Зарубіжна література (3 курс) / 3_Gumanistichni_risi_literaturi_epokhi_Vidrodzhen
.docxГуманістичні риси літератури епохи Відродження. Основні етапи в розвитку англійського Відродження
Відродження, або Ренесанс (фр. Renaissance, італ. Rinascimento) — епоха в історії культури Європи, що прийшла на зміну культурі середньовіччя і передувала культурі нового часу. Приблизні хронологічні межі епохи — 14—-16 століття. Доба Відродження включає три фази: раннє (14 ст.), високе (15—16 ст.) та пізнє Відродження (16 — початок 17 ст.). Виникло воно в Італії, а пізніше поширилось і на інші європейські країни — у 15-—16 століттях ідеї Ренесансу поширюються у Францію та Німеччину, а в Англії й Іспанії Відродження припадає на 16 — початок 17 ст. Визначними представниками цієї епохи та її літературі були Франсуа Рабле, Мішель де Монтень, П'єр Ронсар у Франції, Мігель де Сервантес, Лук де Камоенс в Іспанії, Джованні Боккаччо, Франческо Петрарка в Італії, Джефрі Чосер, Томас Мор, Вільям Шекспір в Англії.
Відмітні риси доби Відродження — світський характер культури та її антропоцентризм (тобто інтерес у першу чергу до людини та її діяльності). З'являється цікавість до античної культури, відбувається ніби її «відродження» — так і з'явився цей термін. Водночас література замість латини почала використовувати національні мови, з'явився інтерес до народної творчості при одночасному зацікавленні античними зразками. Для мистецьких творів цієї доби були характерні ясність естетичного мислення, простота і конкретність.
У ренесансному світогляді сформувався культ людської особистості, людське «Я» утверджувалося як богорівне. Через цікавість до людських потреб митців доби Відродження їх називали гуманістами. Важливою рисою творчості гуманістів було відкриття світу й людини, прагнення до пізнання всього, що пов'язане з людиною, пошуки шляхів до щастя людини. Гуманісти обстоювали право людини радіти й бути щасливою у цьому, земному житті.
Центральною постаттю епохи був митець, який виборював своє право змінювати, вдосконалювати світ за естетичними законами.
У другій половині 16 ст. на зміну ренесансному мистецтву в Європі приходить маньєризм і раннє бароко.
Англійське Відродження
Час англійського Відродження : 16 – початок 17 століття. Виділяють такі періоди:
Передвідродження (з кінця 14 століття) — ДжефріЧосер (1340-1400), головний твір якого — збірка з 24 віршованих "Кентерберійських оповідань", написаних у дусі "Декамерона" Боккаччо.
Раннє Відродження (перша половина 16 століття) — Томас Мор (1478-1535), знаменитий своєю "Утопією" (1516).
Середнє Відродження (друга половина 16 століття) — Філіп Сідней, Едмунд Спенсер ("Королева фей"), Джон Лілі, Крістофер Марло.
Пізнє Відродження (на межі 16-17 століття) представлене іменем Вільяма Шекспіра (1564-1616), одного з найвидатніших письменників доби Відродження, автора сонетів, трагедій "Ромео і Джульєта", «Макбет», "Отелло", «Гамлет», "Король Лір", комедій "Приборкання норовливої", "Сон літньої ночі", «Багато галасу з нічого», історичних хронік, драм.
Найвищим досягненням англійської й усієї європейської літератури доби Відродження була творчість У.Шекспіра. Його літературна спадщина становить 37 п’єс, 2 поеми і 154 сонети. З його іменем пов’язаний розвиток англійського театру, який у другій половині 16 ст. здобув велику популярність. Твори В.Шекспіра, зокрема "Приборкання непокірної", "Сон літньої ночі", "Ромео і Джульєтта", "Багато галасу даремно" пройняті утвердженням краси земного життя, благородства почуттів, кохання і дружби, осудження зла і корисливості. Знаходячись під впливом часу, він створив вражаючу картину загибелі могутнього титана Відродження. Глибоко відчуваючи ці процеси, Шекспір підбирає такі літературні образи, які демонструють цю трагедію Відродження ("Гамлет", "Отелло", "Макбет", "Король Лір").
Питання про авторство Шекспіра залишається до сьогодні дискусійним, існує думка, що його ім’ям просто користувались для підпису своїх творів інші письменники (або інший письменник). Називають імена Крістофера Марло та Френсіса Бекона.