21. Зовнішньоекономічна стратегія високорозвинених країн.
Загалом слід зазначити, що зовнішньоекономічна стратегія високорозвинених країн залежатиме від конкретних потреб економіки даної країни та наявних природних ресурсів. Ці пріоритети випливатимуть із зовнішньоекономічної стратегії, обраної урядом даної країни, на яку дуже часто значно впливають забов'язання конкретних країн за двосторонніми та багатосторонніми економічними угодами. Для розвинених країн відіграватиме також вплив ТНК.
Ці країни є економічно і політично найсильнішими у світі, виходячи з цього відповідно будується і їхня сучасна зовнішньоекономічна стратегія. Її головними рисами є використання економічного потенціалу, сили та примусу у стосунках із менш розвиненими країнами, поширення економічних інтересів розвинених країн на сусідів. Визначною рисою зовнішньоекономічної стратегї є значана лібералізація зовн. торгівлі, яка знаходить свої прояви у зниженні тарифів майже на всі товарні групи. Але потрібно відмітити, що все ж таки залишки протекціонізму залишаються у певних країнах, де позиції нац. виробників на свтовому ринку є досить слабкими (США - автоіндустрія, електроніка, ЄС - металургія, текстиль).
Велику роль у фінансуванні експорту розвинених країн відіграють програми допомоги іноземним, передусім слаборозвиненим, державам. Розглянемо, наприкладд, США, зовнішньоекономічна стратегія яких була викладена у "Новій економіці США" у 1996 році:
пріоритет у зовнішніх стосунках США буде і надалі надаватися відносинам і подальшій інтеграції в рамках НАФТА;
створення до 2010р. трансамериканської інтеграційної системи, куди уівйшли б усі країни американського континенту, що дало б можливість США контролювати весь внутрішньоамериканський ринок як лідеру цього об'єднання;
співробітництво з ЄС;
особлива увага - співробітництво з країнами Азії - НІК, Китай, Японія;
традиційним регіоном уваги США є Близький Схід з його величезними запасами нафти та газу;
особливі стосунки між США та ПАР, які отримала особливого пожвавлення після 1994р., коли з ПАР було знято усі санкції ООН;
продовження надання економічної допомоги країнам, що розвиваютсья (1999р - було визнано пріоритетними стосунки з Індонезією, Нігерією, Україною);
збереження впливу США в міжнародних економічних і особливо валютно-фінансових організаціях.
22. Зовнішня торгівля країн, що розвиваються: найменш розвинені країни.
Найменш розвинені країни(НРК) є найбіднішим і відсталим регіоном сучасного світу. До НРК належать 47 держав, у яких проживає понад 510 млн. чоловік. Ці країни розташовані: в Африці-32 держави, Азії-9, Латинській Америці-1, та Океанії-5.Ці країни займають особливе становище на дальній периферії світового господарства, у них надто обмежені матеріальні, фінансові й технологічні ресурси для розвитку національної економіки та забезпечення адекватного рівня життя місцевого населення. Статус найменш НРК надається за рішенням Генеральної Асамблеї ООН і дає змогу одержувати від міжнародного співтовариства спеціальну допомогу для структурної перебудови економіки та її ринкової трансформації. Критерії визначення НРК розроблені в 1991 році Комітетом по плануванню розвитку ООН і включають показник ВНП на душу населення, та 2 зведених індекси:1) індекс підвищення реального рівня життя, який складається з 4 показників-передбачувана тривалість життя, споживання калорій на душу населення, сукупний показник частки учнів початкової та середньої школи в загальній чисельності населення і коефіцієнт грамотності дорослого населення;2) індекс економічної диверсифікації, що включає такі показники: частка обробної промисловості у ВНП, частка зайнятих у промисловості, споживання електроенергії на душу населення й коефіцієнт концентрації експорту. Характерні риси економіки НРК такі: доіндустріальний рівень продуктивних сил; домінування традиційних (натуральних і напівнатуральних) форм господарювання в економічній структурі; вкрай вузька сфера функціонування товарно-грошових відносин і дії ринкових стимулів; початкова стадія формування єдиного інтегрованого національного ринку; відносна висока роль держави в мобілізації та використанні ресурсів; хронічна дефіцитність державних бюджетів і платіжних балансів; однобока( часто монокультурна) спеціалізація експортного сектора; гіпертрофована залежність процесу відтворення та капіталотворення від припливу зовнішніх ресурсів по лінії офіційної допомоги розвитку(ОДР); ключове значення відсталого аграрного сектору (42% ВНП і 72% робочої сили).
