52) -53) Внутрішні води

Річки. Характерною рисою Африки є молодість сучасних річкових систем і активна ерозія річками крайових підняттів материка, а також схилів великих внутрішніх улоговин.

В плювіальні епохи четвертинного періоду Африка була обводнена значно сильніше, ніж в даний час, але як і в більш ранні геологічні епохи, залишалася переважно областю внутрішнього стоку. Величезні прісноводні озера розташовувалися в північній частині западини Калахарі, в западині Конго, в Східній Африці; на південно-західній окраїні Сахари в западині Ель-Джоф існувало так зване «Сахарське море», а в Центрально-Суданській улоговині – пра-Чадське озеро.

В результаті підняттів окраїнних африканських плато в неогені та на початку четвертинного періоду на їх зовнішніх схилах залягали короткі, але повноводні річки, які перехопили колишні річкові системи. Сліди перехоплення виявляються надзвичайно чітко. Нижні відрізки Конго, Замбезі, Оранжевої мають невироблені профілі з водоспадами і порогами. Тектонічні рухи обумовили також пожвавлення ерозії та порожистість русел на схилах внутрішньоматерикових улоговин, так що в цілому в долинах річок чергуються відрізки давні, добре розроблені, і молоді, що перебувають у стадії формування. З цієї причини річки, особливо великі, не придатні для судноплавства на всьому їх протязі, але зате вони володіють величезними запасами гідроенергії. В Африці зосереджено майже 20% світових гідроенергоресурсів.

Величезний вплив на розвиток річкової мережі й стоку мало установлення сучасного клімату з кінця плейстоцену. Це особливо помітно в тропічних широтах, де в умовах зростаючої сухості вичерпувались річки та озера вологих епох четвертинного періоду.

Сучасний розподіл річкової мережі та стоку нерівномірний і є функцією багатьох факторів, серед яких головну роль грає річна кількість опадів та режим їх випадіння, а також рельєф і характер ґрунтово-рослинного покриву. Майже всі ріки Африки мають дощове живлення. Снігове і льодовикове живлення отримують лише деякі річки, що починаються в горах, що піднімаються вище снігової лінії (Кіліманджаро, Кенія, Рувензорі та ін.).

За загальним обсягом річного стоку (5390 км³) Африка поступається лише Азії та Південній Америці. Найбільших величин річний стік досяг у тих районах материка, що отримують так багато опадів, що в них різко виявляється дефіцит тепла, необхідного для їх випаровування. До таких районів належать майже все узбережжя Гвінейської затоки, басейн Конго і східна частина Мадагаскару. Тут шар стоку не падає нижче 600 - 400 мм, а в місцях виходів водонепроникних порід і розвитку панцирних кір, що затримують інфільтрацію, зростає до 1500 мм і більше. В субекваторіальних широтах по мірі скорочення річної суми опадів шар стоку різко і швидко падає і досягає незначних значень (50 мм і менше) в тропіках. Лише в субтропічних окраїнах Африки, особливо в областях Середземноморського клімату, де помітно позначається зниження температур і зменшення випаровування в зимові сезони, стік, що приурочений до цих сезонів, знову трохи збільшується.

До області зовнішнього стоку відносяться ²/₃ площі Африки. Завдяки тому, що континентальний вододіл проходить головним чином по східній та південно-східній окраїні материка, більше ¹/₃ його площі відноситься до басейну Атлантичного океану (табл. 1).

Таблиця 1

Назва басейну	Площа в км2	% від площі материка
Басейн Атлантичного океану	10541000	36,05
Басейн Індійського океану	5403000	18,48
Басейн Середземного моря	4351000	14,88

Залежність річкового стоку від опадів проявляється на коротких, не транзитних річках. У поясі екваторіального клімату річки повноводні цілий рік; в кліматичних поясах екваторіальних мусонів різко виражена сезонність витрат: максимальні витрати припадають на кінець дощових сезонів. Водність річок, а також густота річкової мережі різко зменшуються з наближенням до поясів пустельного клімату. Там річки епізодичні, зазвичай сухі русла наповнюються водою лише на короткий час. Після багаторічних перерв значна їх частина належить до басейнів внутрішнього стоку, які охоплюють ¹/₃ Африки, тобто площу близько 9 млн. км², майже рівну Європі. До них відносяться Сахара, деякі западини грабенів Східної Африки, Абіссинський грабен, западина Афар і західна частина западини Калахарі.

А в поясах субтропічних кліматів максимум витрат припадає на зимовий дощовий сезон кожної півкулі в середземноморських областях і на літній сезон на південно-східній мусонній окраїні материка.

Зовнішній стік здійснюється головним чином п'ятьма найбільшими річками – Конго, Нілом, Нігером, Замбезі та Оранжевою, басейни яких охоплюють більше ¹/₃ площі материка (табл. 2).

