Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
право.doc
Скачиваний:
17
Добавлен:
03.03.2016
Размер:
302.08 Кб
Скачать

Тема 1. Загальна характеристика господарського права. Господарські правовідносини. Господарське законодавство.

1. Предмет та система господарського права

Існування та специфіка такої галузі права, як господарське право, визначається сферою його діяній – тією автономною областю життя суспільства, якій необхідна діяльність саме господарсько-правових норм. Сфера діяній господарського права, чи як кажуть юристи, це його предмет – це одна з найважливіших і у той же час одна з самих складних сфер життєдіяльності людини – сфера матеріального проізводства. Насамперед предметом регулювання господарського права є господарська діяльність.

Ознаки господарської діяльності:

  • Вона існує у сфері суспільного виробництва (але не у сфері особистого потребління)

  • Вона пов’язана з тією стороною суспільного проізводства , у якій знаходить своє відображення використання майна

  • Вона є діяльністю організуючой поізводство.

Таким чином, господарська діяльність – діяльність господарсько – майнова.

Господарські відношення – це відношення, пов’язані з початком, здійснення та припинення господарської діяльності. Господарська діяльність – це діяльність поперш за все у сфері матеріального проізводства, пов’язана з організацією використання майна для виготовлення та реалізації продукції, виконання робіт та послуг.

Господарськеьке право (як галузь права) – це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі організації ( в тому числі державного регулювання) і здійснення господарськоїкої діяльності.

Господарське право є комплексною галуззю, яка включає норми цивільного права (майнові та особисті немайнові відносини, що засновані на юридичні рівності сторін), адміністративного права (управлінські відносини, що складаються внаслідок і з приводу виконання органами державного управління своїх виконавчо-розпорядчих функцій, що засновані на нерівності сторін) та інших галузей права.

Треба підкреслити, що під господарською діяльністю у ГКУ розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Відповідно до частини четвертої статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб‘єктів права власності і господарювання, а також те, що усі суб‘єкти права власності рівні перед законом.

Стаття 47 ГКУ передбачає, що:

      • держава гарантує усім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права та рівні можливості для залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів.

      • забезпечення підприємця матеріально-технічними та іншими ресурсами, що централізовано розподіляються державою, здійснюється з метою виконання підприємцем поставок, робіт чи послуг для державних потреб.

      • держава гарантує недоторканність майна і забезпечує захист майнових прав підприємця. Вилучення державою або органами місцевого самоврядування у підприємця основних і оборотних фондів, іншого майна допускається відповідно до статті 41 Конституції України на підставах і в порядку, передбачених законом.

      • збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення громадянами чи юридичними особами, органами державної влади чи органами місцевого самоврядування його майнових прав, відшкодовуються підприємцю відповідно до ГКУ та інших законів.

З аналізу статей 13, 41, 42, 66-68 Конституції України можна зробити висновок, втручання держави у підприємницьку діяльність повинно обмежуватися лише:

  • вимогами щодо соціальної спрямованості економіки;

  • захистом конкуренції та протидією зловживанням монопольним становищем на ринку;

  • захистом прав споживачів на необхідністю здійснення контролю за якістю і безпечністю продукції, усіх видів послуг і робіт;

  • вимогами щодо шанування державних символів України, охорони природи, культурної спадщини;

  • обов‘язком сплачувати податки і збори, подавати декларації про свій майновий стан і доходи;

  • захистом від посягань на політичні, трудові та інші права і свободи, честь і гідність громадян;

  • вимогами щодо неухильного додержання кожним Конституції та законів України.

У відповідності до статті 10 ГКУ держава впливає на сферу підприємництва шляхом здійснення:

  1. структурно-галузевої політики, що спрямована на стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення. Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери;

  2. інвестиційної політики, що спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;

  3. амортизаційної політики, що спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;

  4. політики інституційних перетворень, спрямована на трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;

  5. цінової політики, що спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

  6. антимонопольно-конкурентної політики, що спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;

  7. бюджетної політики, що спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;

  8. податкової політики, що спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;

  9. грошово-кредитної політики, що спрямована на забезпечення необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;

  10. валютної політики, що спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;

  11. зовнішньоекономічної політики, що спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.

Законом України “Про засади державної регуляторної політики” також встановлено (стаття 1) такий напрям державної політики у сфері господарської діяльності, як державна регуляторна політика – напрям державної політики, спрямований на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. До регуляторних органів закон зокрема відносить органи державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти.

Регуляторна діяльність – діяльність, спрямована на підготовку, прийняття, відстеження результативності та перегляд регуляторних актів, яка здійснюється регуляторними органами, фізичними та юридичними особами, їх об'єднаннями, територіальними громадами в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

У відповідності до статті 6 цього закону громадяни, суб'єкти господарювання, їх об'єднання мають право:

подавати до регуляторних органів пропозиції про необхідність підготовки проектів регуляторних актів, а також про необхідність їх перегляду;

у випадках, передбачених законодавством, брати участь у розробці проектів регуляторних актів;

подавати зауваження та пропозиції щодо оприлюднених проектів регуляторних актів, брати участь у відкритих обговореннях питань, пов'язаних з регуляторною діяльністю;

бути залученими регуляторними органами до підготовки аналізів регуляторного впливу, експертних висновків щодо регуляторного впливу та виконання заходів з відстеження результативності регуляторних актів;

самостійно готувати аналіз регуляторного впливу проектів регуляторних актів, розроблених регуляторними органами, відстежувати результативність регуляторних актів, подавати за наслідками цієї діяльності зауваження та пропозиції регуляторним органам або органам, які відповідно до цього Закону на підставі аналізу звітів про відстеження результативності регуляторних актів приймають рішення про необхідність їх перегляду;

одержувати від регуляторних органів у відповідь на звернення, подані у встановленому законом порядку, інформацію щодо їх регуляторної діяльності.

Тобто фізичні та юридичні особи мають право впливати на процес регуляторної діяльності з метою забезпечення її ефективності, прозорості, доцільності, збалансованості, що створює добре середовище для підприємництва. Таким чином, цей закон встановив додаткові обмеження для органів державної влади щодо здійснення регуляторної діяльності у господарських відносинах.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання (стаття 12 ГКУ) є :

  • державне замовлення;

  • ліцензування, патентування і квотування;

  • сертифікація та стандартизація;

  • застосування нормативів та лімітів;

  • регулювання цін і тарифів;

  • надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

  • надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.