4. Демократичний режим

Демократія, що етимологічно означає "народовладдя", виступає таким видом державного режиму, за якого вся повнота державної влади належить народу, котрий здійснює її безпосередньо або через обраних представників. Необхідно одразу відзначити, що "народ" – це поняття, котре пройшло тривалу еволюцію й сьогодні в цивілізованих державах позначає "виборців" – громадян даної країни, котрі згідно з законом наділені активним виборчим правом. Наприклад, в Україні до них належать усі громадяни, котрі досягли 18-річного віку й не визнані в судовому порядку недієздатними.

Сучасна демократична держава характеризується такими ознаками:

1) Народний суверенітет. Принцип суверенітету (верхо­венства влади) народу порівняно з владою держави як основа демократії бере свій початок з учень просвітителів ХVII-XVIIIст. (Жан-Жак Руссо, Джон Локк, Вольтер). Народ є єдиним джерелом влади і, як уже було сказано вище, здійснює її безпосередньо (пряма демократія) і через обраних представників.

Сучасна демократія виступає переважно представницькою демократією, за якої народ-суверен здійснює публічну владу через обраних представників у органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Механізм прямої демократіївключає такі засоби волевиявлення виборців як референдум, плебісцит, народна ініціатива про відкликання депутата чи іншої посадової особи, народна ініціатива законопроекту, збори жителів за місцем проживання тощо.

2) Регулярні, вільні та справедливі вибори. Вибори, через які в представницькій демократії громадяни обирають своїх представників до владних органів, можна назвати головним інститутом кожної демократичної держави. У такій країні державна влада постійно повинна узгоджувати свою діяльність з волею громадян і право останніх на вільні й справедливі вибори якраз і є тим механізмом, з допомогою якого це узгодження й можливо здійснити. Демократичні вибори мають характер вільного змагання. Це означає, що всі суб`єкти, котрі беруть участь у цьому змаганні (правлячі і опозиційні партії, незалежні кандидати) мають рівні умови на пропаганду своїх програм і цілей. Необхідно також відзначити, що вибори повинні проводитися в наперед визначені законом строки.

3) Влада більшості і охорона прав меншин. Демократію можна охарактеризувати як систему, в якій громадяни приймають політичні рішення, на основі волевияву більшості. Кожне з таких рішень є тим більше демократичним, чим більша частина населення погоджується з ним. Але такий підхід є однобоким, бо влада більшості в такий спосіб може перетворитися в тиранію більшості. Підтримка рішення більшістю в сучасній демократії має бути коригована необхідністю врахування прав і законних інтересів яких-небудь меншин і окремого індивідууму. Поняття "меншина" різноаспектна: меншини бувають мовними, расовими, етнічними, релігій­ними тощо. Але в першу чергу слід відзначити політичну меншину (політичні сили, котрі програли останні вибори та знаходяться в меншині серед депутатського складу парламенту або ж взагалі не потрапили до нього) та виступаючу від її імені опозицію. Ступінь правових гарантій діяльності опозиції є критерієм демократичності держави.

4) Правове закріплення основних прав і свобод людиниі громадянинав конституції і законах і наявність механізму їх реального впровадження в життя;

5) Державна влада організує своє діяльність за принципом її розподілуна законодавчу, виконавчу і судову;

6) Соціальний, економічний і політичний плюралізм. Державу як соціальне утворення можна охарактеризувати не лише з боку державних органів, а й з точки зору різних інституцій, політичних партій, громадських організацій, спілок, товариств, які в ній діють.

Така різноманітність є передумовою того, що в демократичному суспільстві різні організації груп громадян не є обмежені в своїй діяльності державою, а своєю легалізацією – від державних органів. У демократичній державі функціонує багатопартійна система, а також різні суб`єкти права власності і господарської ініціативи (економічний плюралізм);

7) Демократичний режим характерний для соціальної і правової держави(держави благополуччя).

Важливо також відзначити, що влада в демократичній державі завжди має легальний характер, а її легітимація забезпечується раціонально-правовими засобами. Сучас­ний демократичний режим у цьому розумінні функціонує лише в умовах правової держави.

У своєму розвитку демократії пройшли два етапи розвитку:

а) ліберальна демократична держава, котра характери­зується певними обмеженнями народного суверенітету (цілий ряд цензів у виборчому праві), а також відсутністю у громадян (юридично і фактично) соціальних прав: права на працю, відпочинок, на допомогу у зв`язку з втратою працездатності тощо. Держава майже не регулювала трудові відносини, діяльність монополій.

б) сучасна соціальна демократична держава, котра, крім вищенаведених ознак, характеризується загальним вибор­чим правом і гарантіями кожному рівня життя, гідного людини, незалежно від її здатності заробляти.

Кілька слів про процес поширення демократії на земній кулі. Станом на 1900 р. жодну з існуючих тоді 55 держав не можна назвати демократичною в сучасному розумінні. Досить відзначити лише той факт, що в жодній із країн не було загального виборчого права, зокрема його цілковито були позбавлені жінки. Проте станом на 1950 р. вже 22 країни можна назвати демократичними (в них проживало 31% населення планети) та ще 21 “частково демократичну” країну (12% населення). Основною “хвилею демократії” стали глобальні зміни на рубежі 80-90 років минулого століття. В умовах повної або часткової демократії нині функціонує 136 держав світу із усіх 192. У них проживає 63, 2% населення земної кулі. Суцільною смугою демократії, разом з тим, виступають нині лише Західна і Центральна Європа та Північна Америка.