Зарубіжна література (3 курс) / зарубіжка / Над прірвою в житі
.docxСімнадцятилітній Холден Колфилд, що знаходиться в санаторії, згадує «ту божевільну історію, яка сталася минулим Різдвом», після чого він «трохи не віддав кінці», довго хворів, а тепер ось проходить курс лікування і незабаром сподівається повернутися додому.
Його спогади розпочинаються з того самого дня, коли він пішов з Пэнси, закритою середньою школи в Эгерстауне, штат Пенсильванія. Власне пішов він не по своїй волі — його відрахували за академічну неуспішність — з дев'яти предметів в ту чверть він завалив п'ять. Положення ускладнюється тим, що Пэнси — не перша школа, яку залишає юний герой. До цього він вже кинув Элктон-хилл, оскільки, за його переконанням «там була одна суцільна липа». Втім, відчуття того, що навколо нього «липа» — фальш, удаваність і показуха, — не відпускає Колфилда упродовж усього роману. І дорослі, і однолітки, з якими він зустрічається, викликають в нім роздратування але і одному йому залишатися не під силу.
Останній день в школі рясніє конфліктами. Він повертається в Пэнси з Нью-Йорка куди їздив в якості капітана фехтувальної команди на матч, який не відбувся з його вини — він забув у вагоні метро спортивне спорядження. Сусід по кімнаті Стрэдлейтер просить його написати за нього твір — описати будинок або кімнату але Колфилд, що любить робити усе по-своєму, оповідає про бейсбольну рукавичку свого покійного брата Алли, який обписав її віршами і читав їх під час матчів. Стрэдлейтер, прочитавши текст, ображається на автора, що відхилився від теми, заявляючи, що той підклав йому свиню але і Колфилд, жалюгідний тим, що Стрэдлейтер ходив на побачення з дівчиною, яка подобалася і йому самому, не залишається у боргу. Справа кінчається колотнечею і розбитим носом Колфилда.
Опинившись в Нью-Йорку, він розуміє, що не може явитися додому і повідомити батьків про те, що його виключили. Він сідає в таксі і їде в готель. По дорозі він задає своє улюблене питання, яке не дає йому спокою : «Куди діваються качки в Центральному парку, коли ставок замерзає?» Таксист, зрозуміло, здивований питанням і цікавиться чи не сміється над ним пасажир. Але той і не думає знущатися, втім, питання щодо уток, швидше, прояв розгубленості Холдену Колфилда перед складністю навколишнього світу ніж інтерес до зоології.
Цей світ і гнітить його, і притягує. З людьми йому важко, без них — нестерпно. Він намагається розважитися в нічному клубі при готелі, але нічого хорошого з цього не виходить, та і офіціант відмовляється подати йому спиртне як неповнолітньому. Він вирушає в нічний бар в Гринич-Виллидж, де любив бувати його старший брат Д. Би., талановитий письменник, що спокусився великими гонорарами сценариста в Голлівуді. По дорозі він ставить питання про качок черговому таксистові, знову не отримуючи зрозумілої відповіді. У барі він зустрічає знайому Д. Би. з якимсь моряком. Дівиця ця викликає в нім таку неприязнь, що він скоріше покидає бар і вирушає пішки в готель.
Ліфтер готелю цікавиться, чи не бажає він дівчинку — п'ять доларів на якийсь час п'ятнадцять на ніч. Холден домовляється «на якийсь час», але коли дівиця з'являється у його номері, не знаходить в собі сил розлучитися зі своєю невинністю. Йому хочеться поговорити з нею, але вона прийшла працювати, а якщо клієнт не готовий відповідати вимагає з нього десять доларів. Той нагадує, що договір був щодо п'ятірки. Та віддаляється і незабаром повертається з ліфтером. Чергова сутичка закінчується черговою поразкою героя.
На ранок він домовляється про зустріч з Салі Хейс, покидає негостинний готель, здає валізи в камеру схову і починає життя бездомного. У червоній мисливській шапці задом наперед, купленою в Нью-Йорку в той злощасний день, коли він забув в метро фехтувальне спорядження, Холден Колфилд тиняється по холодних вулицях великого міста. Відвідування театру з Салі не приносить йому радості. П'єса здається безглуздою, публіка що захоплюється знаменитими акторами Лантами, страхітливою. Супутниця теж дратує його все більше і більше.
