Курсова робота
.doc
Курсова робота
З грунтознавства.
Виконується у другій половині 4-го семестру
Мінестерство освіти і науки України
Чернігівський державний інститут економіки і управління
Кафедра аграрних технологій
Курсова робота з грунтознавства
На тему:
Агрогенетична характеристика грунтів( «Гуд Ленд» Чернiгiвська обл., Чернiгiвський р-н, Брусилiв) та шляхи підвищення їх родючості
Виконав студент
Другого курсу групи А-111
Сушко Іван Сергійович
Перевірив: завідувач кафедри
Канівець В.І.
Чернігів 2013
Вступ
Грунтовий покрив являє собою самостійну складну специфічну біологічну оболонку земної кулі, що огортає сушу материків і мілководдя морів та озер. Педосфера (грунтовий покрив) знаходиться в безперервній взаємодії з іншими оболонками планети, бере участь у складних процесах обміну й перетворення енергії й речовини на земній кулі та відіграє велику загально-планетарну (глобальну) роль. Грунт виконує глобальні та соціально-економічні функції. Ось найголовнішіглобальні функції грунту: 1) забезпечення життя на Землі. Грунт – це наслідок життя й одночасно умова його існування. Грунт – середовище й умова існування рослинності, тварин і мікроорганізмів. Він забезпечує потреби вищих рослин у живленні, створює таким чином ту біомасу, яка використовується тваринами, мікроорганізмами, людиною; 2) забезпечення постійної взаємодії великого геологічного та малого біологічного кругообігу (циклів) речовин на земній поверхні. Життя й грунтотворні процеси на Землі продовжуються мільярди років. За цей час у земній корі сформувались потужні товщі осадових відкладів морського й континентального походження. Потрапляючи на поверхню землі, первинні гірські породи вивітрюються, у верхній частині кори вивітрювання формуються грунти, акумулюючи елементи живлення живих організмів. Вони захоплюються з грунту рослинами і через ряд трофічних циклів повертаються назад у грунт, що і є малим біологічним кругообігом речовин. З грунту елементи частково виносяться опадами в гідрографічну сітку, у Світовий океан, де дають початок утворення нових осадових порід, які можуть або вийти знову на поверхню, або метаморфізуватись. Це і є великий геологічний кругообіг; 3) регулювання хімічного складу атмосфери й гідросфери. О, С, N, Н у різній формі беруть участь у синтезі органічної речовини рослинами, складно перетворюючись у грунті, особливо під впливом грунтової фауни й мікроорганізмів. Газова фаза грунтів знаходиться в стані постійної взаємодії з атмосферним повітрям, віддаючи в нього СО2, NH3, NO, N2, H2S, метан, водяні пари, поглинаючи гази й особливо – О2. Кругообіг води на земній кулі охоплює як важливу ланку і грунтову вологу. Грунтовий покрив отримує атмосферну вологу й через випаровування та транспірацію віддає її в атмосферу. Водні властивості грунту визначають у великій мірі процеси руху води, її стік і випаровування. Поверхневий стік і грунтові води є основними джерелами живлення рік, морів, океанів. З водою в них надходять мінеральні та гумусові речовини. Отже, хімізм рік пов'язаний з хімізмом грунтового покриву; 4) регулювання біосферних процесів, зокрема щільності життя на Землі, шляхом динамічного відновлення грунтової родючості; 5) акумуляція активної органічної речовини й пов'язаної з нею хімічної енергії на земнійповерхні. Грунтовий покрив є важливою умовою фотосинтетичної діяльності рослин, які акумулюють колосальну кількість сонячної енергії, зв'язаної у масі рослинної органічної речовини. Рослинність наземних грунтів акумулює в рік ~0,5·1015 кВт год енергії шляхом фотосинтезу (В.А.Ковда, 1973). Система грунт – рослина – тварина в житті людства є, і ще тривалий час буде головним постачальником трансформованої енергії Сонця.
