Систематизація основних підходів, мотодів та показників оцінки конкурентоздатності регіонів

Підходи	Методи	Основні показники
Комплексний	Рейтинговий метод Індексний метод	Рівень конкурентоздатності, динаміка поточного стану, тип конкурентних переваг, конкурентоздатність підприємств регіону
Трудових параметрів	Статистичні методи	Питома вага оплати праці в регіоні, рівень життя населення, ефективність функціонування господарчої системи регіону, інвестиційна привабливість регіону
Соціально-економічного розвитку регіонів	Статистичні методи	Валовий регіональний продукт на душу населення, обсяг інвестицій у основний капітал, бюджетно-фінансова забезпеченість, доля середньоспискової чисельності робітників.
Стратегічного планування	SWOT-аналіз PEST-аналіз	Політична, економічна, соціальна, технологічна конфігурації регіону; сильні, слабкі сторони регіону, можливості та загрози для регіону
Кваліметричний	Догма «одномірності»	Показники залежать від пріоритетів, обраних для експертизи
Програмно – цільовий	Методи планування (менеджменту)	Побудова «дерева Цілей» - показники залежать від цілей, які визначені пріоритетними
Факторний	Рейтинговий метод Індексний метод	Капітал, ресурсний потенціал регіону, індекс поточної та стратегічної конкурентоздатності
Кластерний	Статистичні методи	Темп зростання продукції галузей, у яких задіяні центральні підприємства кластера; частка продукції галузевого кластера у валовому національному продукті

На нашу думку, вищезазначений підхід, дозволить визначити вклад регіону в економічний розвиток країни та виокремити конкретні напрямки, що характеризують внутрішню конкурентоздатність регіону .

Науковець Л. С. Ковальська у своїх роботах пропонує трьохрівневий комплексний підхід, що складається з розрахунку трьох наступних груп показників :

• конкурентні переваги регіону (стан природних ресурсів, інноваційних, людських та фінансових ресурсів);

• рівень людського розвитку (стан і охорона здоров’я населення; фінансування людського капіталу; рівень освіти населення; екологічна ситуація; демографічний розвиток; розвиток ринку праці; соціальне середовище; матеріальний добробут населення; умови проживання населення);

• рівень зовнішньоекономічної відкритості регіону (відкритість економіки регіону, покриття експортом імпорту, частка експорту у валовому регіональному продукті, частка імпорту у валовому регіональному продукті).

За кожною з груп показників розраховуються інтегральні індекси, які у свою чергу, впродовж третього етапу будуть згорнуті у інтегральні індекси конкурентоздатності регіонів, асиметрій та їх економічної безпеки. Третій етап завершується побудовою матриці співвідношень «рівень конкурентоспроможності регіону - рівень економічної безпеки регіону». На думку вченої, при оцінці конкурентоздатності, слід застосовувати рейтингові оцінки регіонів за методом ранжування.

Фатхутдінов Р. А. теж поділяє думки вищезазначених вчених і пропонує оцінювати конкурентоздатність регіону комплексно, як суму конкурентоздатності показників соціально-економічного розвитку з урахуванням їх значущості . Науковець пропонує розглядати регіон як підсистему системи більш високого рівня, тому, на його думку, конкурентоздатність багато у чому залежить від кількості, якості та інтенсивності впливу на неї з боку системи (країни). Тому багато показників конкурентоздатності пов’язані з відповідними показниками країни. Вчений пропонує перелік показників конкурентоздатності регіону, розроблений на основі системного комплексного та стратегічного підходу.

З точки зору Р. А. Фатхутдінова, системність полягає у тому, що:

• регіон з одного боку є підсистемою більш високого рівня, з іншого - глобальною системою для підсистем, що входять в неї;

• кінцевою метою регіону є підвищення якості життя населення.

Комплексність пояснюється тим, що до переліку показників входять чинники, що характеризують технічні, економічні, екологічні, організаційні, соціальні, міжнародні аспекти. У переліку показників конкурентоздатності регіону перші вісім є стратегічними (витрати з офіційних джерел у розвиток людини, інвестиційна активність у регіоні, інноваційна активність у регіоні, активність малого бізнесу, ефективність використання природних та виробничих ресурсів), останні одинадцять - фактичними, результативними, головний з яких «якість життя населення».

На нашу думку, врахування в методиці оцінки конкурентоздатності саме соціально-економічних показників, відображає тенденції економіки нового постіндустріального типу.

На думку М. Удачиної, саме комплексний підхід до оцінки конкурентоздатності дозволяє подолати існуючі стереотипи у відношенні до регіонів, отримати більш об’єктивні результати, що відрізняються від звичних уявлень .

Підхід, що базується на трудовому потенціалі регіону представлений зокрема такими вченими, як І. А. Землянська, Л. І. Ушвицький, В. Н. Парахіна, В. Є. Андрєєв .

Має місце двояке бачення даного підходу. Землянська І. А. акцентує увагу на оплаті праці, вважає даний підхід заснованим «на використанні трудових параметрів», що передбачає розрахунок питомої ваги оплати праці, яка визначається співвідношенням заробітної плати до продуктивності праці .

Про підхід, заснований на трудовому потенціалі, йдеться і в дослідженнях вчених Л. І. Ушвицького та В. Н. Парахіної . Вони вважають, що головним суб’єктом регіону є населення, оскільки регіон являє собою середовище, де населення реалізує свої економічні інтереси, задовольняє свої потреби. Науковці розробили систему показників конкурентоздатності, що представлена основними трьома групами:

• високий рівень життя населення;

• ефективність функціонування господарчого механізму реґіону;

• інвестиційна привабливість реґіону.

На базі вищезазначених показників визначається інтегральний рівень конкурентоздатності реґіону.