Незабаром, як і слід було чекати, трапляється сварка. Після спектаклю Холден і Салі вирушають покататися на ковзанах, і потім, у барі, герой дає волю тим, що переповнювали його понівечену душу почуттям. Пояснюючись в нелюбові до усього, що його оточує: «Я ненавиджу... Господи, до чого я усе це ненавиджу! І не лише школу, усе ненавиджу. Таксі ненавиджу, автобуси, де кондуктор кричить на тебе, щоб ти виходив через задній майданчик ненавиджу знайомитися з ломаками, які називають Лантов „ангелами“, ненавиджу їздити у ліфтах, коли просто хочеться вийти на вулицю, ненавиджу міряти костюми у Брукса...»
Його порядком дратує, що Салі не розділяє його негативного відношення до того, що йому так немило, а головне, до школи. Коли ж він пропонує їй узяти машину і поїхати тижні на дві покататися по нових місцях, а вона відповідає відмовою, розсудливо нагадуючи, що «ми, по суті, ще діти», відбувається непоправне: Холден вимовляє образливі слова, і Салі віддаляється в сльозах.
Нова зустріч — нові розчарування. Карл Льюс, студент з Прінстона, занадто зосереджений на своїй особі, щоб виявити співчуття до Холдену, і той, залишившись один напивається, дзвонить Салі, просить у неї вибачення, а потім бреде по холодному Нью-Йорку і в Центральному парку, біля того самого ставка з качками, упускає пластинку, куплену у подарунок молодшій сестричці Фиби.
Вернувшись-таки додому — і до свого полегшення, виявивши, що батьки пішли у гості, — він вручає Фиби лише осколки. Але вона не гнівається. Вона взагалі, незважаючи на свої малі роки, прекрасно розуміє стан брата і здогадується, чому він повернувся додому раніше терміну. Саме у розмові з Фиби Холден виражає свою мрію: «Я собі уявляю, як маленькі хлоп'ята грають увечері у величезному полі в житі. Тисячі малюків а довкола ні душі, жодного дорослого, окрім мене... І моя справа — ловити хлоп'ят щоб вони не зірвалися в прірву».
Втім, Холден не готовий до зустрічі з батьками, і, позичивши у сестрички гроші відкладені нею на різдвяні подарунки, він вирушає до свого колишнього викладачеві містерові Антолини. Незважаючи на пізню годину, той приймає його, влаштовує на ніч. Як істинний наставник, він намагається дати йому ряд корисних порад, як будувати стосунки з навколишнім світом, але Холден занадто втомився, щоб сприймати розумні вислови. Потім раптом він прокидається серед ночі і виявляє біля свого ліжка учителя який гладить йому лоб. Запідозривши містера Антолини в поганих намірах, Холден покидає його будинок і ночує на Центральному вокзалі.
Втім, він досить скоро розуміє, що невірно представив поведінку педагога, зваляв дурня, і це ще більше посилює його тугу.
Роздумуючи, як жити далі, Холден приймає рішення податися куди-небудь на захід і там відповідно до давньої американської традиції постаратися почати усе спочатку. Він посилає Фиби записку, де повідомляє про свій намір поїхати, і просить її прийти у обумовлене місце, оскільки хоче повернути позичені у неї гроші. Але сестричка з'являється з валізою і заявляє, що їде на захід з братом. Вільно або мимоволі маленька Фиби розігрує перед Холденом його самого — вона заявляє, що і в школу більше не піде, і взагалі це життя їй набридло. Холдену, навпаки, доводиться мимоволі стати на точку зору здорового глузду, забувши на якийсь час про своє всеотрицании. Він проявляє розсудливість і відповідальність і переконує сестричку відмовитися від свого наміри, запевняючи її, що сам нікуди не поїде. Він веде Фиби в зоосад, і там вона катається на каруселі, а він милується нею.