3. Проблема старіння людства.

Максимальна тривалість життя – згідно з класичним визначенням, максимальна можлива тривалість життя представників певної групи організмів. Через важкість визначення на практиці, це максимальна зареєстрована тривалість життя серед представників певної групи організмів, як більша з двох величин — найбільшого віку представника групи у момент смерті або віку найстарішого живого представника групи.

Максимальна тривалість життя часто протиставляється середній тривалості життя (або очікуваній тривалості життя при народженні, що частіше використовується для людини). Середня тривалість життя залежить від умов життя представників групи, сприйнятливості до хвороб, числа нещасних випадків, самогубств і вбивств, тоді як максимальна тривалість життя практично виключно визначається швидкістю старіння. Епістемологічно максимальна тривалість життя також залежить від початкового розміру вибірки. Щоб запобігти цього ефекту, у дослідженнях тварин за максимальну тривалість життя зазвичай береться середня тривалість життя 10 % організмів групи, які живуть щонайдовше. Це часто вважається альтернативним визначенням максимальної тривалості життя. На практиці, максимальна тривалість життя незначно перевищує середню тривалість життя представників групи у найбільш захищених умовах.

Старіння населення — зсув розподілу населення за віком у бік більшого віку. Цей процес є результатом демографічних змін в характері народжуваності, смертності і, частково, міграції.

За даними комісії ООН з питань розвитку суспільства станом на 2008 рік, старіння населення спостерігалося у всіх країнах світу крім 18. Облік тенденцій і наслідків демографічного старіння — одне з головних завдань демографічної політики.

Рівень смертності населення безпосередньо впливає на середню тривалість життя. Величина середньої тривалості життя показує, в якому віці у середньому вмиратимуть люди, які народились на момент розрахунку якщо протягом усього подальшого їхнього життя рівень смертності у будь-якому віці залишиться таким самим, як і на момент розрахунку.

На тривалість життя впливають не тільки біологічні й спадкові особливості, а й соціальні умови, що їх створюють праця, побут, відпочинок, харчування. У наш час щомісяця понад мільйон землян перетинають межу свого 60-ти річчя. За даними ООН, пропорція людей віком за 60 років в усьому світі у найближчі 50 років подвоїться: вона зросте від сьогоднішніх 10% до 22% у 2050 році. Отже, сьогодні кожному десятому жителю нашої планети за 60 років. В Україні – кожному п'ятому.

Середня тривалість життя в світі становить 65 років (у розвинених країнах – 75, найменш розвинених – 52 роки); мінімальна – 40 років (Сьєрра-Леоне), максимальна – 80 років (Японія). У середньому жінки живуть 67 років, чоловіки – 63 роки.

Однією із найбільш вражаючих тенденцій другої половини ХХ століття стало зростання середньої тривалості життя на 20 років, причому вважається, що в першій половині ХХІ століття цей показник збільшиться ще на 10 років.

Другою, не менш вражаючою, тенденцією ХХІ століття, вочевидь, стане той факт, що сьогодні у світі близько 600 мільйонів людей віком за 60 років. А вже у 2050 році їх буде близько 2 мільярдів. Вперше за всю історію людства кількість літніх людей у віці від 60-ти років перевищить кількість дітей віком до 14 років (до речі, ще 150-200 років тому старими вважилися люди у віці від 40 років.)

В окремих частинах світу процес старіння відбувається по-різному. Він найчіткіше проявився в Європі (частка осіб старшого віку збільшилася з 8,7% у 1950 р. до 15,5% у 2008 р.). В інших регіонах світу частка осіб старшого віку становить: Латинська Америка — 5%, Океанія — 9%, Австралія та Нова Зеландія — 10,9%, Африка — 3,0%, Азія — 5,0% .

Вікова структура залежить від демографічних процесів конкретної території та від рівня соціально-економічного розвитку. Найменше дітей – у ФРН і Люксембурзі (17%), найбільше – у Ботсвані та Кенії (по 50%); найменше осіб похилого віку – в Малі (3%), найбільше – у Швеції (22%), Франції, Великобританії (15-20%).

Таблиця 21.