9. Радянська республіка

Виклад основних модифікацій республіканської форми правління був би неповним у сучасній теорії держави і права без виділення особливого її виду – так званої "радянської республіки". Йдеться не про однойменні суб`єкти радянської федерації, а про окрему форму правління, що закріпилася в країнах, де влада належить одній правлячій комуністичній партії. На рубежі 80-90-х років кількість таких країн кардинально зменшилася. Оминути такий спосіб організації вищої державної влади неможливо й з тої причини, що і зараз значна кількість населення планети живе за ним – у Китаї, КНДР, на Кубі.

Радянська форма республіки характеризується такими ознаками:

а) розподіл державної влади відсутній фактично і не закріплений навіть нормативно; один із державних органів офіційно проголошується "вищим" порівняно з усіма іншими, тобто таким, який може розглянути "будь-яке" питання державного життя;

б) основою державного механізму виступає система квазіпредставницьких органів (ради, асамблеї), які становлять жорстку ієрархію, очолювану колегіальним органом, рішення котрого вважаються законами; кожна така рада володіє необмеженою юрисдикцією у відповідній адміністративно-територіальній одиниці, за винятком юрисдикції вищестоящої ради;

в) законодавчі акти видаються не лише самим законодавчим органом, а й вужчим його робочим органом (з наступним затвердженням) – наприклад Президією Верховної Ради СРСР. Підміна парламенту вузьким колом посадових осіб вважається нормальною практикою й також нормативно закріплена;

г) реальна вища влада в країні належить не тим державним органам, які визначені конституцією і законами, а вищим органам правлячих комуністичних партій (в СРСР – Політбюро ЦК КПРС). Усі найважливіші рішення державного і суспільного життя приймаються саме в таких органах або партійними вождями особисто.

Слід додати до цього, що радянська республіка функціонує виключно в умовах недемократичного режиму.

Форма державного устрою

1. Поняття державного устрою

Державний (територіальний) устрій– це поняття, що виражає, якщо коротко, поділ держави на складові частини та взаємостосунки між державою в цілому та її складовими частинами.

Проблему удосконалення державного устрою мають сьогодні не лише нестабільні Росія чи Грузія, а й розвинуті та економічно благополучні Великобританія, Канада, Іспанія. У деяких таких країнах (як Бельгія) за останнє десятиліття кардинально змінився спосіб територіальної організації державної влади – з унітарної ця держава перетворилася у федеративну. Тому поняття державного устрою є актуальним і одним із ключових у науці теорії держави і права.

На думку українського дослідника проблем державного устрою С. Телешуна, слід розмежувати поняття “адміністративно-територіального устрою” як його складової і “державного устрою” як більш широкого поняття, що включає також інші аспекти державного будівництва, зокрема організацію вертикальної системи влади і місцевого самоврядування, а також національно-державну організацію населення. Відтак основною метою поділу території будь-якої держави, зокрема України, на складові частини є якомога повніша самореалізація нації шляхом адекватного її цілям оптимального управління державою.

Поняття державного устрою слід відокремлювати також від ще одного поняття – “державного ладу”, позаяк зміщення їх зустрічається навіть в фахових дослідженнях. Державний лад – поняття ширше за державний устрій і охоплює основи організації державної влади загалом, включно з формою державного правління та формою державного устрою. Відокремлення поняття державного ладу від поняття державного устрою і розуміння місця державного устрою в системі державного ладу дає можливість більш плідно використовувати їх як у теоретичних дослідженнях, так і політичній практиці, зокрема при розробці законодавства про державний устрій України.

За своїм змістомдержавний устрій – це певний механізм держави та її функції, тобто організаційні й функціональні основи держави. За своєюформоюдержавний устрій — територіальна або національно-тери­торіальна організація публічної влади в державі, що поділена на окремі складові частини, які перебувають в тісному зв’язку як між собою, так і з вищими органами держави. Тобто це поняття охоплює все коло питань про внутрішній поділ території держави на складові частини, їх правове положення, взаємовідносини між державою в цілому та її складовими. Отже, С. Телешун визначає, щодержавний устрій— це організація території і населення, визнання за ними або надання їм певного статусу в здійсненні державної влади. Саме державний устрій визначає межі централізації та децентралізації державної влади.

Основною метою поділу будь-якої держави, зокрема України, на складові частини є організація оптимального управління державою і суспільством.

Враховуючи наведене можна визначити державний (територіальний) устрій у будь-якій країні за існуючими нині науковими класифікаціями – він може бути унітарним, федеративним чи конфедеративним. Серед конфедеративних утворень, які формуються на наших очах, слід назвати Союз Росії і Білорусі, укладений в 1997 р. і особливо Європейський союз.

Які факторивпливають на характер державного устрою в тій чи іншій країні?

По-перше, спосіб утворення держави. Ті з них, які утворилися на базі кількох держав, як правило, мають складну форму (наприклад, Німеччина). Навпаки, ті, котрі утворилися шляхом відокремлення частини з іншої держави частіше мають унітарний устрій (наприклад, республіки колишнього СРСР).

По-друге, національний склад населення держави. Якщо в одній державі кілька етнічних груп є корінними і не виступають діаспорою державотворчих націй - такі держави, як правило, будуть мати складну форму.

По-третє, державний режим, існуючий в країні. В умовах недемократичних режимів державна влада завжди монополізована центральними органами і тому устрій має централізований характер (колишні СРСР, ЧССР, СФРЮ).