Теза доказу

Будь-який доказ припускає наявність доводжуваного положення (тези). Якщо відсутня теза, то й доводити нічого. Теза може бути сформульована як на початку доказу, так і в будь-який інший його момент. Теза висловлюється у формі категоричного судження, наприклад: “Сидорчук не є співучасником скоєного злочину”. Часто тезу формулюють у вигляді запитання: “Чи є зв’язок між діями обвинуваченого та їхніми наслідками ?”. Зазвичай тезу позначають посиланням на те, що дане положення є тезою: “Моя теза така …”, “Ось моє положення …” і т.ін.

У судовому пізнанні доведення, як правило, є складним; доводиться не одне, а кілька положень. У складному доказі розрізняють основну тезу і підлеглі їй, часткові тези.

Основною тезоює положення, котрому підлягає обгрунтування інших положень.

Частковою тезоює положення, котре стає тезою лише тому, що за її допомогою доводиться основна теза. Будучи доведеною, часткова теза сама стає аргументом для основної тези.

Аргументи

Довести тезу – означає навести такі судження, котрі були б достатніми для обгрунтування істинності або хибності висунутої тези. Аргументом для доказу тези може бути будь-яка істинна думка, пов’язана із тезою. Будучи засновками доказу, аргументи складають його основу. Основними видами аргументів є факти дійсності, закони науки, аксіоми, дефініції та раніше доведені положення.

Факт– це явище або подія, що має місце в дійсності. Правильно відображений у судженні факт, служить у доказі аргументом. Щоб факти виконували роль аргументів, необхідно брати не окремі факти, а всю сукупність фактів, що стосуються розглядуваного питання, без будь-якого винятку. Довільне вихоплювання потрібних фактів та ігнорування фактів небажаних призводить до викривлення суті і однобічності дослідження. У судовому пізнанні факти є основним видом аргументів. Але судовим доказом кожен факт робиться тоді, коли він встановлений і закріплений із дотриманням вимог процесуальної форми.

Закон науки – є особливого роду істиною, котра не знає винятків. Той чи інший закон науки діє у межах певної галузі науки і поширюються на всі предмети і явища класу предметів. У судовому пізнанні як аргумент постає той чи їнший юридичний закон.

Аксіома– положення, яке не потребує доведення, оскільки його істинність доведено практикою. Роль аксіом у судовому пізнанні виконують презумції, наприклад, такою є “презумція невинності”.

Дефініція– це визначення, яке розкриває зміст поняття, містить ознаки, що виражають сутність предмету. Щоб визначення було достатнє для обгрунтування тези, воно має бути істинним, загальноприйнятим в науці. Визначення котре потребує уточнення і з яким не всі погоджуються, не може бути аргументом. У судовому пізнанні дефініцію застосовують при класифікації скоєного на основі кодексів і нормативних актів.

Реніше доведене положення– визнана раніше наукова теорія або теза, котра входить до змісту певної науки. При доведенні якогось нового положення, посилання на вже існуюче наукове положення цілком правомірне. У судовому пізнанні, окрім положень науки, як основа постають також вказівки Пленуму Верховного Суду та ухвали Судових Колегій Верховного Суду.