Прекордильєри і Пампінські Сьєрри

Країна Прекордильєр (передгірних хребтів) і Пампінських (або пампасової) Сьєрр лежить на захід від рівнин південного Чако і Пампи. Високі, порослі лісом гірські хребти чергуються у ній з обширними напівпустельними западинами. Спільною рисою ландшафтів є контрасти в рельєфі, кліматі, рослинності та господарському освоєнні території.

Загальний фон поверхні утворюють піднесені рівнини, над якими піднімаються крутостінні масиви, середньою висотою в 2500 – 4000 м, а по сусідству з Андами досягають і 5000 – 6000 м. Походження масивів різноманітне. В одних випадках – це брили найдавніших докембрійських структур – Пампінські Сьєрри (східні масиви), в інших – палеозойські споруди – Прекордильєри (на захід від 68° з. д.) і блоки Східної Кордильєри (на крайній півночі). Але всі вони піддалися тривалому руйнуванню і вирівнюванню та реагували на гороутворюючі рухи в Андах як диференційованими підняттями і опусканнями, так і розколами, розломами і навіть вулканізмом. Меридіональні скиди перетворили гірські масиви в відносно вузькі хребти із згладженими платоподібними гребенями і крутими схилами. Хребти підносяться на 1600 – 2000 м над розділяючими їх поздовжніми депресіями, представленими або вузькими, витягнутими долинами – вальєс або обширними напіввідкритими больсонами. Продукти руйнування, які накопичуються в депресіях, підвищили їх рівень до 1000 – 1300 м, а поблизу Анд – до 2000 – 2500 м; тільки найбільш східні западини лежать дуже низько: Салінас-Грандес (Великий солончак) на висоті 17 м і озеро Мар-Чікіта (Маленьке море) на висоті 70 м над р. м..

Всій країні, внаслідок її положення в центральній частині материка і в дощовій тіні Анд, властива континентальність і посушливість клімату. Опади випадають нерівномірно як протягом року, так і по території. У дощовий рік може в 20 разів більше випасти опадів, ніж у посушливий. Континентальність виявляється в різких коливаннях добових та абсолютних показників температури. При теплих зимах з середньою температурою самого холодного місяця 8 – 12°С морози можуть досягати -5°.

Кількість опадів зменшується в напрямку зі сходу на захід. У цьому ж напрямку значно збільшується частка літніх опадів. Хребти Сальти і Тукуману в літній час ще захоплюються вологими повітряними масами з північного сходу, проте Катамарки вони вже не досягають (опадів у Тукумані – 959 мм на рік, в Катамаркі – 337 мм). До Кордови влітку доходять вітри мусонного типу з Атлантики (опадів 713 мм), але вони майже повністю висушуються до Мендосу (194 мм). Взимку вся країна перебуває під впливом субтропічнго антициклону.

З переважанням східного перенесення повітряних мас випливає ще одна характерна риса: волога перехоплюється східними схилами хребтів. Західні схили і внутрішні депресії отримують 100 – 120 мм на рік. Східні схили є своєрідними кліматичними оазисами на загальному фоні напівпустелі.

Експозиція схилів посилює ландшафтне «черезсмужжя» країни. На східних схилах зароджуються річки, східні схили виявляються більш розмитими, біля їх підніжжя формуються широкі конуси виносу, східні схили вкриті найбільш багатою деревною рослинністю. Кожен хребет несе на собі два різних типи ландшафту.

З хребтів збігають малопотужні водотоки. Поздовжні міжгірські долини (вальєс) полегшують вироблення широких річкових долин, по яким між бічними конусами виносу повільно звиваються річки, які поповнюються після кожного дощу і пересихають в посуху. Панує бічна ерозія. Річкова мережа дуже рідка і роз'єднана. Котловани-больсони є часто місцевими басейнами внутрішнього стоку, де потоки зі схилів зникають у власних наносах. Навіть у тому випадку, якщо вони встигають знайти вихід з больсонів, вони губляться в пісках, солоних болотах або озерах, які виявляються на їх подальшому шляху. Найчастіше, перш ніж вони вичерпаються, їх розбирають на зрошення родючих алювіальних ґрунтів, що утворюються в пониженнях. Іноді для цієї мети використовуються підземні води, особливо артезіанські, формуванню яких сприяє котловиноподібна будова місцевості.

На більш вологому півночі процеси латеритизації і розпаду органічних залишків протікають інтенсивніше, і утворюються коричнево-червоні ґрунти досить багаті органічною речовиною. На них вирощують, в основному, цукровий очерет, також рис, кукурудзу, тютюн, фрукти та кормові трави. Субтропічний оазис Мендоси з сіро-коричневими ґрунтами – найважливіший виноградарський і виноробний район.

Природний покрив днищ улоговин і нижніх частин схилів представляють лише ксерофітними чагарниками типу монте. Середній пояс (400 – 1600 м) східних схилів на півночі представлений ще досить густими лісами, перехідними від тропічного до субтропічного типу. З першим їх ріднить наявність деревовидних папоротей, велика кількість ліан та епіфітів, з другим – наявність жорстколистяних вічнозелених дерев і чагарників. Вище 2500 м починається гірський злаковий степ.

У південних районах ліси світліші та утворені альгарробо (Prosopis juliflora), кебрачо (Aspidosperma quebracho), чаньяром (Gourliaea decorticans) та ін., на західних схилах, біля підніжжя яких часті горбисті дюни і брилові розсипи, ростуть тільки колючі чагарники і кактуси, що піднімаються до 4000 м висоти. Рівнини південного заходу є переважно напівпустелею з сіроземами, збагаченими солями. Мізерні трав'янисті ділянки та чагарникові зарості напівпустелі використовуються під випас овець і кіз.

Дуже великі території в країні займають солончаки (салінас), солоні озера, солоні болота, закріплені та рухомі піски. Процес засолення викликається навіюванням мінеральних солей у западини, а також постійним надходженням солей в депресії з водотоками та випаровуванням мінералізованих вод під дією сонячного тепла (середні літні температури 23 – 29 С). Принесення і накопичення солей більш інтенсивно протікали в кінці третинного періоду і у вологий плейстоценовий час (добре збереглися давні гирла висохлих річок). Більшість солончаків, в тому числі Салінас-Грандес, утворились на місці колишніх озер. Солончаки і солоні озера оточені не яскравими галофітами. По суті, великі ділянки країни представляють собою справжню пустелю.