Виконуючи соціально-економічну функцію, визначне місце і роль займає грунт у житті й діяльності людини. Грунт (земля) в сільському господарстві виступає як основний засібвиробництва. Даний засіб відрізняється від промислових (трактори, машини, комбайни, плуги, споруди, будівлі тощо), по-перше, своєю обмеженістю. Це зобов'язує селянина зберігати і постійно поліпшувати його як засіб сільськогосподарського виробництва, що досягається завдяки другій особливості грунту (землі) – його незношуваності. Всі промислові засоби виробництва в міру їх використання зношуються і замінюються новими, на відміну від грунту, який за умов правильного використання поліпшується, тобто систематично відтворює та підвищує родючість. Грунт – основний засіб і об'єкт праці в сільськогосподарському виробництві, а його розподіл є причиною гострих соціальних конфліктів. Землеробство та інші галузі сільського господарства прямо чи опосередковано базуються на використанні потенційних можливостей грунтової родючості і впливають на суть сучасних грунтових процесів. Розвиток сільського господарства потребує правильного обліку особливостей грунтового покриву при розміщенні й плануванні його галузей, при виборі й розміщенні культурних рослин, агротехніки, використання добрив тощо. Наприклад, багато культур не виносять високої кислотності грунтів (пшениця, кукурудза, конюшина), надлишку СаСО3 (чай, цитрусові), віддають перевагу слабкому засоленню (буряк) тощо. Тому важливе раціональне використання та охорона грунтів. Крім того, це питання земельної власності, земельного законодавства, земельного права, економічної оцінки землі. Важливе значення має грунтовий покрив у геологічній службі, оскільки виникнувши з появою життя, грунт відіграв важливу роль в історії земної кори, особливо у формуванні осадових гірських порід і тих корисних копалин, які з ними пов'язані. Так, райони утворення ряду родовищ залізо- й марганцевих руд пов'язані зі стародавніми болотними процесами, бокситів – із тропічним грунтоутворенням тощо. Знаючи закони грунтоутворення й роль тих чи інших елементів у грунтових процесах, можливо передбачити райони їх концентрації. Грунти володіють різноманітними інженерно-геологічними властивостями. Довговічність різних конструкцій, фундаментів, стін залежить від хімічного складу грунтових вод, реакції грунту зі спорудами, дорогами, аеродромами.
Загальні відомості про господарство
ТОВ “Гуд Ленд ” розташована на території Чернiгiвський району, Брусилiв. Площа сільськогосподарських угідь складає — 2098 га. Господарство займається вирощуванням переважно зернових культур, порядок чергування культур у сівозмінах відповідає загальновстановленій схемі сівозміни.
Таблиця 1. Розподіл сільськогосподарських культур по ТОВ “Гуд Ленд ”
Природні умови
Клімат помірно-континентальний. Середньорічна температура січня – -7оС, липня – +19оС. Середньорічна кількість опадів – 550-660 мм.
Має своєрідні природні ландшафти, досить поширені біологічні різновиди.
Попри великі втрати від меліоративних, робіт, проведених у свій час, ландшафтам властивий високий ступінь поширення природних територій. Значна частина з них зберігає потенційні можливості відновлення – повернення до природного стану або деякого наближення до нього. Непогано збережені і заплавні ландшафтні комплекси середніх та великих рік – Десни, Сейму, Снову, Сожу. Лучні та лучно-болотні і болотні заплавні комплекси верхів'їв, а здебільшого і всієї течії багатьох малих річок дуже змінені – осушені і частково розорані.
Заходи по поліпшенню грунтві
Результати агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення показують, що на сьогодні продовжуються процеси деградації ґрунтів, погіршується їх агроекологічний стан, агрофізичні, агрохімічні властивості та біопродуктивні функції.
