. Багаторічна розеткоутворююча трава з коротким і товстим, часто клубнеподібним кореневищем. На його верхівці щорічно утворюються розетки листів і безлиста ніжка, що несе суцвіття. Стрілолист може йти у воду на глибину до 5 м. Розмножується насінням й вегетативно. Один із джерел їжі риб, водних організмів на місці їх проживання. Деякі види стрілолиста (стрілолист трилистий) культивуються в якості овочевої рослини, заради їстівних бульб і одержання з них крохмалю.

Водокрас звичайний Має розетки плаваючих листів, що нагадують листи дрібного латаття, і великі квітки із трьома білими пелюстками. Розмножується насінням й вегетативно. Служить кормом для водних організмів і деяких видів риб

5 - латаття біле, 6 - латаття жовте, 7 - ряска (а - мала, б - многокоренник звичайний), 8 - тілоріз

Тілоріз звичайний Має розетки наполовину занурених у воду твердих лілейноаланцетних листів з пильчато-зубчастим краєм, об який легко порізатися, і великі квітки із трьома білими пелюстками. Одне із джерел їжі водних організмів і риб. Може бути використаний тілоріз звичайний як добриво для полів

Элодея канадськаСтала звичайною рослиною наших водойм. Її прозвали "водяною чумою" за здатність швидко розмножуватися вегетативно. У Європу були завезені тільки жіночі особини, що не приносять плодів, але, незважаючи на це, вона зуміла швидко розселитися по всіх водоймах. Элодеєю харчуються риби, птахи, водні організми. Вона прикрашає акваріуми. Може використовуватися в якості добрива для полів

1 - уруть колосиста; 2 - уруть мутовчатая; 3 - рдест; 4 - стрілолист; 5 - водокрас звичайний;

Рдест. Рід містить близько 100 видів. Багаторічна рослина, може вкорінюватися на дні водойм або вільно плавати. Розмножується насінням й за рахунок бічних пагонів, що відокремлюються. а також зимуючих бруньок. Росте звичайно великими колоніями. Найпоширеніші рдест блискуч, що плаває, кучерявенький, пронзеннолистный, гребенчатый і інші. Вони можуть використовуватися як добриво для полів. Ними харчуються водні організми, птахи, риби. У заростях рдеста риби мечуть ікру, мальки знаходять притулок.

Найбільш поширеними рослинами плавневого лісу є верба біла, верба тритиченкова, верба гостролиста, тополя чорна (осокір) та в’яз гладенький. Верби, довгі гілки яких звисають низько над водою, утворюють цілі лісові масиви із дерев та непролазних чагарників, що тягнуться місцями на кілька десятків кілометрів. Дуже відомим та вшанованним деревом є верба гостролиста. У народній медицині її кора використовується як кровозупинний, протизапальний, в’яжучий та глистогінний засіб. Відомо, що ще запорозькі козаки використовували кору цієї рослини для лікування ран та наривів, а у ХІХ столітті за її допомогою лікувалися від ревматизму, застуди та малярії. Ще до введення у практику хініна кора верби (шеліги) вважалась основним протималярійним засобом! До речі, місцеві рибалки під час епідемій використовували її кору для очищення води. Природні умови плавнів Ігульця сприяли поширенню чорної тополі або осокоря, який добре росте по берегах річоки та на низинних вологих місцях. Висота дерев сягає 18-40 метрів, їх широка крона стає притулком для багатьох птахів. Потрапивши на вологий грунт, насіння тополі швидко проростає, іноді усього за одну добу! А за рік молодий пагін може витягнутися до 60-70 см, і навіть до одного метра. У народній медицині бруньки тополі чорної використовували для лікування від ревматизму, геморрою та випадання волосся. В’яз гладенький окремих лісів ніколи не утворював, але дуже часто це високе дерево можна побачити по сусідству з вербами. Особливо вони виділяються на фоні інших плавневих дерев восени, коли на тонких звисаючих гілках з'являється строкате листя. У цю пору року листочки в'яза зафарбовуються у найрізноманітніші кольори - коричневі, темно-бордові, яскраво-рожеві, лимонно-жовті, жовто-малинові. В'язи витримують найлютіші зимові морози та найсильнішу літню спеку. Не страшні їм і сильні вітри. Невибагливі в’язи добре ростуть на прирічкових пісках та гальці, на кам’янистих берегах річоки Інгулець.

