Юридичний обов`язок.

Суб`єктивні права не можуть існувати без юридичних обов`язків. Якщо від використання перших можна відмовитися, то від виконання юридичних обов`язків відмовлятися неможливо, бо це є підставою для настання юридичної відповідальності. Відповідальність, до речі, наступає і в разі недобросовісного виконання суб`єктом обов`язку, що випливає із закону або договору. Що ж розуміється під терміном "юридичний обов`язок"?

Юридичний обов`язок- це міра необхідної поведінки зобов`язаного учасника правовідносин на користь уповноваженої особи, котра забезпечується можливістю державного примусу. Він характеризується такими основнимиознаками:

1) це міра необхідної поведінки, що передбачає точне визначення, якою ця поведінка має бути. Дотримання такої міри обов`язкове, бо обов`язок забезпечений можливістю державного примусу (гаприклад, якщо обов`язок полягає у сплаті боргу, то точно мають бути визначені розмір боргу, строк виплати);

2) юридичний обов`язок встановлюється на основі юри­дичних фактів і вимог правових норм;

3) обов`язок встановлюється в інтересах уповноваженої сторони - окремої особи, суспільства чи держави в цілому;

4) юридичний обов`язок полягає не стільки у визначенні, якою має бути поведінка, скільки у реальній фактичній поведінці зобов`язаного учасника;

5) у зобов`язаної сторони відсутній вибір між виконан­ням і невиконанням обов`язку, бо невиконання або неналежне виконання юридичного обов`язку є право­порушенням і тягне за собою заходи державного примусу.

Залежно від обсягу виділяють такі основні види юридичного обов`язку:

а) дещо кому-небудь передати;

б) дещо для кого-небудь зробити;

в) утриматися від певної поведінки;

г) переносити обмеження в правах - міри юридичної відповідальності.

ПРАВОПОРУШЕННЯ І ЮРИДИЧНА ВІДПОВІ­ДАЛЬНІСТЬ.

Поняття і ознаки правопорушення.

Правопорушення- це протиправне винне діяння деліктоздатної особи, котре посягає на суспільні відносини, що охороняються законом. Таке соціальне явище властиве всім суспільствам. Основнимиознакамиправопорушення виступають:

1) вони є діяннями, тобто актами поведінки саме людей, а не проявами інших, наприклад, природних сил. З іншого боку, діяння (дія або бездіяльність) слід відрізняти від думок, почуттів людей;

2) правопорушення є завжди суспільно небезпечними чи суспільно-шкідливими діяннями, позаяк вони завдають шкоди охронюваним законом суспільним відносинам і в такій якості оцінюються суспільством;

3) правопорушення є протиправною поведінкою, тобто, такою, що порушує конкретну правову норму. Наприклад, діяння не є злочином, якщо воно не порушує однієї з норм Особливої частини Кримінального кодексу;

4) правопорушення є винним діянням. Вина - це психічне ставлення особи до вчиненого нею поведінки та її наслідків. Винність особи передбачає здатність її давати звіт за свої дії та керувати ними. Справа в тому, що в деяких випадках особа втрачає можливість правильно усвідомлювати свої дії й керувати ними. Такий стан особи називається неосудністю. Діяння особи в стані неосудності, хоч би й протиправні, не є правопорушеннями і не тягнуть юридичної відповідальності;

5) правопорушення є діянням лише деліктоздатної особи, тобто такої, що за законом може нести юридичну відповідальність. Деліктоздатними є всі осудні особи, котрі досягли визначеного законом віку. В Україні відпові­дальність за вчинення злочину настає, якщо особа на час його вчинення досягла 16 років (за деякі злочини - з 14 років).

Відсутність будь-якої з наведених ознак не дозволяє кваліфікувати діяння як правопорушення.

Класифікація правопорушень здійснюється за різними критеріями. Найпоширеніший з них - ступінь суспільної небезпеки (шкідливості) правопорушення. За цією підставою вони поділяються на злочини(суспільно небезпечні діяння, передбачені кримінальним законом) іпроступки(суспільно шкідливі діяння, що посягають на окремі сторони правопорядку, ті чи інші ділянки суспільних відносин). У свою чергу проступки поділяються нацивільні, адміністративні та дисциплинпарні. Окремими авторами виділяються також процесуальні право­порушення.