Державний режим

1. Поняття державного режиму

Поняття "державного режиму", котре ввійшло в науковий обіг в 60-х роках минулого століття, виражає сукупність методів, способів і засобів здійснення державної влади в суспільстві. У дещо ширшому розумінні воно позначається як "політичний режим", який характеризує методи функціонування всіх ланок політичної системи. Нерідко ці поняття в юридичній літературі вживаються як синоніми.

Традиційно державні режими поділяють на демо­кратичні та недемократичні (останні також – на авторитарні чи тоталі­тарні).

За підсумками 2000 р. американська правозахисна не­урядо­ва організація "Фрідом хаус" проаналізувала державні режими в 192 країнах світу й зробила висновок – демократія поступово й неухильно зміцнює свої позиції. Її розкладка видів державних режимів має такий вигляд:

"демократичні" - 120 країн з населенням 3, 439 млрд. чол.;

"частково вільні" - 16 країн;

“авторитарні” – 39 країн;

"тоталітарні" – 5 країн.

Україна протягом 1996-1999 рр. визнавалася "частково вільною" країною, незважаючи на прийняття в 1996 р. демократичної конституції. Проте за підсумками 2000 р. Україна визнана цією авторитетною організацією демократичною державою.

До речі, наведена вище класифікація державних режимів, побудова на протиставленні демократії недемократичних режимів, не є єдиною в юридичній науці. Київський вчений В.Якушик пропонує різні координати їх класифікації:

1) з точки зору часу їх функціонування – постійні й тимчасові режими;

2) з точки зору їх відповідності конституції – режими конституційні й неконституційні;

3) з точки зору їх законності – режими правової держави, режими революційної законності та режими свавілля;

4) з точки зору їх ставлення до релігії – світські, релігійні та атеїстичні режими;

5) з точки зору їх соціальних носіїв – військові та цивільні режими тощо.

2. Тоталітарний режим

Термін “тоталітаризм” був вперше вжитий у 20-х роках ХХ ст. критиками фашистського режиму Б. Муссоліні Д. Амендолою та П. Гобетті і настільки сподобався офіційним колам в Італії, а пізніше в Німеччині, що був запозичений ними для формулювання їх власної мети – вибудови тоталітарної держави.

Перші спроби наукового аналізу феномену тоталіта­ризму були здійснені в 1952 р. у Вашингтоні (США) на міжнародному політологічному симпозіумі. На цьому форумі вчені визначили тоталітаризмяк "закриту й нерухливу соціокультурну та політичну структуру, в якій будь-яка дія – від виховання дітей до виробництва й розподілу товарів – спрямовується й контролюється з єдиного центру".

Вже невдовзі після цього розуміння тоталітаризму було сформульоване в законах США "Про еміграцію і громадянство" (1952 р.) і "Про боротьбу з комунізмом" (1954 р.). Згідно цих законодавчих актів до характерних ознак тоталітарної диктатури відносяться: наявність єдиної панівної політичної партії, котра, по суті, зрослася з урядом; придушення будь-якої опозиції; невизнання основних прав і свобод, які властиві представницькій формі правління; підпорядкування проголошуваних прав інтересам держави.

Наведені положення законів відомі американські вчені З. Бжезинський і К.Фрідріх взяли за основу у визначенні тоталітаризму і в дослідженні "Тоталітарна диктатура і автократія" дали ще більш обґрунтовану характеристику тоталітаризму. Цими авторами виділено такі ознаки тоталітарного режиму:

1) єдина масова партія, котра очолюється харизматичне лідером;

2) одна, єдино можлива ідеологія, котра повинна визнаватися всіма. Поділ всього світу згідно з ідеологією на “друзів” і “ворогів”;

3) монополія на засоби масової інформації;

4) монополія на всі засоби збройної боротьби;

5) легалізація терору і система терористичного поліцейського контролю;

6) централізована система контролю і управління економікою.

В 70-ті роки американський політолог Дж. Лінц описує ознаки тоталітаризму дещо по-інакшому: а) сильно централізована, моністична структура влади, в якій правляча група не несе відповідальності перед виборним органом і не може бути позбавлена влади інституційними засобами; б) монопольна деталізована ідеологія, котра легітимує режим і надає йому певної величі історичної місії; в) активна мобілізація населення на виконання політичних і соціальних завдань з допомогою всіх інститутів.

До цих ознак слід додати такі основоположні характеристики тоталітарного режиму як:

• порушення державою межі, котра відрізняє її саму від суспільства: внаслідок цього стирається грань між публічним і приватним життям;

• тоталітарна влада здійснює всеохоплюючий контроль за суспільством і людиною;

• тоталітарна влада є абсолютною і не обмеженою ні правом, ні інституційними засобами;

• держава широко використовує неправові методи впливу на суспільство.

Тоталітаризм в розумінні політичної реальності виникає спочатку як євразійське (СРСР), згодом як європейське (Німеччина, Італія), врешті, азіатське явище (Китай, Північна Корея, В`єтнам, Кампучія). Протягом ХХ ст. тоталітарні держави виступали в кількох моделях: комунізм, нацизм, фашизм та ісламський фундаменталізм.

Кількість тоталітарних держав невпинно зменшується. У 1950 р. в світі нараховувалося 12 держав з тоталітарним режимом, в яких проживало 34 % населення земної кулі. Станом на 2000 р. тоталітаризм у класичному вигляді, за оцінкою організації “Фрідом Хаус”, присутній лише в п’яти країнах: Афганістан (режим талібів), Куба, КНДР, Лаос, В’єтнам. Якщо зважити на військову ліквідацію терористичного режиму талібів у Афганістані у 2001 р., ринкові перетворення у В’єтнамі, то впевнено можна сподіватися, що кількість тоталітарних режимів й надалі буде зменшуватися.