Простежується тенденція до зменшення вмісту гумусу внаслідок його мінералізації та порушення сівозмін і технологій вирощування сільськогосподарських культур. В середньому в господарствах області вміст гумусу зменшився на 0,08 %, середньозважений вміст його в ґрунтах області становить –3,13%.Забезпечення бездефіцитного балансу гумусу в ґрунтах області в основному досягалося за рахунок внесення підвищених норм органічних добрив і в попередні роки область мала вагомі доробки в питаннях збереження і підвищення родючості ґрунтів. Якщо в середньому по області в 1986 – 1990 рр. вносили по 13 – 15 т/га органічних добрив, то з кожним наступним роком ці обсяги зменшувались, і в минулі п'ять років становили 1,9 – 1,2 т/га. Це призвело до утворення негативного балансу гумусу, який з кожним роком зменшувався. В 2001 – 2008 роках від'ємне сальдо балансу гумусу склало 490 – 300 кг.Сьогоднішня ситуація в тваринництві області (різке зменшення поголів'я тварин у порівнянні з 1990 роком) не дає можливості збільшити виробництво і внесення органічних добрив, і тим самим забезпечити позитивний баланс гумусу. Тому необхідно використати всі наявні можливості і місцеві ресурси. В першу чергу, це застосування ресурсозберігаючих технологій вирощування сільськогосподарських культур, заробка в ґрунт побічної продукції, залишків соломи, впровадження сидеральних парів, розширення площ багаторічних бобових трав, впровадження науково –обґрунтованих сівозмін, ґрунтозахисного обробітку ґрунту в напрямку його мінімалізації .Покращення родючості ґрунтів напряму залежить від внесення органічних та мінеральних добрив, мікроелементів, які є найбільш дієвими факторами в підвищенні врожайності. Якщо в 1985 – 1990 роках середньорічний показник внесення мінеральних добрив на гектар посівної площі становив 245 кг діючої речовини, то в 2001 – 2005 роках – всього 33,7 кг, або в 7,3 рази менше. В останні роки помітна тенденція до незначного збільшення внесення мінеральних добрив, але в основному за рахунок азотних, і в 2008 році було внесено 85 кг на гектар діючої речовини. Одностороннє застосування азотних добрив призводить до підкислення ґрунтів, сприяє розвитку хвороб рослин, негативно впливає на якість продукції.
Розрахунок балансу поживних речовин у ґрунтах області за останні п'ять років показує, що кількість виносу поживних речовин урожаями сільськогосподарських культур перевищує кількість їх надходження . Так, при винесенні з ґрунту урожаєм в середньому біля 10,5 тис. т. поживних речовин, надходження в ґрунт становить біля 7,2 тис. т., внаслідок чого від'ємний баланс поживних речовин спостерігається у всіх зонах землеробства області. Проведення досліджень по агрохімічній паспортизації земель засвідчує, що в останні роки значно знизився в ґрунтах вміст рухомих форм фосфору і калію. Якщо у 90 – х роках (VI тур обстеження ґрунтів ) середньозважений показник вмісту рухомого фосфору становив 104 мг/кг ґрунту, обмінного калію – 146 мг/кг, то в 2008 році ці показники становили відповідно 72 і 101 мг/кг, при оптимальних 150 – 200 мг/кг.Значно зросли площі ґрунтів з дуже низьким і низьким вмістом рухомих форм фосфору і калію і зменшились – з підвищеним, високим та дуже високим вмістом.
Важливе значення в підвищенні родючості ґрунтів належить хімічній меліорації – вапнуванню. Кислі ґрунти в області займають 53,3% від обстежених площ. Серед них сильнокислі – 13,4%, середньокислі – 18,9%, слабокислі – 21. У 90 – х роках вапнування
кислих ґрунтів проводилось на великих площах, а починаючи з 1995 року і понині провапновані площі становили менше однієї тисячі гектарів. В останні роки ця робота дещо пожвавилась. За участю співробітників центру "Облдержродючість" і Головного управління агропромислового розвитку ОДА
розроблена "Програма поліпшення родючості сільськогосподарських угідь Чернігівської області на 2007 – 2010 роки", згідно якої щорічно буде вапнуватися до 4,9 тис. га і для цього будуть виділятися кошти з обласного та місцевих бюджетів.