 

3. Фауністичний комплекс р. Інгулець

Різноманітним та неповторним є тваринний світ Інгульця. Звичайними представниками є риби, молюски, ракоподібні, комахи, черви, кишковопорожнинні, найпростіші. Крім них, деякі тварини лише частину свого життя проводять у воді у пошуках їжі, в період розмноження та розвитку.

На поверхні води зустрічаються численні клопи-водомірки. Амфібіотичний спосіб життя веде павук доломедес, який також може бігати по поверхні води. Водяний вуж, занурюючись у воду, швидко наздоганяє здобич – рибу. Основу живлення звичайного вужа складають земноводні та їстівна жаби. Серед водної рослинності живе болотна черепаха.

На відкритій поверхні води живляться крижні. Лиски, великі норці,білоокі нирки, чирки-тріскунки, річкові крачки, мартини реготуни та ін. Одним з масових об’єктів спортивного полювання є лиски.

Під листям плаваючих рослин (водо красу, латаття) можна помітити невеликі світло-коричневі слизові грудочки – це прісноводні гідри. На підводні частини рослин часто прикріплюються яйця черевоногі молюски – ставковики та котушки. З нижнього боку листків водних рослин знаходяться зеленувато-сірі яйця дрібних метеликів – вогнівок. Серед рослин живуть хижі клопи – водяний скорпіон та водяний палочнк, личинки рівнокрилих та рівнокрилих бабок, клопів плавт, греблями та гладиш. Повільно рухаються ставковики: звичайний, вушковий, яйцевидний, болотний, рогова, кульова та закручена катушки. Щільно присмоктується до рослин молюск річкова чашечка. В заростях рослин можна знайти турбелярій-планарій та п’явок – нефелід: малу несправжньокінську та клеп син. До рослин прикріплюють свої житла – павутинні куполи – павуки-сріблянки. В товщі води плавають дафнії, циклопи, водяні кліщі, личинки бабок та поденок, жуки-плавунці, вертячки.

Іноді біля берега в неглибоких місцях на піщаному дні повільно повзає, звиваючись в усі боки, круглий черв’як волосатик. Він має в довжину кілька десятків сантиметрів при товщині біля 1 мм. З ним пов’язане народне повір’я начебто волосатик проникає в тіло людей, що купаються у водоймі. Насправді волосатики є паразитами водних комах. На ділянках дна з мулистим грунтом численні личинки комарів-довгунців (мотиль). Личинки стрілок, люток, красунь з рівнокрилих бабок, а також личинки коромисел, справжніх бабок з рівнокрилих бабок та поденок повільно повзають чи плавають, підстерігаючи здобич. З ракоподібних зустрічаються рак широкопалий, бокоплави, водяні віслюки, мізиди. Типовими бентосними мешканцями є двостулкові молюски беззубки, перлівниці, шаровки. На підводних предметах, корчах велика кількість передньозябрових молюсків: чорнушки, лунки, живородки. З двостулкових – дрейсени – тригранка річкова. В чистій проточній воді підводні предмети є місцем поселення губки-бодяги.

У стоячих водоймах, іноді навіть у калюжах зустрічаються п’явка псевдокінська велика (довжина тіла до 15 см) та п’явка псевдокінська мала (4-6 см). Вони живляться молюсками, личинками комах, пуголовками та маленькими рибками. Для людини та великих тварин ці п’явки загрози не становлять, бо не в змозі прокусити їх товсту шкіру. На відміну від них п’явку риб’ячу можна побачити в водах Інгульця. Тряпляється, що рибалки знаходили на тілі однієї риби кілька десятків таких п’явок, а більше усього від них страждають коропи.

      

П`явка псевдокінська мала (Herpobdella octoculata),

п`явка рыб`яча (Piscicola giometra),

п`явка псевдовелика (Haemopis sanguisuda) 

 Найбільш дивовижним представником класу павукоподібних, які зустрічаються у плавнях річки є павук-сріблянка. Від інших павуків він відрізняється тим, що оселяється не на землі, серед травинок та чагарників, а у воді. Там, серед водяних рослин, і будує своє житло, схоже на дзвін. Дихає у ньому павук повітрям, принесеним з поверхні. Для цього він висовує зовні, над поверхнею води, черевце, а потім повзе із захопленним повітрям униз, до дзвону. У воді повітря навколо черевця здається схожим на сріблястий міхур. Звідси і походить назва цієї істоти – павук-сріблянка. Потім господар дзвону сідає біля входу та чекає на здобич. Зиму павук проводить або в спеціально побудованному коконі, або у порожній раковині черевоногого молюска (найчастіше ставковика або бітінії). 

