Зарубіжна література (3 курс) / 37_Osnovni_zakonomirnosti_viniknennya_i_etapi_r

Критичний реалізм по-новому зображує ставлення людини і навколишнього середовища. Людський характер розкривається в органічному зв'язку з соціальними обставинами. Предметом глибокого соціального аналізу став внутрішній світ людини, критичний реалізм тому одночасно стає психологічним. У підготовці цієї якості реалізму велику роль зіграв романтизм, який прагнув проникнути в таємниці людського «Я». Поглиблення пізнання життя і ускладнення картини світу в критичному реалізм XIX століття не означає, однак, якогось абсолютного переваги над попередніми етапами, бо розвиток мистецтва відзначено не тільки здобутками, а й втратами. Втрачена була масштабність образів епохи Відродження. Неповторним залишався пафос твердження, властивий просвітителів, їх ентузіастіческая віра в перемогу добра над злом. Підйом в країнах Заходу робітничого руху, формування у 40-х роках XIX століття марксизму не тільки впливають на літературу критичного реалізму, але і викликають до життя перші художні досліди зображення дійсності з позицій революційного пролетаріату. Критичний реалізм зробив крок вперед на шляху демократизації літератури також у порівнянні з творчістю просвітителів XVIII століття. Він значно ширше захопив сучасну йому дійсність. Кріпосницька сучасність увійшла до твору, критичних реалістів не лише як самоуправство кріпосників, але і як трагічне становище народних мас -- кріпосного селянства, знедоленого міського люду. Ідеал у творчості критичних реалістів часто стверджується через заперечення потворних явищ дійсності. Критичний реалізм характеризує людину універсально як конкретну історично що склалася індивідуальність.

У 19 столітті літературні течії розвивалися у складній взаємодії, співіснують романтизм і реалізм. Реалізм, як метд відображення дійсності прагне відобразити типові характери, характерні риси людини і світу навколо неї. На початку 19 ст. реалізм сприймає деякі риси типізації, притаманні романтизму, як літературний напрямок він склався у 30-40 рр. 19 ст. і розвивається протягом 19 та 20 ст. Наприкінці 19 ст. він вбирає в себе низку досягнень натуралізму та символізму. Своїм виникненням термін реалізм зобов’язаний групі письменників. На початку 50-х рр. вони стали називати цим терміном правдиве, без авторського змалювання відображення дійсності. Реалістичне мистецтво означало перехід від відтворення конфліктів добра та зла, протиставлень морального та аморального – властивих романтизму, до аналізу причинних зв’язків усіх явищ суспільства.

Реалізм не прагне показати втілення ідеалу, його завданням є викриття та дослідження конфліктів, вияв шляху розвитку. Встановлення реалізму співпадає з часом розквіту романтизму, багато в чому подібні їхні соціально-філософські передумови(соціальна нерівність, розпорошеність людського суспільства, грошові проблеми).

Взагалі англійський класичний реалізм відрізняється зосередженням на проблемах гріху й моралі, несе в собі сильний християнський вплив. Названа особливість є неодмінною рисою вікторіанської епохи, яку названо на честь правління королеви Вікторії ( 1837 – 1901 ). Вікторіанська епоха вважається однією з провідних в історії Англії. Традиційне обличчя країни було сформовано саме тоді, коли після суворого протистояння “голодних сорокових” держава прийшла до соціального компромісу. Починаючи із 30 – 40 рр. англійські романтичні школи починають втрачати домінуючи позиції у мистецтві, а у 50 – 60 рр. реалізм отримує кінцеву перемогу.