5. Установчі документи

Установчі документи юридичної особи готуються та затверджуються на початковій стадії створення організації. Для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

В залежності від організаційно-правової форми юридичної особи, необхідними для нього установчими документами є:

• статут (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, кооперативи, державні комерційні підприємства, казенні підприємства, комунальні унітарні підприємства, приватні підприємства статутні об’єднання підприємств);

• засновницький договір (повні товариства, командитні товариства; договірні об’єднання підприємств);

• індивідуальний або спільний установчий акт (установа за ЦКУ).

Положенням визначається господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб'єктів у випадках, визначених законом (частина друга пункту 4 статті 57 ГКУ).

Законодавчі акти України встановлюють деякі спеціальних вимог щодо форми та змісту рішення про створення юридичної особи:

1) стаття 142 ЦКУ встановлює вимоги щодо договору про заснування товариства з обмеженою відповідальністю, який не є установчим документом.

Якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови. Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим.

2) Аналогічні правила встановлені статтею 153 ЦКУ та статтею 81 ГКУ до договору про заснування акціонерного товариства.

Стаття 88 ЦКУ та статті 57 ГКУ встановлюють вимоги до змісту установчих документів юридичної особи.

В установчих документах повинні бути зазначені найменування та місцезнаходження юридичної особи, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом.

Установчі документи господарського товариства повинні містити також відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, склад і компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, з яких необхідна одностайність або кваліфікована більшість голосів, інші відомості, передбачені законом (стаття 82 ГКУ).

У засновницькому договорі засновники зобов'язуються утворити юридичну особу, визначають порядок спільної діяльності щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, порядок розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю та участі в ньому засновників, інші умови діяльності суб'єкта господарювання, які передбачені законом, а також порядок його реорганізації та ліквідації відповідно до закону.

Статут повинен містити відомості про найменування і місцезнаходження, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, порядок прийняття ними рішень, порядок про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми юридичної особи, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству.

В установчому акті установи вказується її мета, визначаються майно, яке передається установі, необхідне для досягнення цієї мети, структура управління установою. Якщо в установчому акті, який міститься у заповіті, відсутні окремі із зазначених вище положень, їх встановлює орган, що здійснює державну реєстрацію.

Статут акціонерного товариства повинен містити також відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій.

Статут товариства з обмеженою відповідальністю, крім відомостей, зазначених у частині другій цієї статті, повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

Статутом може бути встановлено порядок визначення розміру часток учасників залежно від зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткових внесків учасників.

Засновницький договір повного товариства і командитного товариства повинні також визначати розмір частки кожного з учасників, форму їх участі у справах товариства, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Стосовно вкладників командитного товариства в засновницькому договорі вказуються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства та розмір, склад і порядок внесення ними вкладів.

У статуті виробничого кооперативу визначаються: найменування кооперативу, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, порядок вступу в кооператив і виходу з нього, права та обов'язки членів кооперативу, його органи управління і контролю, їхня компетенція, порядок утворення майна кооперативу і розподілу доходу (прибутку), підстави і порядок виключення з кооперативу, умови реорганізації і припинення діяльності кооперативу. До статуту можуть включатися інші положення, пов'язані з особливостями діяльності кооперативу, які не суперечать законодавству.

У статуті сільськогосподарського виробничого кооперативу визначаються: найменування кооперативу та його місцезнаходження; предмет і мета діяльності; порядок вступу до кооперативу і виходу з нього; порядок визначення розміру та порядок внесення вступного внеску і паю; склад засновників кооперативу; права і обов'язки членів кооперативу; органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів виробничого кооперативу та форми господарської участі членів обслуговуючого кооперативу; розподіл доходів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами і виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу.

6. Припинення юридичних осіб

Існує 2 форми припинення юридичних осіб: реорганізація і ліквідація.

Реорганізація - це припинення юридичної особи з переходом її прав та обов’язків в порядку правонаступництва до іншої (інших) юридичних осіб.

Види реорганізації:

Добровільна – за рішенням засновників (учасників) або органу юридичної особи, уповноваженому на це установчими документами.

Примусова – на підставі рішення уповноваженого державного органу (постанови Антимонопольного комітету України чи його територіальних відділень про примусовий поділ монопольних утворень (стаття 16 Закону України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності").

Способи реорганізації:

При злитті усі майнові права та обов’язки кожної юридичної особи з них переходять до юридичної особи, яка виникла в результаті злиття.

При приєднанні однієї юридичної особи до іншої до останньої переходять усі майнові права та обов’язки приєднаної юридичної особи.

При поділі юридичної особи до нових юридичних осіб, які виникли в результаті цього поділу, переходять за роздільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов’язки реорганізованого підприємства.

При виділенні з юридичної особи одного або кількох нових юридичних осіб до кожного з них переходять за розподільним актом (балансом) у відповідних частинах майнові права і обов’язки реорганізованої юридичної особи. При реорганізації шляхом виділення не відбувається припинення юридичної особи, з якої виділена інша.

При перетворенні однієї юридичної особи в іншу до юридичної особи, яка щойно виникла, переходять усі майнові права і обов’язки колишньої юридичної особи (тобто це зміна організаційно-правової форми юридичної особи).

Порядок реорганізації.

Кредитор юридичної особи, що припиняється, може вимагати від неї припинення або дострокового виконання зобов'язання. Після закінчення строку для пред'явлення вимог кредиторами та задоволення чи відхилення цих вимог комісія з припинення юридичної особи складає передавальний акт (у разі злиття, приєднання або перетворення) або розподільчий баланс (у разі поділу), які мають містити положення про правонаступництво щодо всіх зобов'язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів та боржників, включаючи зобов'язання, які оспорюються сторонами. Передавальний акт та розподільчий баланс затверджуються учасниками юридичної особи або органом, який прийняв рішення про її припинення. Нотаріально посвідчені копії передавального акта та розподільчого балансу передаються в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи, що припиняється, а також в орган, який здійснює державну реєстрацію, за місцем державної реєстрації юридичної особи правонаступника. Порушення цих положень є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб - правонаступників.

Якщо правонаступниками юридичної особи є кілька юридичних осіб і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов'язків юридичної особи, що припинилася, неможливо, юридичні особи - правонаступники несуть солідарну відповідальність перед кредиторами юридичної особи, що припинилася.

Ліквідація - це припинення юридичної особи без правонаступництва, тобто без переходу до інших осіб прав та обов’язків ліквідованого суб’єкта.

Види ліквідації:

1) Добровільна – за рішенням засновників (учасників) або органу юридичної особи, уповноваженому на це установчими документами, в тому числі у зв‘язку із закінченням строку, на яке створена юридична особа або після досягнення мети, поставленої при її створенні, а також в інших випадках, передбачений установчими документами.

2) Примусова – на підставі рішення суду у випадку визнання судом недійсною державної реєстрації юридичної особи через допущені при її створені порушення, які не можна усунути, а також в інших випадках, встановлених законом.

Наприклад, пункт в) частини третьої статті 19 Закону України “Про господарські товариства” передбачає припинення господарського товариства на підставі рішення суду за поданням органів, які контролюють діяльність господарського товариства, в разі систематичного або грубого порушення ним законодавства(наприклад, неподання протягом року в органи державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно з законодавством); на підставі рішення господарського суду в порядку, встановленому Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.