На результати зовнішньоекономічної діяльності НРК впливають такі довгострокові фактори, як відсталість і негнучкість їхніх економічних структур, вкрай низький рівень диверсифікації експортного виробництва і нееластичність світового попиту на основні сировинні товари з НРК. Відбувається своєрідне відштовхування НРК на далеке узбіччя світового господарства. Їхня частка у світовому експорті знизилась з 1970-90 до 1,3%, в імпорті-до 0,7%. Зовнішня орієнтованість мінерально-сировинного й продовольчого секторів економіки НРК зумовлює важливу роль зовнішньоекономічних зв'язків у господарському розвитку цих країн. Частка експорту у ВНП всіх НРК становить 9%, а імпорту-18%. Ці показники значно різняться у різних країнах, наприклад, у таких країнах, як Ботсвана, Мавританія, Мальдівські острови, більше 2/5 ВНП вивозиться закордон. Для сировини ця частка значно вища: вивозиться в середньому близько 70% валового продукту гірничодобувної промисловості, понад 80% продукції експортних галузей сільського господарства ( кава, какао-боби, бавовна, спеції, арахіс, тощо). За останні десятиріччя (70-90ті роки) у структурі зовнішньої торгівлі НРК сталися помітні зрушення: частка готових промислових виробів в експорті підвищилась до 34%, мінеральної сировини до 12,6%, палива – 8,9%. Проте питома вага продовольчих товарів зменшилася до 27%, сільськогосподарської сировини до13%.Однак за цими показниками приховуються значні відмінності між окремими країнами: наприклад, в Мавританії частка готової продукції в експорті не перевищує 2%, а в Гаїті – перевищує 70%. Експорт багатьох НРК і досі зберігає яскраво виражений сировинний характер. Однобока спеціалізація дала змогу деяким НРК увійти до десяти крупніших світових експортерів мінеральної і сільськогосподарської сировини: Ліберія – залізна руда й природний каучук, Того – фосфати, Малаві – тютюнова сировина. Зворотнім боком експортної спрямованості виробництва НРК є їхня залежність від імпорту різних товарів, основна частина яких – готові промислові вироби(56,5% вартості імпорту), продовольство (22%), паливо(13%). Чистими експортерами енергоносіїв є тільки Афганістан, Бенін, Заїр і Ємен, усі інші НРК – чисті імпортери (імпортовані енергоносії складають 80% споживання енергії). Стійке перевищення витрат над доходами від зовнішньої торгівлі зумовлює хронічний дефіцит зовнішньоторговельного балансу НРК. Різке збільшення за останнє десятиріччя дефіциту платіжного, а відповідно і платіжного балансу по поточних операціях підштовхує НРК до стимулювання експортного виробництва всіма можливими шляхами. Починаючи від другої половини 80-их років, більшість НРК здійснили лібералізацію своїх зовнішньоторговельних режимів. Лібералізація характеризується п’ятьма основними моментами: скасування або зменшення кількісних обмежень, включаючи лібералізацію чи скасування ліцензування імпорту та експорту; приведення тарифів у відповідність до приоритетних економічних цілей розвитку країни; забезпечення незалежності установ, що встановлюють тарифи, при розробці та здійсненні тарифно-митної політики; заохочення експорту і здійснення програм сприяння зовнішній торгівлі; контроль за якістю експортних товарів. Лібералізація мала різні наслідки в різних країнах: в Бангладеш вона сприяла прискореному зростанню виробництва та експорту готового одягу, а в Гаїті, навпаки, такі заходи знизили темпи індустріалізації. На думку експертів ЮНКТАД, в НРК лібералізація на першому етапі повинна бути спрямована на поліпшення мотивації експортних поставок, а на другому – на зниження прибутковості неконкурентоспроможного сектора національної промисловості. Поступово відкриваючи внутрішні ринки, НРК вживають заходів щодо стимулювання припливу іноземних прямих інвестицій(ІПІ), зокрема багато НРК уклали двосторонні інвестиційні угоди та прийняли законодавчі акти, які заохочують і захищають ІПІ. Для іноземних інвесторів У НРК утворюються так звані диференційовані стимули для вкладення капіталу в ту чи іншу галузь залежно від її значущості для національної економіки. Преференції надаються в межах “ привілейованого режиму”, та, як правило, обмежуються сільським і лісовим господарством, переробкою агропродукції, гірничодобувною промисловістю, туризмом і ремісничим промислом. Але в розрахунку на душу населення приплив ІПІ на 1990 рік склав 1 дол. на рік.
Основним джерелом зовнішнього фінансування НРК є офіційна допомога розвитку (ОДР), частка якої в загальному припливі фінансових ресурсів складає 99,8%.ОДР надходить до НРК головним чином з країн-членів Комітету сприяння розвитку (КСР) ОЕСР (57% субсидій). Приблизно 40% сукупної ОДР надається через багатосторонні фінансові установи програми розвитку. Найкрупнішим джерелом пільгового фінансування серед цих установ є Всесвітній банк(ВБ), який виділяє кошти через МАР. Близько 3% допомоги надходить від країн ОПЕК та Східної Європи. Головна частина коштів надається на проведення структурної перебудови, та спільне фінансування проектів. Новим явищем при наданні допомоги стало пов’язування ОДР з вимогами скорочення частки воєнних витрат та проведення демократичних політичних реформ у країнах-реципієнтах. При недотриманні цих критеріїв донори скорочують свої асигнування на ОДР.
