Рослинність, ґрунти і тваринний світ

На відміну від Північної Америки, де зміни в рослинному покриві залежать значною мірою від змін температурних умов, в Південній Америці з її високими температурами характер рослинності залежить головним чином від ступеня зволоження. Велика кількість сонячного тепла дозволяє рослинам південного материка вегетатувати протягом усього року майже повсюдно. Як і в Африці, головним фактором, що визначає тривалість вегетації, є ступінь зволоження. Останній в жаркому поясі зменшується не від океанів в глиб материка, а від екватора до тропіків, і лише в субтропіках різко виступають відмінності між приокеанічними і внутрішньоматериковими територіями. У зв'язку з цим основні лісові масиви в Південній Америці проростають в приекваторіальних областях. Вологі екваторіальні ліси (гілеї), у тому числі гілеї з коротким посушливим періодом (листопадно-вічнозелені ліси), і мусонні ліси покривають Амазонію і прилеглі схили Анд і нагір’їв.

Клімат цих областей не зазнав істотних змін з кінця мезозою. І флора приекваторіальної Америки за своїм складом, що включає саговники, плаунові та ін., є залишком однієї з найдавніших флор на Землі. Вона складається з представників неотропічної флори, формування якої почалося з крейдового або з кінця юрського періоду, тобто тоді, коли ще існували безпосередні зв'язки з Африкою та іншими частинами гіпотетичної Гондвани. Тому 12% родів дводольних рослин є загальними для Неотропічної і Палеотропічної областей. Тривала ізольованість Південної Америки в третинний час зумовила високий ендемізм її флори. Ендемічні або мають в Південній Америці центр свого видового розповсюдження не тільки багато родів рослин, але навіть цілі родини (кувшінчатий - Marcgraviaceae, бромелієві – ВrоmеІiасеае та ін.) Від неотропічної гігрофільної флори виникла, мабуть, флора саван, гірськотропічних лісів і навіть частково ксерофільна флора напівпустель. Види кактусів, агав і бромелієвих, наприклад, спочатку виникли у вологоекваторіальних лісах; екологічно пристосовуючись і видозмінюючись, вони проникли і на західне пустельне узбережжя, і в напівпустелі Аргентини, і на міжандійське плато. Переважно у вигляді епіфітів вони широко поширені в Амазонії і в даний час. Приекваторіальні ліси стали, таким чином, найважливішим центром формування рослинного покриву Південної Америки, велика частина якої входить до Неотропічної флористичної області.

Майже настільки ж давньою є флора саван і рідколісь. Вони розташовуються на північ і південь від вологоекваторіальних і мусонних лісів на рівнинах і плоскогір'ях сходу материка до 30° пд. ш., а на заході – між 0 – 5° пд. ш., займаючи площу приблизно рівну гілеям і мусонним лісам. Савани і рідколісся знову поступаються місцем вологим лісовим формаціям на східних, навітряних схилах нагір’їв і субтропічним вічнозеленим змішаним (хвойно-листяним) лісам – в більш прохолодних, високих районах Бразильського нагір'я між 24 – 30° пд. ш.

Вологі ліси покривають і схили південних Анд, на південь від 38° пд. ш. до 46° пд. ш. вони складаються з вічнозелених листяних і хвойних порід (гемігілея). На західних, навітряних схилах ліси густіші, на східних – рідші та мають домішки листопадних видів. На крайньому півдні Патагонських Анд на західних схилах вони переходять у змішані, листопадно-вічнозелені субантарктичні ліси, а на східних – в переважно листопадні. У зв'язку з тим, що в четвертинний час південні Анди майже повністю перекривалися льодовиками, заселення цього відрізка гір відбулося порівняно недавно. Скоріше за все, центром розповсюдження флори в південні Анди після зледеніння стали субтропічні Анди середнього Чилі, де під час зледеніння існували захищені території, що дозволили зберегтися багатьом реліктам. Там є ареали реліктової медової пальми (Jubaea spectabilis), чилійської араукарії (Araucaria imbricata var. araucana) і т. п., з Анд середнього Чилі просувалися на південь південний бук (Nothofagus), алерце (Fitzroya cupressoides var. patagonica) та інші антарктичні хвойні. На північ від 38° пд. ш. (до 32°), як і на інших материках, на заході Південної Америки вологі ліси змінюються жорстколистяними (середземноморськими) лісами і чагарниками.

Молоді типи лучно-степової, напівпустельної та пустельної рослинності переважають у субтропіках на сході материка, у тому числі на східних схилах Анд. Поширені чагарникові напівпустелі й в Патагонії, що лежать ще південніше в дощовій тіні Анд; рослинний покрив Патагонії також сформувався лише в післяльодовиковий час з антарктичної флори. Патагонія і південь Чилі відносяться до Антарктичної флористичної області.

Дуже молодим є рослинний покрив міжгірських плато і західних схилів Центральних Анд. Недавні підняття цієї ділянки і четвертинні зледеніння викликали значні зміни клімату і рослинного покриву. У третинний час там існувала мезофільна тропічна флора, а зараз панують гірничо-степові, напівпустельні та пустельні типи рослинності.

У зв'язку з положенням Південної Америки переважно в низьких широтах, в ній переважають різні типи латеритні ґрунтів. Жарким лісовим областям з постійними і рясними опадами властиві опідзолені латеритні ґрунти, які важко відокремити від дуже потужної кори вивітрювання. В областях з сезонним зволоженням типові червоні, коричнево-червоні та червоно-бурі ґрунти. Значне поширення мають давні залізисті кори. Процеси латеритизації ще проявляються у вологих субтропіках на сході материка, де характерні червоноземи і червонувато-чорні ґрунти прерій. Далі на захід, як і в Північній Америці, вони послідовно змінюються сіро-коричневими ґрунтами і сіроземами, а на крайньому заході – коричневими ґрунтами. Типи ґрунтів прохолодних помірних широт представлені бурими лісовими ґрунтами – на заході, каштановими і бурими, пустельно-степовими – на сході. В Андах чітко виражена висотна поясність з гірськими типами зональних ґрунтів.

Контрасти природних умов та особливості палеогеографічного розвитку Південної Америки обумовили багатство і своєрідність тваринного світу. Фауна материка також відрізняється великим ендемізмом, що дозволило чітко виділити Неотропічне зоогеографічне царство з єдиною Неотропічною областю. Ендемічні три родини отряду неповнозубих (броненосці, мурахоїди та лінивці), широконосі мавпи, рукокрилі (вампіри), гризуни (морські свинки, агути, шиншили), цілі отряди птахів (страуси-нанду, тинаму і гоацини, а також грифи, тукани, 500 видів колібрі, багато родів папуг та ін.) З плазунів характерні ендемічні каймани, ящірки-ігуани і удави-боа, серед риб – електричний вугор, двоякоди-шащая сирена та інші. Особливою різноманітністю і ендемізмом (3400 видів з 5600) відрізняються комахи.

Лише в плейстоцені в Південну Америку з Північної переселилися і широко розповсюдилися ягуар і пума, скунси, видри, тапіри, пекарі та лами. У Південній Америці відсутній цілий ряд тварин, широко розповсюджених на інших материках (вузьконосі мавпи, майже немає комахоїдних, мало копитних).

Екологічні умови пустельних-степових просторів і прохолодних лісів південних Анд різко відмінні від жарких саван і лісів більш північних частин материка. Тому істотно відрізняється і тваринний світ цих територій. Південні райони об'єднуються в Чилійсько-Патагонську зоогеографічну підобласть, північні – в Бразильську.