Причини:

• Об'єктивні чинники. Нестабільність у суспільстві: економічна, політична, соціальна. Декого можуть лякати неоптимістичні прогнози: паливна, продовольча криза, зміна клімату, загроза Третьої світової війни й т. д.

• Суб'єктивні чинники. Особистісні чинники – наявність тих чи інших рис характеру, через які вони відмовляються від дітей: егоїзм, боязнь відповідальності, а також небажання псувати свою зовнішність пологами та вагітністю. Зміна пріоритетів у суспільстві: кар'єра, власний спокій, свобода у проведені вільного часу й т. д. Зміна ідеалів, коли такими стають не герої, а, зазвичай, люди не достойні цього.

В розвинених країнах стоїть протилежна проблема – стимулювання народжуваності, з цією метою на сьогодні в розвинених країнах існують такі види державної допомоги сім’ям з дітьми:

• Податкові пільги для сімей з дітьми. Прикладом успішного застосування цього виду підтримки сімей з дітьми є США, Франція і Люксембург. В США сім’ї з дітьми мають можливість скоротити свої податкові зобов’язання на 1000 дол. (на одну дитину) щорічно. У Франції, чим більшою є кількість дітей в сім’ї, тим менше витрат понесе сім’я при виплаті найбільших податків – на доходи та на нерухомість. Зважаючи на те, що в країні працює прогресивна шкала оподаткування доходів, така політика сприяє розширенню сімей з середніми і високими доходами, Батьки також мають можливість списати з оподатковуваної бази плату за приватні дошкільні заклади, якщо вони не задоволені роботою розгалуженої мережі муніципальних дитячих садків. В Чехії, в разі, якщо чоловік – батько двох дітей отримує середню зарплату (600 доларів США), а дружина не працює, сумісне оподаткування дозволяє економити 380 доларів на рік, якщо в сім’ї з’явиться іще одна дитина – 460 доларів на рік.

• Одноразова допомога при народженні дитини виплачується в усіх європейських країнах, крім Нідерландів, Норвегії, Ісландії, Швеції і Монако. Потрібно зауважити, що в Україні ця виплата досить значна за світовими мірками. Більшою вона є тільки в декількох країнах. Так, в Австралії за народження дитини батьки отримують 4 тис. австралійських доларів (3075 дол. США), третину цієї суми – відразу після народження, ще 2/3 – протягом перших двох років життя дитини. Загальна сума виплат в Ірландії складає 1905 євро і виплачується трьома рівними частинами – після народження, в 4 і в 12 років. В Люксембурзі вся сума в 1740 євро виплачується в перший рік після народження дитини. Така ж система працює і в Ліхтенштейні, проте загальна сума там більша від української – 2100 швейцарських франків або 1690 дол. США. Словенія – єдина європейська країна, де зазначений вид допомоги (на рівні приблизно 2-х середніх заробітних плат) виплачується виключно дитячими товарами.

• Пакет допомоги по догляду за дитиною до 3-х років не покриває реальних витрат на дитину для більшості сімей в більшості країн. Найбільш суттєвим цей вид допомоги є в Німеччині, де батьки дітей, які народилися після 1 січня 2007 року, протягом першого року життя дитини отримують грошову допомогу у розмірі 67 % від їх попередньої заробітної плати, але не більше, ніж 1800 євро на місяць. Якщо за дитиною не менше ніж 2 місяці доглядатиме батько, тоді сім’я отримує право на додаткову двохмісячну допомогу. У Франції батьки дитини до трьох років отримають 150 євро на місяць, незалежно від величини їхніх прибутків. Якщо в сім’ї двоє дітей, до моменту досягнення ними повноліття батьки отримують 100 євро на місяць (ця сума збільшується зі збільшенням кількості дітей).

• Спеціальна допомога для малозабезпечених сімей з дітьми виплачується в Греції, Іспанії, Італії. У Франції, Ірландії, Португалії і Великобританії бідні сім’ї отримують спеціальну соціальну допомогу, яка залежить від доходу сім’ї, на додаток до того, що вони мають від держави на загальних підставах.

• Економічна підтримка одиноких батьків державою є важливою частиною сімейної політики в країнах-лідерах за рівнем народжуваності в Європі – в Фінляндії, Великобританії і Ірландії. У Франції і Бельгії, наприклад, така допомога надається у вигляді податкових пільг, а в Німеччині – в грошовому і матеріальному еквіваленті. В Швеції майже чверть матерів-одиначок отримують соціальну допомогу, що в 4 рази вище за аналогічний показник серед всіх домогосподарств країни.