Над гладдю водойми у теплі сонячні дні літає безліч бабок. Серед них і тендітні красуні (красуня-діва), яких здалеку можна прийняти за метеликів, і маленькі лютки (лютка-наречена), і добре помітні завдяки жовтому або зеленкувато-жовтому забарвленню голови та грудей дідки (дідок звичайний, дідок жовтоногий), і великі коромисла (коромисло зелене, коромисло синє коромисло велике). Справжні бабки представленні бабкою чотириплямистою, бабкою болотяною та бабкою жовтою.  

По поверхні води ковзають водомірки, а серед водяної рослинності ховаються водяні скорпіони та ренатри. Тихими літніми вечорами, у сутінках, на воді річкових затонів лунають короткі булькаючі звуки. Це повертаються до своєї рідної стихії жуки-плавунці – справжні хижаки-ненажери. Дрібні плавунці нападають на великих водяних членистоногих, а великі жуки живляться молюсками, пуголовками, дрібними жабенятами, мальками і навіть дорослими рибками. Безжальними хижаками є і личинки жуків-плавунців.

З хребетних тварин основними мешканцями р. Інгулець є риби. В заростях водяних рослин зустрічається голка-риба пухло щока. Зграйками пропливають невеличкі гірчаки та колючки триголкові.

З рослиноїдних риб тут є амур білий і товстолобик (яких вирощують у ставках і випускають), гірчак, краснопірка, плітка, в’яз. Серед травоїдних виділяють миролюбивих планктоїдних та бентосоїдних і хижих, або рибоїдних. Звичайними представниками планктоїдних є синець і верховодка. До бенсоноїдних відносяться основні промислові риби, такі як лящ, карась, густера, йорш, бички. Серед хижих риб відомі щука, судак, сом.

 Серед риб, які мешкають в Інгульці чимало цінних промислових видів. Це, насамперед, чехоня, сазан, судак, в’язь, головень, плітка, жерех, лящ, минь, карась.  

Сазан, короп (Cyprinus carpio)	Чехоня (Pelecus cultratus)	Жерех (Aspius aspius)

 

Минь (Lota lota)	Cтерлядь (Acipenser puthenus)	В`юн (Misgurnus fossilis)

 

Зустрічається також в’юн. Найбільшими серед усіх риб сом та щука. Якщо вірити записам деяких натуралістів (Кесслера та інших), ще в ХІХ столітті в Інгульці виловлювали сомів довжиною понад 4 м та вагою 288 кг. Що стосується щук, то у ХХ столітті щуки понад 1,5 м не були рідкисними.

 

Берш (Lucioperca volgensis)	Щука (Esox lucius)	Сом (Silurus glanis)

 

Серед бичків у Інгульці найбільш поширені бичок-кругляк та бичок-бабка. 

Світ земноводних представлений тритоном гребінчастим, кумкою, ропухою зеленою, ропухою сірою, квакшею, жабою озерною та жабою ставковою. Жаба гостроморда зустрічалася спорадично. В період розмноження забарвлення самців цієї жаби стає яскраво-блакитним, з перламутровим блиском.  

Серед плазунів найбільш поширеними є черепаха болотяна та вуж звичайний. У басейні р. Інгулець їх можна зустріти майже скрізь – у стоячих або слабопроточних водоймах, на вологих місцях серед плавневої рослинності тощо. На болотах та по берегах річки зрідка можна зустріти маленьку (довжина тулуба 7-7,5 см) живородящу ящірку. Вона добре плаває і пірнає, а для схованок використовує неглибокі нори, які риє сама. Наприкінці липня самка народжує 5-6 (зрідка до 10) малят, або несе яйця, з яких відразу вилуплюються малята.

 

Черепаха болотна (Emys orbicularis)	Вуж звичайний (Natrix natrix), жаба ставкова (Rana lessonae)	Ящірка живородяща (Lacerta vivipara)

 

У басейні р. Інгулець зустрічається 180 видів птахів. Звичайними болотяними птахами є бугай та бугайчик, які ведуть нічний спосіб життя та будують гнізда в очеретах, рідше серед кущів. В очечетяних заростях мешкають чапля сіра, чапля руда, чапля жовта та мала біла чапля. Нерідко разом з іншими чаплями оселяються кваки.

 

Чапля сіра (Ardea cinerea)	Чапля руда (Ardea purpurea)	Бугай (Botaurus stellaris)	Квак (Nycticorax nycticorax)

 

Зустрічаються випадки гніздування коровайки. Високо на деревах у глухих, малолюдних місцях мостять свої гнізда лелеки чорні. Гніздо норця великого (пірникози) являє собою справжній витвір архітектурного мистецтва. Його птах влаштовує на воді, у вигляді невеликого плоту, прив’язаного кількома стеблами рогози, очерету або осоки. Трапляється, що житло норця відривається від водяних рослин та дрейфує по воді.

