Словник

Академія – Платонова філософська школа в Афінах, заснована в 387 р. до н.е. (як товариство приятелів філософії) і ліквідована в 529 р. н.е. імператором Юстиніаном. Назва походить від героя Академа, якому був присвячений гай, де збирався Платон зі своїми приятелями.

Акрополь – укріплена частина давньогрецького міста, розташована на узвишші, так зване горішнє місто. Акрополь – спочатку релігійний, культурно-громадський центр. Найбільш відомий в Афінах.

Базиліка (з гр. царський дім) – приміщення для судових засідань і торгових угод у формі витягнутого прямокутника з великим залом, розділеним уздовж двома рядами колон на частини (нефи), які мали самостійні перекриття.

Гедонізм (від гр. гедоне – розкіш) – етичне вчення, яке стверджує, що почуття насолоди є метою всієї поведінки людини.

Гетера (жінка – подруга) – у Стародавній Греції освічена незаміжня жінка, що вела вільний спосіб життя.

Еллінізм – період грецької історії та культури. Одним з головних осередків елліністичної культури була Александрія Птоломеїв.

Епос – великий за розміром поетичний твір розповідного характеру.

Кініки – одна з філософських шкіл у Стародавній Греції. Висунули Ідеал безмежної духовної свободи особистості, незалежність від матеріальних потреб.

Колізей – один з найбільших амфітеатрів у Римі, збудований імператорами Віспасіаном (69-79) і Хітом (79-82). Значна його частина збереглася до наших днів.

Корифей – провідний вчений, актор, письменник. Здобув славу завдяки великій творчій праці.

Лікей (грецьк. Лікейон) – філософська школа в Афінах, заснована Арістотелем близько 335 р. до н.е., закрита імператором Юстиніаном у 521 р. н.е.

Музей – храм Муз. В Олександрії – центр наукового життя, знання, приміщення, де жили і працювали вчені і винахідники з різних грецьких держав. Виник у ІІІ ст. до н.е.

Парфенон – храм богині Афіни в афінському Акрополі, збудований архітекторами Іктіном і Каллікратом у 447-438 рр. до н.е.

Пастораль – твір (головним чином драматичний), що зображує життя простих людей (первісно – пастухів).

Патриції – родова аристократія у Стародавньому Римі.

Плебеї – вільні громадяни незнатного походження в Стародавньому Римі.

Поліс – античне місто-держава, до якого входили власне місто і прилегла до нього територія.

Портик – крита галерея з колонами (колонада), що прилягає до будинку (біля входу чи збоку).

Симпозіум – у давніх греків і римлян – бенкет з музикою, розвагами й бесідами; нарада з наукової проблеми, як правило, міжнародна.

Стоїк – прихильник напряму стоїцизму в античній філософії, що вимагав від людини повної безроздільної влади над своїми пристрастями і підкорення пануючій у світі необхідності.

Хронос – старогрецький бог часу, якого у Римі називали Сатурном. Від його імені утворено назву такого сучасного приладу, як хронометр.

Словник

Агіографія – жанр церковної літератури, який включає розповіді про життя святих, діяння мучеників («мартирологи»), легенди про монахів.

Апокрифи – релігійні твори з біблійними сюжетами, які не визнавалися церквою канонічними.

Афон – великий релігійний центр православної церкви, знаходиться на східному виступі Халкіндонського півострова в Егейському морі (Греція).

Біблія – збірник священних книг християнської (Старий та Новий Заповіт) та іудейської релігій (Ветхий). В ІІІ ст. до н.е. Старий Заповіт було перекладено з давньоєврейської на давньогрецьку мови «Септуагінта». В кінці IV – на початку V ст. Блаженний Ієронім переклав Біблію на латинську мову «Вульгата».

Василевс – титул візантійських імператорів.

Вітраж – малярство на склі; картина або візерунок з кольорового скла.

Догмат – положення, віровчення, доктрина.

Ікона (образ, зображення) – в церквах апостольської традиції – зображення Ісуса Христа, Діви Марії, Святих і сюжетів, пов'язаних з їхніми діяннями.

Іконоборство – політичний і релігійний рух у Візантії в 726-843 рр., спрямований проти культу ікон.

Інкрустація – вид оздоблення виробів і приміщень візерунками і зображеннями зі шматочків мармуру, кераміки, металу, дерева, перламутру, які врізані у поверхню.

Канон (норма, правило) – головне правило, положення якогось напряму, вчення; те що є традиційною, обов'язковою нормою: система принципів, яких повинен дотримуватись художник у своїй творчості.

Лавра – назва великих православних чоловічих монастирів, підпорядкованих безпосередньо верховній церковній владі.

Мінеі-Четії (від гр. «мінеї» – щомісячний, давньорус. «четії» – читання) – церковно-релігійні збірки, укладені за днями тижня, в яких були розміщені житія святих, повчальні розповіді.

Мініатюри – ілюстрації до рукописних книг.

Неофіт – людина, що прийняла віру (християнську), новий прихильник релігії; той, що примкнув до якогось учення, руху.

Смальта – кольорове, непрозоре скло для мозаїчних робіт.

Теологія – богослов'я, сукупність релігійних доктрин, наука про Бога й догмати релігії.

Трактат – науковий твір у формі міркування.

Університет – вищий навчально-науковий заклад, який об'єднує у своєму складі кілька факультетів, готує спеціалістів з багатьох галузей знань та є значним осередком науково-дослідної роботи.

Фреска – художнє зображення, зроблене водяними фарбами на вогкій штукатурні.