Таблиця 2

Назва річок	Довжина річок в км	Площа басейну в тис. км2	Річний стік в км2	Твердий стік в млн. т
Ніл	6671	2800	70	88
Конго	4700	3690	1350	68
Нігер	4160	2092	293	67
Замбезі	2660	1330	500	100
Оранжева	1860	1020	91	153

Ці річки транзитні, перетинають декілька кліматичних поясів і мають складний режим стоку. Це особливо стосується Конго, Нілу і Нігеру – найдовших річок, басейни яких мають найбільшу площу.

Конго – найбільш повноводна річка східної півкулі, друга за довжиною річка Африки. Її витік – річка Калунга, притока Чамбезі, яка впадає в Луапула, лежить поблизу південної окраїни озера Танганьїка. Конго описує величезну дугу, опуклу на північ, і двічі перетинає екватор. Спускаючись в западину Конго, річка утворює серію водоспадів і порогів, інша серія водоспадів – відзначає нижню течію річки у вузькій долині прориву до океану.

Головною особливістю режиму Конго є відносна рівномірність її витрат. Співвідношення середніх коливань витрат при високому і низькому рівнях річки виражається 2 : 1 (60000 м³/сек і 30000 м³/сек), що представляє собою дуже невелику величину, яку можна спостерігати лише на небагатьох річках земної кулі. Це пояснюється географічним положенням басейну річки і режимом опадів на його площі. Басейн Конго розташований в рясно зволожених поясах екваторіального і субекваторіального клімату, ¹/₃ площі знаходиться в північній півкулі і ²/₃ – в південній, що сильно врівноважує витрати річки по сезонах.

Твердий стік Конго невеликий зважаючи на залісненість басейну і слабкого нахилу русла на дні великої западини. Річка не утворює дельти, але головне русло продовжується нижче рівня океану глибоким каньйоном, врізаним у вузьку смугу шельфу і крутий материковий схил.

Ніл – перша за довжиною річка у світі, але разом з тим вона стоїть лише на п'ятому місці за площею басейну, так як нижче Атбара в Сахарі не отримує приток протягом 2700 км середньої та нижньої течії та втрачає багато води на випаровування й інфільтрацію. Тому річний стік поблизу Асуана дорівнює ще 83,5 км³, але біля Каїра він складає всього – 70 км³.

Ніл починається на Східно-Африканському плоскогір'ї річкою Кагера і протікає через озера Вікторія, Кйога і Альберт, в яке, в свою чергу, спрямований стік озера Едуард. Спускаючись по уступах плоскогір’я, річка утворює ряд водоспадів. З озера Альберт Ніл витікає на північ потужним і швидким потоком і біля Ладо вступає на рівнини Східно-Суданської улоговини. Тут ця спокійна річка розбивається на рукави і протікає через великі болота, де її води зливаються з повільними водами приток Бахр-ель-Газаль і Собат. Нижче злиття з Собат річка отримує назву Білий Ніл.

Уздовж низьких берегів Нілу в Судані тягнуться зарості очерету і папірусу. У розливи цілі острівки цієї водної рослинності, відірвані від мулистого ґрунту, повільно рухаються вниз за течією, нерідко досягаючи Хартума. Вони називаються седдами і часто закупорюють русло, серйозно заважаючи судноплавству.

Поблизу м. Хартум Білий Ніл зливається з Блакитним Нілом, який починається на Абіссінському нагір'ї маленьким струмочком, який впадає в озеро Тана. Після виходу з озера річка ховається в глибокому каньйоні, що перетинає західні схили нагір'я.

Після злиття Білого і Блакитного Нілу річка називається просто – Ніл. У північному Судані та на півдні Єгипетської республіки Ніл врізається в кристалічні породи фундаменту Сахаро-Аравійської плити і має порожисті течії. На цьому відрізку він бере свою останню притоку Атбара і далі тече в широкій долині (10 - 25 км) на північ. Нижче Каїра починається гирло, що має форму дельти, майже рівною за площею Кримського півострова.

Стік Нілу піддається різким сезонним коливанням. Підйом рівня в річці починається в червні та у вересні досягає максимальної величини в нижній течії. Підйом води біля м. Каїр досягає 6 - 7 м проти меженного рівня. Середньодобова витрата води біля м. Ваді-Хальфа складає 718 млн. м³/сек, поблизу Каїра 554 млн. м³/сек. Потім починається спад води, що відбувається більш повільно, ніж підйом. Він триває до травня, коли рівень води стоїть найбільш низько. Витрата води в травні поблизу Ваді-Хальфа скорочується до 51 млн. м³/сек, біля Каїра до 48 млн. м³/сек.

