7. Змішана (напівпрезидентська) республіка

У другій половині ХХ ст. в конституційній практиці набула поширення змішана форма республіки. Вона стала наслідком намагання поєднати переваги президентської республіки (ефективна діяльність уряду, незалежного від впливу боротьби парламентських фракцій) з конституційною необхідністю вираження парламентом довіри уряди. Після кардинальних державно-правових змін кінця 80-х років у Східній Європі і особливо після розпаду СРСР цей різновид форми правління був встановлений у таких країнах як Польща, Румунія, Хорватія, Литва, тощо. Класичною напівпрезидентською або “парламентсько-президентською респуб­лікою вважається Франція, котра у 1958 р. одною з перших серед великих держав обрала цю модель організації вищої державної влади.

Парламентсько-президентська республіка характеризу­ється такими ознаками:

а) президент обирається шляхом прямих виборів;

б) президент є главою держави, проте не він, а уряд є вищим органом у системі виконавчої влади;

в) уряд формується шляхом досягнення політичного компромісу між главою держави і парламентом, проте після сформування обов`язково має отримати вотум довіри з боку законодавчого органу;

г) уряд відповідальний за свою діяльність перед парла­ментом, проте організаційно підпорядкований президенту;

д) президент вправі розпустити парламент або у випадках, визначених законом, або виходячи з політичної доцільності (як у Франції);

е) президент не несе відповідальності за діяльність уряду, проте останній несе відповідальність за правові акти глави держави, що виражається в інституті контрасигнації (прем'єр-міністр і (або) відповідний міністр скріплюють своїм підписом правові акти президента).

Відзначимо, що парламентсько-президентська республіка ефективно функціонує лише за умови, що і президент, і більшість депутатів парламенту належать до однієї політичної сили. В противному разі, про це свідчить досвід Франції, конфлікти між главою держави і парламентською більшістю можуть призвести до конституційної кризи.

8. Парламентська республіка

Цей різновид республіканської форми правління характеризується, в першу чергу, тим, що головну роль в організації та функціонуванні вищої влади в країні відіграє парламент. Класичними парламентськими республіками зараз вважаються ФРН за Основним законом 1949 р. та Італійська республіка за Конституцією 1947 р. Серед нових держав цю форму правління в останнє десятиліття обрали Латвія, Естонія, Чеська республіка, Угорщина та деякі інші держави Східної Європи.

При усіх варіаціях можна визначити такі загальні ознакипарламентської республіки:

а) президент є лише главою держави, а систему виконавчих органів влади очолює уряд;

б) президент обирається завжди шляхом непрямих виборів у наступних формах:

- абсолютною чи кваліфікованою більшістю депутатів парламенту (наприклад, в Угорщині, Чехії);

- спеціальним органом, що складається з членів парламенту і обраних окремими територіями для цього делегатів (у Німеччині такий орган називається Федеральні збори);

в) уряд формується законодавчим органоміз складу його депутатів, політично виражаючи при цьому парламентську більшість (одної партії чи партійної коаліції). Проте в державі Ізраїль прем’єр-міністр обирається шляхом прямих виборів;

г) уряд несе політичну відповідальність перед парламентомза свою діяльність. Це означає право парламенту виразити вотум недовіри уряду, що має наслідком його відставку. Рішення законодавчого органу про недовіру уряду буває двох видів:

- простий вотум недовіри, за якого процедура відставки діючого складу уряду чи прем`єр міністра не пов`язана з процедурою формування нового складу уряду чи призначення прем`єр-міністра (Італія);

- конструктивний вотум недовіри полягає в тому, що парламентське рішення про недовіру діючому прем`єр-міністру та уряду є одночасно рішенням про вираження довіри новому прем`єр-міністру і складу уряду. Це призводить до стабільної роботи уряду, про що засвідчує досвід ФРН.

Підкреслимо, що у парламентській республіці виключно законодавчий орган може прийняти рішення про політичну оцінку діяльності уряду та його відставку;

д) уряд несе колективну відповідальність також за правові акти глави держави, що проявляється у недискреційному характері повноважень президента (можуть здійснюватися лише за ініціативою уряду) та необхідності контрасигнації (скріплення підписом прем`єр-міністра чи відповідного міністра) його правових актів;

е) глава держави вправі за ініціативою уряду у випадках, передбачених законом, розпустити парламент і призначити дострокові вибори.Як правило, ці випадки бувають такими: 1) парламент невчасно схвалює закон про держбюджет; 2) парламент неспроможний у встановлені строки сформувати уряд; 3) він є неспроможним провести пленарні засіданні у встановлені строки; 4) парламент відхиляє законопроект, з яким уряд пов’язує питання довіри до себе.

Не можна не помітити цікавої закономірності – усі країни-члени СНД відмовилися від такої форми правління, що пояснюється незрілістю демократичних традицій та недооцінкою інституту парламентаризму.