МПП – це процес відособлення різних видів трудової діяльності на міжнародному рівні, які взаємодіють один з одним і взаємодоповнюють один одного, складаючи об’єктивну основу міжнародного обміну товарами, послугами та результатами інших видів діяльності.

Формами МПП є міжнародна спеціалізація та кооперація. Вирізняють предметну, подетальну і технологічну спеціалізацію окремих країн, груп країн або регіонів світу. Поглиблення спеціалізації зумовлює розвиток видів і форм міжнародної кооперації - міжгалузевої, внутрішньогалузевої, подетальної.

На формування МПП і ступінь залучення до нього окремих країн (груп країн) впливають такі фактори:

• природно-географічні (відмінності у кліматичних умовах, території, чисельності населення, економіко-географічному положенні, наділеності природними ресурсами, наявності моря чи виходу до моря, наявності великих річок чи озер);

• соціально-економічні (робоча сила, НТП, виробничий апарат, масштаби і серійність виробництва; темпи створення об’єктів виробничої і соціально інфраструктури; особливості історичного розвитку, виробничих і зовнішньоекономічних. традицій; соціально-економічний тип національного виробництва і зовнішньоекономічних зв’язків; соціально-економічний розвиток сусідніх народів (країн);

• науково-технологічний прогрес (розвиток науки, рівень розвитку НДДКР, технологічна диверсифікація, рівень морального зношення основних засобів виробництва).

Певний, а іноді і вирішальний вплив на МПП справляють також політичні фактори, серед яких виділяють: ступінь розвитку державного суверенітету, міжнародні економічні позиції в ООН та на світовій арені в цілому, співвідношення політичних сил в країні, характер і ступінь впливу державних інститутів на економічні процеси тощо.

Комбінація зазначених факторів не тільки формує мікро-та макромотивацію участі у МПП окремих країн (груп країн), але й визначає її ефективність. Проблема пошуку об’єктивної основи МПП для забезпечення постійного багатства суспільства була й залишається центральною в економічній теорії.

52. Міжнародний ринок позичкових капіталів: головні риси та особливості

Міжнародний ринок позичкових капіталів - це сфера ринкових відносин, де здійснюється рух позичкових капіталів між країнами на умовах строковості, платності та зворотності під впливом попиту і пропозиції. Традиційно цей ринок поділяють на ринок короткострокових позичкових капіталів та ринок середньо- і довгострокових капіталів. Але на практиці цей поділ з часом втрачає своє значення, враховуючи те, що вібувається постійний переплив капіталів, трансформація короткострокових запозичень у середньо- і довгострокові тощо. Об'єктом угод на світовому ринку позичкових капіталів є капітал, що залучається або надається в позику юридичними особами та громадянами іноземних держав.

На сучасному етапі можна виділити таких основних учасників світового ринку позичкових капіталів:

1. транснаціональні корпорації;

2. уряди;

3. міжнародні валютно-кредитні та фінансові інституції;

4. банки (в тому числі транснаціональні);

5. інші приватні позичальники.

Сучасні тенденції міжнародних ринків позичкових капіталів: аспект глобалізації

1. Інтернаціоналізація ринків означає, що характер операцій як позичальників, так і кредиторів, широка диверсифікація їх активів та пасивів по країнах і регіонах, наявність потужної мережі представництв, філій та дочірніх організацій за кордоном вже не дозволяють ототожнювати їх тільки з країною національної приналежності. У глобальному масштабі ресурс "капітал" отримав суттєву мобільність.

2. Глобалізація ринків означає процес посилення ролі міжнародних ринків з точки зору здійснення операцій кредитування та запозичення резидентами різних країн.

3. Зростання міжнародної конкуренції на міжнародних фінансових ринках капіталу між кредиторами і між позичальниками - резидентами різних країн

4. Інтеграція міжнародних ринків

5. Конвергенція міжнародних фінансових ринків капіталу (внаслідок зняття законодавчих обмежень, бар'єрів регулювання і зростання операцій як міжнародних позичальників, так і міжнародних кредиторів відбувається поступове розмивання кордонів між різними секторами і сегментами світових фінансових ринків)

6. Концентрація міжнародних фінансових ринків капіталу

7. Комп'ютеризація і інформатизація ринків (повсюдне використання учасниками міжнародних фінансових ринків новітніх інформаційних систем, глобальних баз даних і інтегрованих комп'ютерних систем управління)

Для міжнародних власників капіталу та позичальників можна виділити у кінцевому рахунку такі переваги глобалізованих фінансових ринків:

1. Високі світові стандарти / вигідна ціна

2. Більш високий рівень диверсифікації / високий темп інновацій

3. Більш висока ліквідність

4. Професійне управління ризиками

5. Більш ефективний розподіл капіталу

Наведеним вище перевагам протистоять такі недоліки і ризики.

1. Більш складні ланцюги взаємодії

2. Надто великий вибір інструментів, ринків, технологій

3. Всесвітні надмірні реакції

4. Небезпечні обмеження

5. Спекуляції глобальних учасників на регіональних біржах

6. Зростання ризиків нецільового використання фінансових інструментів.