Рослинний світ
Загальна площа земель лісового фонду становить 713,6 тис. га, у тому числі вкритих лісовою рослинністю – 655,4 тис. га (20,5% від загальної площі області). Відсоток площ, вкритих лісом, у різних районах не однаковий. Якщо в північних районах лісистість становить від 20 до 41% від загальної площі району, то в південних – лише від 7 до 20%. В цілому, санітарний стан лісів задовільний. Найбільше самовільних рубок проводиться в полезахисних лісосмугах, лісах на землях запасу сільських рад, захисних насадженнях вздовж автошляхів, де охорона лісів не проводиться. Складна ситуація із захистом лісових насаджень від шкідників та хвороб. Лісопатологічними обстеженнями, проведеними у 2005 році виявлено 79,7 тис. га лісу, пошкодженого шкідниками та хворобами, що становить 12,1% від вкритої лісом площі.
Природні умови
клімат області помірно-континентальний, з досить теплим літом та порівняно м’якою зимою та достатньою зволоженістю. Середня багаторічна температура найбільш теплого місяця (липня) +18,4-19,9°С, найбільш холодного (січня) від -6°С до -8°С. Але в окремі роки температура значно відхиляється від вказаних величин. Абсолютний температурний максимум +38°С, а мінімум -34°С. Безморозний період продовжується 155-170 днів. В окремі роки бувають сильні морози. Тривалість періоду зі стійким сніговим покривом 95-105 днів. Щодо поліської частини області, слід відмітити, зокрема, що клімат тут більш континентальний, якщо порівнювати з іншими районами Полісся України. Період вегетації (кількість днів з температурою понад 15°) становить 105-110 днів. Переважають західні вітри, що приносять 550-600 мм опадів за рік. Найменше опадів буває зимою (січень – лютий), найбільше їх припадає на червень-серпень. Ґрунтовий покрив області різноманітний. За типами поширення можна поділити її на три зональних частини: поліську, перехідну до лісостепової, що простягається на південь від означеної межі, і лісостепову. В поліській зоні переважають бідні безструктурні малородючі ґрунти. В основному тут поширені дерново-слабосередньопідзолисті піщані й глинисто-піщані ґрунти. В районах Ріпкинському, Щорському переважають дерново-слабопідзолисті глейові ґрунти в комплексі з дерново-глейовими і болотними ґрунтами. В долинах Десни, Сейму та Дніпра часто трапляються дерново-глейові, лучні й лучно-болотні та торф’янисті ґрунти. Окремими невеликими плямами у Чернігівському і Ріпкинському районах, північній частині Новгород-Сіверського поширені світло-сірі або опідзолені лісові ґрунти. У перехідній зоні (Ічнянський район) ґрунти в основному чорноземні опідзолені легкосуглинкові й темно-сірі опідзолені. Майже в кожному районі є декілька інших різновидностей. Так, в Ічнянському районі переважають дерново-слабо- і середньопідзолисті ґрунти, але трапляються чорноземи потужні, малогумусні, вилуговані. Досить строкатий ґрунтовий покрив у Ніжинському районі: в східній частині його поряд із супіщаними дерново-середньопідзолистими різновидностями поширені дерново-глейові потужні лучні, в центральній частині трапляються торф’янисті, чорноземно-лучні, солончакуваті й карбонатні ґрунти. Легкосуглинкові опідзолені чорноземи зустрічаються у комплексі зі світло-сірими лісовими й чорноземно-лучними солонцюватими ґрунтами. Чимале місце займають також торф’янисті ґрунти. До лісостепової зони входять Бахмацький, Прилуцький, Бобровицький та частина Ніжинського району. Ґрунтовий покрив цієї зони більш одноманітний порівняно з іншими зонами області. Тут основними типами ґрунтів є чорноземи потужні й малогумусні і чорноземи опідзолені. Трапляються торф’яні й дерново-слабопідзолисті супіщані ґрунти і лучні содові солончаки в комплексі з чорноземно-лучними солончакуватими ґрунтами і плямами карбонатних солонців.