• Допомога при народженні другої, третьої і наступних дітей може бути як окремим видом допомоги, так і додатком до основної. Наприклад, в Сербії не існує грошових виплат при народженні першої дитини, тоді як за другу батьки отримують біля 1000 дол., за третю – 1800 дол., четверту – 2400 дол. В Латвії при народженні другої дитини до суми, що видається на першу дитину (296 латів або 421 євро), з 2006 року існує доплата на суму 100 латів (142,3 євро), при народженні третьої доплата збільшується до 150 латів (213,4 євро), при народженні четвертої і наступних – до 200 латів (284,6 євро). В РФ, мати, яка народила другу дитину після 1 січня 2006 року, отримує гроші на спеціальний рахунок і може витратити їх після 2010 року лише на певні цілі (освіта дітей, покращення житлових умов сім’ї, або як додаток до власної пенсії). У Франції при народженні третьої дитини мати або батько мають право на річну відпустку, протягом якої держава, на додаток до всіх інших виплат і допомоги, ще і виплачує 750 євро щомісячно.

• Спеціальні програми для молодих батьків існують в багатьох країнах, а найбільш привабливою для громадян є політика, що впроваджується урядом Естонії. Один з молодих батьків (батько чи мати) може отримувати протягом року після народження дитини свою повну заробітну плату за останнім місцем роботи, але не більш ніж 1200 євро – три середніх заробітних плати в країні. Крім того, з початку 2004 року існує спеціальна програма погашення державою кредиту на освіту для молодих батьків. Студенти, які народили своїх дітей в 2003-2004 роках, або пізніше, мають право на подання клопотання про часткове погашення своїх кредитів державою. Батько або мати однієї дитини можуть клопотати про погашення 50 % від позики. У разі появи кожної наступної дитини держава додатково покриває 50 % від залишку суми кредиту, у разі народження двійні – 75 % від всієї суми одразу, трійні – 100 % суми.

Здійснюючи підсумкову оцінку результативності зазначених важелів державної демографічної політики за відносними показниками, слід зробити висновок, що найбільших успіхів досягли країни, які поки що не дійшли до рівня заміщення населення, проте змогли побороти негативні тенденції у своїй демографії. Так, в Данії, наприклад, спостерігалось природне зменшення населення в 1981-1988 роках, а з 1989 спостерігається стабільний приріст. В Швеції природне збільшення населення почалось з 2002 року після п’ятирічного перевищення смертності над народжуваністю, що спостерігалось з 1997 року. Великобританія мала найбільші демографічні проблеми в 1976-1978 роках минулого століття, а, починаючи з 1979, має стабільне природне збільшення населення. В той же час, як система високого рівня соціального забезпечення через високі податки добре працює на підвищення фертильності у Франції і скандинавських країнах, такі самі заходи не дають очікуваного ефекту в Німеччині.

Таким чином, європейські країни, яким вдалося обминути європейську демографічну пастку, не просто знайшли ефективний спосіб стимулювання народжуваності, а винайшли індивідуальні моделі відтворення людських ресурсів у відповідності до власних цілей розвитку, економічних умов і культурних традицій. Наприклад, успіх Франції пояснюється тим, що уряд цієї країни рано усвідомив небезпеку від падіння народжуваності, в той час як інші європейські країни ще не бачили в цьому явищі небезпеки для свого успішного розвитку. Франція стала на шлях стимулювання народжуваності після прийняття Сімейного кодексу в 1939 році.

Досвід розвинених країн показує, що у разі, коли низька народжуваність зберігається досить значний період, її підвищення стає практично неможливим через втрату «культури батьківства» і негативне суспільне ставлення до сімей з дітьми, особливо багатодітних. Таке явище спостерігається в Німеччині, де народжуваність стала падати набагато раніше, ніж в інших європейських країнах (в 20-х роках ХХ століття). Нерозвинена система позадомашнього догляду за дітьми, негнучкі щодо батьків закони про працю, довгий термін отримання вищої освіти і високий рівень безробіття серед молоді не сприяють бажанню мати дітей. В результаті зменшується не тільки фактичний рівень народжуваності, але й кількість дітей, яку жінки теоретично бажають мати. В сучасному німецькому суспільстві бездітність є найбільш поширеною серед країн світу – за оцінками експертів Євросоюзу, біля 30% німецьких жінок є бездітними, і це вважається нормальним.