4. Україна напередодні Визвольної війни

Напередодні Визвольної війни велика частина українських земель входила до складу Речі Посполитої – феодальної держави, характерними рисами якої були шляхетська демократія та юридично оформлене кріпацтво. Загальна ситуація в Україні у першій половині ХVІІ ст. характеризується посиленням соціально-економічного й національно-релігійного гноблення.

Украй важким було становище селянства. Остаточно позбавлене права власності на землю, прикріплене до неї, воно відбувало на користь феодалів і держави численної й обтяжні повинності. Селяни сплачували ряд податків (подимщину, поволовщину й ін.) і відпрацьовували панщину, причому панщина збільшувалася й у 40-ві роки досягла 5–6 днів на тиждень на Волині та Галичині, 3–4 днів – на Київщині, Брацлавщині та Поділлі. Нерідко феодали конфісковували на свою користь майно померлих і втікачів, залишаючи їхні родини без засобів існування. Погіршилося й становище селян у маєтках, що здавалися в оренду. Тимчасові хазяї, прагнучи за короткий термін дістати максимальний прибуток, нещадно експлуатували кріпаків, зводячи них до стану рабів.

Змінилося становище й у містах. Права та свободи, надані міщанам магдебурзьким правом, повсюдно порушувалися. Городяни обкладалися високими податками, виконували повинності. Влада усюди втручалися в діяльність міського самоврядування. Загострювалися економічні протиріччя між міщанством і шляхтою, тому що вільна конкуренція підривалася привілейованим положенням останньої: шляхта не сплачувала податків при здійсненні торговельних операцій й мала монополію на найвигідніші промисли (винокурний та млинарський).

Тривалий шлях боротьби за волю не приніс українському козацтву задоволення. Більш того, в 40-ві рр. становище його значне погіршилося. Навіть реєстрові козаки, що знаходилися на службі в короля, страждали від сваволі старшини, що призначалася зі шліхти (за винятком нижніх чинів – отаманів і сотників) й діяла з позиції сили. Але відповідно до Ординації 1638 р. до реєстру було включено тільки 6 тисяч козаків. Інші повинні були повернутися в кабалу до шляхти. Козаки, що не побажали підкоритися, фактично опинилися поза законом. Влада зробила все можливе, щоб перекрити вільний доступ на Запорізьку Січ і поставити її під контроль уряду. Реєстрове й низове козацтво фактично було протиставлено одне одному й таким чином ще більш ускладнилася і так вибухонебезпечна ситуацію.

Шляхетська демократія, що склалася у Речі Посполитій була вкрай недосконалою. Чим більше король поступався шляхті, тим більше розросталося в країні беззаконня. Шляхетський стан був неоднорідним. Сила й право були на боці панів-магнатів, а дрібна шляхта піддавалася утискам і несправедливостям з боку великої.

Поряд із загостренням соціально-економічного гноблення посилилося й національно-релігійне протистояння у державі. Акт 1632 р. задекларував, але не забезпечив реальної рівності церков. Продовжувалася практика обмеження в правах прихильників православ'я, незалежно від їхньої станової приналежності.

Таким чином, у 40-ві роки ХVII ст. на українських землях Речі Посполитої до загрозливої межі загострилися протиріччя економічного, соціального й національно-релігійного характеру. В таких умовах неухильно зростало незадоволення усіх верств суспільства й сформувалася політична сила – козацтво, здатна очолити боротьбу всього народу проти гнобителів.