У контексті вищезазначеного підходу цікаві розробки запропоновано В. Є. Андрєєвим, який при оцінці конкурентоздатності приймає критерії, що характеризують рівень та якість життя населення і пропонує побудувати наступний логічний ланцюжок «регіональний ринок - механізм ціноутворення - конкурентоспроможність реґіону». Автор визначає у якості основного критерію «рівень життя населення», що залежить від рівня його доходів, що формуються на регіональному ринку праці. Андрєєв В. Є. зазначає, що більшість підходів не у повній мірі враховують зростаючий вплив факторів ціноутворення на конкурентоспроможність реґіону, і у зв’язку із цим, фактори необхідно аналізувати як з боку регіонального попиту, так і з боку регіональної пропозиції. Кінцевою метою даного аналізу повинен стати висновок про конкурентоздатність реґіону на основі показників, що відображають взаємозв’язок ціноутворення в різних секторах реґіонального ринку.

Вчений робить висновок про те, що в основі конкурентоспроможності реґіону лежать фактори ціноутворення, що мають певну специфіку як для кожного типу реґіонального ринку, так і тісно пов’язані між собою .

Одним з найбільш адаптованих до сучасних умов підходом до оцінки конкурентоздатності є підхід, заснований на використанні державних методик соціально-економічного розвитку регіонів . У 2012 році результат роботи щодо вдосконалення системи показників соціально-економічного розвитку регіонів був втілений у Методиці визначення комплексної оцінки результатів соціально-економічного розвитку регіонів . Розрахунки згідно з даною методикою виконувались кілька разів: за підсумками 2012 року, у січні-березні 2012 року, та в січні-червні 2012 року. Результати виявились незадовільними та такими, що не відображають реальний стан речей. Оцінка здійснювалась у 3 наступні етапи:

1. здійснення рейтингової оцінки на основі розрахунку відносних відхилень показників кожного реґіону від еталонних значень таких показників інших реґіонів;

2. визначення середнього арифметичного значення суми рейтингових оцінок конкретного реґіону за всіма показниками, що характеризують окрему сферу його соціально-економічного розвитку;

3. визначення середнього арифметичного значення суми рейтингових оцінок конкретного реґіону за всіма сферами його соціально-економічного розвитку.

Найкращим, згідно з методикою, вважається реґіон, середнє арифметичне значення суми рейтингових оцінок якого має найнижче значення.

На нашу думку, принциповими недоліками системи показників вищезазначеної методики можна визначити наступні:

відсутність класифікації 35 показників за окремими критеріями ( показники не систематизовано на економічні, виробничі, соціальні і т.і., що ускладнює попереднє визначення картини в цілому);

комплексний рейтинг відображає тільки середнє арифметичне сукупності рейтингів усіх показників.

У 2005 р. було запропоновано вдосконалену Методику визначення комплексної оцінки результатів соціально-економічного розвитку регіонів . Серед переваг даної методики слід назвати наступні:

• чіткий розподіл показників на 3 групи, серед яких показники соціально-економічного розвитку України в цілому, у розрізі галузей та сфер діяльності, показники соціально-економічного розвитку реґіонів;

• превалювання показників соціального сектору, що характерно для постіндустріального етапу розвитку економіки.

Підвисоцький В. Г. пропонує застосовувати вищезазначені методи стратегічного планування при оцінці рівня конкурентоздатності регіонів . Так, SWOT-аналіз надає можливість визначити питання щодо:

• сильних сторін регіону, його переваг порівняно з аналогами (Strenths);

• слабких сторін (Weaknesses);

• сприятливих можливостей для майбутнього розвитку (Opportunities);

• потенційних небезпек, найбільш імовірні в майбутньому (Threats).

Науковець вважає, що у свою чергу PEST-аналіз дозволить виявити та оцінки фактори зовнішнього середовища регіону, що можуть у теперішньому та майбутньому часі вплинути на його конкурентоздатність. Основні етапи даного аналізу дозволять виявити:

• політичну конфігурацію (Policy), що складається з нормативно-правової бази діяльності території, структуру управління територією, суспільно-політичну ситуацію.

• економічну конфігурацію (Economy), що містить кластер-структуру економіки території, розвиток малого бізнесу, стан попиту (попит населення, інвестиційний попит підприємств, попит державних органів влади, чистий експорт-імпорт).

• соціальну конфігурацію (Society), яка акцентує увагу на тенденціях демографічного розвитку, стан і розвиток соціальної сфери, базові цінності городян, рівень і стиль життя.

• технологічну конфігурацію (Technology), котра складається з рівня розвитку інноваційних технологій у кластерах території .

Професор І. П. Данилов для оцінки конкурентоздатності регіону використовує підхід «кваліметрії», що заснований на «догмі одномірності», згідно з якою об’єкт завжди можна оцінити одним числом. Науковець підкреслює, що оцінка конкурентоздатності регіону на основі кваліметричного аналізу його конкурентних позицій дозволить визначити ступінь «убудованості» регіону в ринковий простір країни, асоціації регіонів або іншого регіону. Підхід кваліметрії «догма одномірності», запропонований у 1999 р. А. І. Орловим, спочатку призначався для зведення експертних оцінок до єдиного показника. У подальшому в країнах пострадянського простору «догма одномірності» була покладена в основу розробок комплексних та рейтингових оцінок рівня регіонального розвитку.

Факторів за якими оцінюють конкурентоздатність регіону досить багато, але на мою думку найголовнішими є:

• забезпеченість реґіону ресурсами.

• інвестиційно-інноваційна активність реґіону.

• якість життя населення реґіону.

• розвиток підприємництва.

• стан екологічної сфери.

• наявність на території реґіону кластерів та їх ефективна діяльність.

Розділ 2. Аналіз конкурентоспроможності Чернігівського регіону