 

Коровайка (Plegadis falcinellus)	Лелека чорний (Ciconia nigra)	Пірникоза (Podices cristatus)

 

Гніздо водяної курочки завжди розташовано так, що дістатися до нього можна тільки по воді. При його спорудженні птахи завжди дотримуються обранного будівельного матеріалу – будують його тільки з листя рогози або виключно з листя очерету. А до гнізда лиски завжди ведуть справжні сходні, утворені стеблами прикріплених до нього рослин, які спускаються до води.

 

Водяна курочка (Gallinula chloropus)	Чирок-свистунок (Anas crecca)	Чирок-тріскунок (Anas querquedula)

 

Зустрічаються також чирок-свистунок, чирок-тріскунок, свищ, широконіска, червоноголова чернь, крижень, нерозень та інші качки. Кулики-сороки свої гнізда завжди влаштовують на піщаних косах, серед гальки та піску, іноді прикрашаючи їх уламками раковин, маленькими кварцевими камінчиками. Під час перельотів у плавнях гирла р. Інгулець зустрічаються чисельні зграї турухтанів.

Кулик-сорока (Haematopus ostralegus)	Широконіска (Anas ciypeata)	Червоноголова чернь (Aythya ferina)

 

Крім цих куликів у плавнях селилися чибіс, бекас, травник, перевізник. Коли орлан-білохвіст пролітає над плавневими лісами, то під час його польоту добре помітні великі, широкі, розчепірені на кінцях крила та невеликий, загострений білий хвіст. Найчастіше цей могутній птах гніздиться не дуже далеко від води. У високих глинястих скелях викопують свої гнізда ластівки берегові. Бджолоїдки, родичі зимородків, також гніздяться в норах, які самі викопують у глинистих урвищах, розташованих неподалік від води.

 

Ластівка берегова (Riparia riparia)	Орлан-білохвіст (Haliaectus albicilla)	Чибіс (Vanellus vanellus)

 

Неподалік від цих місць полює за рибою, кидаючись у воду, інший хижак, скопа. Великої шкоди водяним завдає дуже полюбляючий порослі очеретом або осокою водойми лунь болотяний, а шуліку чорного часто можна зустріти біля людських осель. Прямо на землі, серед боліт, влаштовує своє гніздо сова болотяна, яка рідко сідає на дерева. На високих інгульських кручах, на землі гніздиться пугач, відкладаючи яйця серед коріння вивернутого дерева, під колодою, у глинястій ніші. Серед верб, гілки яких низько нависають над водою, будує гніздо-рукавичку ремез, а зимородок (рибалочка) вистилає своє житло, яке викопує сам в береговій кручі або яру, кістками риб. Часто подібні гнізда мостять на очеретинах над водою очеретянка велика та очеретянка ставкова. По сусідству із ними нерідко гніздиться цвіркун річковий.

 

Cова болотна (Asio flammeus)	Зимородок (Alcedo atthis)	Ремез (Remiz pendulinus)	Скопа (Pandion haliaetus)

 

У лісах, які складаються з верби,  в'яза, тополі, вільхи селяться великий строкатий дятел, сивий дятел, крутиголовка, синиця велика, мухоловка сіра, одуд.

 

Великий строкатий дятел (Dendrocopos major)	Синиця велика (Рarus major)

 

 

Світ ссавців басейну р.Інгулець представляють миша маленька, нічниця водяна, їжак, заєць-русак, кабан дикий, косуля, ласка, горностай.

 

Їжак (Erinaceus europaeus)

 

Косуля (Capreolus capreolus)	Кабан дикий (Sus scrofa)	Заєць-русак (Lepus europaeus)

 

Ласка (Mustela nivalis)	Нічниця водяна (Myotisdaubentoni)	Горностай (Mustela erminea)

 

А також куниця кам’яна, тхір чорний, борсук, лисиця звичайна.

 

Куниця кам'яна (Martes foina)	Борсук (Meles meles)	Лисиця (Vulpes vulpes)

 

Трапляються і вовки. На вологих місцях зустрічаються видра, полівка водяна, бурозубка водяна, кутора водяна та кутора мала.