Сильне коливання витрат пояснюється різким коливанням стоку з площі басейну по сезонах. Стік Нілу складається в основному з стоку трьох річок – Блакитного Нілу і Атбара (84%) і меншою мірою із стоку Білого Нілу (16%) – Максимальний стік Блакитного Нілу і Атбара відбувається влітку, коли випадають рясні дощі на Абіссінському нагір'ї. Взимку об'єм води в Блакитному Нілі сильно зменшується, Атбара пересихає повністю і живлення Нілу відбувається за рахунок Білого Нілу і ґрунтових вод. Білий Ніл несе набагато менше води, ніж Блакитний, тому що в Судані втрачає близько половини своєї води на випаровування. Разом з тим рівень його відчуває менші сезонні коливання, оскільки стік регулюється озерами.

Ніл має величезне значення для північної частини Судану і Єгипту. По обидва його береги через всю Сахару тягнеться оазис з родючими зрошуваними землями. З літніми розливами Блакитного Нілу в долину Нілу приноситься родючий мул, що омивається зі схилів Абіссінського нагір'я (у долині щороку осідає близько ¹/₃ загального обсягу твердого стоку).

Нігер займає третє місце серед інших річок Африки по довжині (після Нілу і Конго), за площею басейну (після Конго і Нілу) і обсягом річного стоку (після Конго і Замбезі). На шляху від витоків в Гвінейський горах до гирла на узбережжі Гвінейської затоки Нігер описує дугу, вершина якої, так зване коліно Нігеру, майже досягає кордонів Сахари. Сучасна річка утворилася шляхом перехоплення пра-Нігеру молодшою річкою, що тече на південний схід. Перехоплення сталося в районі Тімбукту, в місці розгалуження материкової дельти пра-Нігеру, що впадав в плейстоцені в «Сахарське море» (безстічне озеро в западині Ель-Джоф).

Верхів'я та пониззя Нігеру лежать в субекваторіальних і екваторіальних областях, в смузі рясних літніх дощів, середня течія річки – в дуже посушливих, напівпустельних. Остання обставина сильно зменшує обсяг річного стоку і впливає на режим річки. Паводки в верхів'ях і в нижній течії наступають приблизно в один і той же час: у верхній течії з липня по жовтень, в нижній з серпня по листопад. Паводкові верхові води, доходячи до Тімбукту, широко розливаються, затоплюючи рукави і протоки стародавньої дельти. Тут багато води втрачається на випаровування і фільтрацію, але тим не менш частина паводку досягає нижньої течії, тому після головного осіннього повноводдя в низов'ях настає друге – весняне (з лютого по квітень).

Долина верхнього та нижнього Нігеру врізана в схили Північно-Гвінейської височини, русло річки в багатьох місцях порожисте, але при виході на вузьку прибережну рівнину річка сильно розливається. Твердий стік Нігеру, розмиває пісковики і кристалічні породи Північної Гвінеї та Судану, менше обсягу твердого стоку Конго, але Нігер утворює в гирлі широку сильно розгалужену дельту, зростанню якої сприяють мангрові зарості.

Замбезі - четверта за довжиною і площею басейну річка Африки. Проте вона являє собою потужний водний потік і за обсягом річного стоку стоїть на другому місці після Конго.

Замбезі починається на плоских рівнинах підняття Лунда-Катанга. У верхній течії, аж до водоспаду Вікторія, це широка і спокійна річка, течія якої влітку, в сезон дощів, губиться в великих болотах широкої затоплюваної долини. Лише в декількох місцях вона перетинає виступи твердих порід. Від водоспаду Вікторія (висота 120 м) річка тече в глибоко врізаній стрімкосхильній долині до впадіння лівої притоки Кафуе. Далі її долина розширюється, а течія стає спокійнішою до порогів Кебрабаса, що простягаються на 100 км в місці виходу річки з внутрішніх піднесених районів на прибережну рівнину.

У басейні Замбезі випадають рясні літні опади, що обумовлює велику величину стоку, обсяг якого сильно коливається по сезонах. Найбільш повноводна ріка в південне літо, з листопада по березень, після чого відбувається швидке зниження рівня до наступного листопадного підйому.

За обсягом твердого стоку Замбезі поступається лише Оранжевій серед інших річок Африки і будує в гирлі дельту, протоки якої огороджені від океану мангровими заростями.

54) Озера. Майже всі найбільші озера Африки лежать у тектонічних западинах на Східно-Африканському плоскогір'ї. Вони розташовуються на різних рівнях, більшість відрізняється великими глибинами і облямовані крутими схилами. Улоговини озер Танганьїка і Ньяса – кріптодепрессії, Танганьїка – друге за глибиною у світі після озера Байкал (табл. 3).

Озеро Вікторія – найбільше в Африці і друге за площею (після оз. Верхнього в Північній Америці) прісноводне водоймище в світі. Воно розташоване у величезній пологій мульді, має невеликі глибини і низинні берега.

Рівень озер схильний до багаторічних коливань, причини яких в даний час ще не повністю з'ясовані. Найбільш ймовірно зв'язують їх з багаторічними коливаннями клімату.

Таблиця 3