11

Міністерство внутрішніх справ україни

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін юридичного факультету

лекція

з дисципліни «Логіка»

Тема № 3 «Судження як форма мислення»

Дніпропетровськ – 2015

РОЗРОБНИК:

Наріжний Ю.О., доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін юридичного факультету, кандидат філософських наук, доцент.

РЕЦЕНЗЕНТИ:

Карпова С.Г. , доцент кафедри філософії ДНУ ім. О. Гончара, кандидат філософських наук

Кузьменко В.В., завідувач кафедри філософії та політології ДДУ ВС, доктор філософських наук

Розглянуто та схвалено на засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін __ серпня 2015 р., протокол №__.Рецензенти: доктор філософських наук Кузьменко В.В., профессор ДДУ ВС

План лекції

1. Загальна характеристика суджень.

2. Мова логіки висловлювань і логіки предикатів.

3. Прості судження.

4. Категоричні судження.

Рекомендована література

1. Жеребкін В.Є. Логіка.-К., 2004.-С. 62-78.

2. Титов В.Д. Логіка.-К., 2005.-С. 84-104.

3. Тофтул М.Г. Логіка.-К., 2002.-С. 69-89.

4. Хоменко І.В. Логіка для юристів.-К., 2004.-С. 79-91.

Мета лекції

Навчити майбутніх юристів правильно будувати і аналізувати судження.

ВСТУП

В процесі пізнання світу, людина розкриває зв’язки між предметами та їх ознаками, визначає відношення між самими предметами. Знаходити схожість і різницю між предметами і приписувати їм якісь ознаки, значить міркувати. Основу наших міркувань складають поняття щодо тих чи інших властивостей або якостей предмета. А найбільш глибинні зв’язки і відношення в мисленні відображаються у формі суджень.

Ключові поняття:елементи судження, суб’єкт, предикат, зв’язка, квантор.

І питання

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУДЖЕННЯ

Судженням називається думка, в якій шляхом ствердження або заперечення розкриваються ознаки речей об’єктивної дійсності, а також виражаються відношення і зв’язки між цими речами та їх якостями.

Таким чином, судження є відображенням дійсно існуючих суттєвих зв’язків і відношень між речами (предметами і явищами). У свою чергу, певний предмет або явище в логіці розуміють як предмет думки, а не як річ у філософському розумінні.

Судження може бути або істинним, або хибним.

Істинним називається таке судження, в якому зв’язок понять правильно відображає реальні якості і відношення предмета думки.

Хибним є судження, в якому зв’язок понять перекручує об’єктивні якості і відношення предмета думки.

Так, судження “Київ – столиця України” – є істинними, воно відповідає дійсності. А таке судження, як “Лондон – столиця Бразилії” – хибне, оскільки дійсності не відповідає.

Питання про те, яким є кожне конкретне судження – істинним чи хибним, розв’язується практикою.

Граматичною формою судження є речення. Суджень поза реченням не існує. Судження являє собою смисловий зміст речення. Однак не кожне речення виражатиме судження. Характерні особливості судження полягають у стверджені або запереченні чого-небудь про що-небудь. Речення бувають розповідні, питальні і спонукальні. У розповідних реченнях, наприклад, “Деякі злочини не є навмисними” обов’язково в наявності або ствердження, або заперечення. Тому будь-яке розповідне речення являтиме собою судження. У питальних та спонукальних реченнях нічого не стверджується і не заперечується. Наприклад: “Чому ви спізднилися на заняття?”, “Зачиніть двері!”. Втім судження може виражатися у формі риторичного запитання. Наприклад: у запитанні “Як же вам не соромно?” – міститься судження, яке виражає впевненість у тому, що “Вам має бути соромно”. У деяких випадках судження виражаються спонукальними реченнями, які являють собою накази, команди, заклики, лозунги. Наприклад: “А ні кроку назад!”.

За своїм складом речення бувають одночленні, двочленні і многочленні. У реченні, яке виражає судження має бути є три члени – підмет, присудок і зв’язка. Зв’язка виражається словами “є” – “не є” (“являє” – “не являє”). У слов’янських мовах, на відміну від романських, зв’язка, іноді лише мається на думці, або виражається тире. Тому одночленні і двочленні речення також можуть виражати судження. Наприклад: одночленне речення “Вечоріє” можна перетворити, не змінюючи смислового його змісту, на розгорнуте двочленне речення “Настає вечір”. Многочленні розповідні речення, виражаючи судження, крім підмета, присудка і зв’язки, мають і другорядні члени (означення, додаток, обставину). Наприклад: “Запоріжжя є одночасно і назвою обласного центру України, і назвою краю”.

Слід наголосити, що судження є категорія логічна, речення – категорія граматична. Логічна будова суджень інтернаціональна і в основних своїх рисах є спільною для найрізноманітніших народів. Будова ж речення, навпаки, значною мірою національна, вона визначається сукупністю граматичних особливостей, характерних для даної мови, що відрізняє її від інших мов.

Судження являє собою відносно кінцеву думку. В кожному судженні розрізняють поняття про предмет думки і поняття про якості і відношення, наявність котрих стверджують або заперечують в судженні. Поняття про предмет думки називається суб’єктом(від лат.subjectum– той, що лежить в основі) і позначається латинською літероюS. Поняття про якості і відношення предмета думки називаєтьсяпредикатом (від лат.predicatum– висловлений) і позначається латинською літероюP. Обидва ці поняття –SіР– називаються термінами судження. Відношення міжSіРвиражається логічноюзв’язкою,яка позначається словами “є” – “не є”, “являє” – “не являє”, “полягає” – “не полягає” тощо. Основними елементами кожного судження є суб’єкт, предикат і зв’язка. Часто зв’язка, як і в реченні, лише мається на думці, або виражається тире.

В деяких випадках четвертим елементом судження виступає квантор (від лат. quantum – скільки), який дає кількісну характеристику суб’єкту і позначається словами “всі”, “жоден”, “кожний”, “деякі” тощо. Знаходиться завжди перед суб’єктом. Наприклад: у судженні “Деякі юристи є адвокатами” – “юристи” – S, “адвокатами” – Р, “є” – зв’язка, а “деякі” – квантор. Квантори бувають двох видів: квантор існування і квантор спільності. Квантор існування означає вислів: “Існують такі х”. Позначається знаком – х. Квантор спільності означає вислів: “Для всіх х”. Позначається знаком – х.