 

Кутора водяна (Nedmys fodiens)	Видра (Lutra lutra)	Полівка водяна (Arvicola terrestris)

 

 

Фауністичний комплекс басейну р.Інгулець різноманітний. Багато видів занесено до Червоної книги України, та Європейського Червоного списку (видра, норка європейська, горностай, кутора). В заростях очерету існує свій особливий орнітокомплекс, характерними представниками є вусата синиця, індійська очеретянка, очеретяна вівсянка, на зломах очерету та островах гніздяться лелекоподібні: сіра, велика та мала білі чаплі, коровайка. На скелястих схилах в западинах у заростях глоду, терену, шипшини гніздяться багато видів птахів: польовий горобець, зяблик, велика синиця, синиця голуба, мухоловка строката. Верхню частину схилів займають серпокрильці. В період цвітіння з’являється велика кількість комах-запилювачів: бджіл, метеликів, жуків та двокрилих. Верхні яруси схилів в багатьох місцях зайняті під дачні ділянки, що сприяє появі синантропних рис в тваринному населені схилів, з’являються горлиці кільчасті, ластівки сільські, шпаки. На відкритих ділянках з рідкими кущами і у садах оселяються одуди. З ссавців зустрічаються їжак звичайний, ондатра, ласка та миловидні гризуни.

Висновки до 2 розділу

Річка Інгулець є останньою великою притокою Дніпра. Сучасний екологічний стан її жахливий. Інтенсивне землеробство, в тому числі зрошуване, гірничорудна промисловість, швидке зростання металургійної та хімічної галузі в її басейні привело до поступового занепаду річки. Історія природокористування в басейні річки є історією її поступового знищення.

Злочинне залучення до землеробства в 60-ті роки ХХ століття водозахисних зон Інгульця призвело до катастрофічного збільшення розораності земель басейну річки аж до 85-90 %, що, при практично нульової лісистості території, швидко інтенсифікувало ерозійні процеси. В результаті ерозії грунтів пройшло інтенсивне замулення річища, що суттєво зменшило загальну водність Інгульця. До речі, це викликало не тільки втрату функції самоочищення, а й повне знищення транспортного значення цієї річки, яка ще на початку 60 років ХХ століття була судноплавною від гирла до міста Снігурівка.

Не дивлячись на катастрофічний стан річки, місцями добре збереглася плавнева рослинність, степові схили річки ще мають досить багатий видовий склад рідкісних рослин і тварин в типових степових ценозах. Система Інгульця значно посилює природоохоронні функції Дніпровського природного коридору.

Світ її водяних рослин досить багатий. За своєю структурою і морфологічними особливостями вони діляться на дві великі групи: нижчі рослини (мікрофіти), або водорості, і вищі рослини (макрофіти).

Різноманітним та неповторним є тваринний світ Інгульця. Звичайними представниками є риби, молюски, ракоподібні, комахи, черви, кишковопорожнинні, найпростіші. Крім них, деякі тварини лише частину свого життя проводять у воді у пошуках їжі, в період розмноження та розвитку.

З хребетних тварин основними мешканцями р. Інгулець є риби. В заростях водяних рослин зустрічається голка-риба пухло щока. Зграйками пропливають невеличкі гірчаки та колючки триголкові.

З рослиноїдних риб тут є амур білий і товстолобик (яких вирощують у ставках і випускають), гірчак, краснопірка, плітка, в’яз. Серед травоїдних виділяють миролюбивих планктоїдних та бентосоїдних і хижих, або рибоїдних. Звичайними представниками планктоїдних є синець і верховодка. До бенсоноїдних відносяться основні промислові риби, такі як лящ, карась, густера, йорш, бички. Серед хижих риб відомі щука, судак, сом.

 Серед риб, які мешкають в Інгульці чимало цінних промислових видів. Це, насамперед, чехоня, сазан, судак, в’язь, головень, плітка, жерех, лящ, минь, карась.  

Світ земноводних представлений тритоном гребінчастим, кумкою, ропухою зеленою, ропухою сірою, квакшею, жабою озерною та жабою ставковою. Жаба гостроморда зустрічалася спорадично. В період розмноження забарвлення самців цієї жаби стає яскраво-блакитним, з перламутровим блиском.  

Серед плазунів найбільш поширеними є черепаха болотяна та вуж звичайний

У басейні р. Інгулець зустрічається 180 видів птахів.

Світ ссавців басейну р.Інгулець представляють миша маленька, нічниця водяна, їжак, заєць-русак, кабан дикий, косуля, ласка, горностай.

Фауністичний комплекс басейну р.Інгулець різноманітний. Багато видів занесено до Червоної книги України, та Європейського Червоного списку (видра, норка європейська, горностай, кутора).