Рослинний світ
Загальна площа земель лісового фонду становить 713,6 тис. га, у тому числі вкритих лісовою рослинністю – 655,4 тис. га (20,5% від загальної площі області). Відсоток площ, вкритих лісом, у різних районах не однаковий. Якщо в північних районах лісистість становить від 20 до 41% від загальної площі району, то в південних – лише від 7 до 20%.
Чернігівська область має досить своєрідні природні умови, які впливають на формування рослинного покриву. Територія області знаходиться в межах Придніпровської низини, крайня південно-східна частина - в межах Полтавської рівнини. Клімат області помірно-континентальний з теплим вологим літом та м'якою зимою. Протягом всього року тут переважають атлантичні повітряні маси, які обумовлюють підвищену кількість атмосферних опадів, прохолодну погоду влітку та потепління взимку.
В Чернігівській області поширені майже всі типи грунтів, які характерні для Полісся і Лісостепу України. Більше 60% площі області займають сільгоспугіддя, зокрема 1.454 тис. га орних земель, 320 тис. га сінокосів, 240 тис. га пасовищ.
За ландшафтними особливостями Чернігівщину поділяють на 4 фізико-географічні області: поліська частина області включає Чернігівське і Новгород-Сіверське Полісся, лісостепова - 2 північні області Дніпровської терасової і Полтавської рівнин.
Чернігівське Полісся займає біля 13 тис. км2 північно-західної і частково центральної частини області і являє собою слабкохвилясту піщану рівнину морено-воднольодовикового походження з поширеними боровими і суборевими пісками. Характерними є наявність піднятих лісових островів, складених лісовидними суглинками і багаточисельних знижень, давніх річкових долин, які значно заболочені (Замглай).
Новгород-Сіверське Полісся площею 5,5 тис. км2 займає північно-східну частину області. Основну його частину складає Придеснянське лісовидно-ерозійно-денундаційне плато з багаточисельними глибокими ярами, врізаними до корінних крейдових порід.
Південь Чернігівщини займають ландшафти знижених слабкохвилястих древньоалювіальних лісових рівнин (Дніпровські тераси) з багаточисельними балками і западинами (степові блюдця). Південний схід області являє собою підняти, глибоко розчленовану річковими долинами, ярами і балками лісову рівнину Полтавського плато.
Чернігівщина - край поліських і лісостепових ландшафтів, край соснових лісів, заплавних луків і осокових боліт. Природна рослинність в даному регіоні збереглася на третині території, переважно в поліській частині області. Згідно "Геоботанічного районування..." територія Чернігівської області належить до Європейської широколистяної області, Східноєвропейської провінції. Поліської та Лівобережне придніпровської підпровінціям. Фізико-географічному регіону чернігівського і Новгород-Сіверського Полісся відповідає Східнополіський геоботанічний округ дубово-соснових і соснових лісів. До складу Східнополіського геоботанічного округу (поліська частина області) входять 8 геоботанічних районів:
1. Ріпкінсько-Добрянський геоботанічний район соснових лісів зеленомохових, евтрофних боліт, торф'янистих болотистих луків являє собою терасову рівнину, в центральній частині якої знаходиться заболочене зниження - "Замглай".
2. Городнянський геоботанічний район дубово-соснових лісів, евтрофних осокових і осково-гіпнових боліт розміщений на межиріччі Сож -Снов.
3. Щорсько-Семенівський геоботанічний район соснових зеленомохових лісів і евтрофних боліт долину Снову, в середній течії.
4. Новгород-Сіверське-Понорницький геоботанічний район дубово-соснових та дубових лісів, заплавних луків розміщений на правому березі Десни та відомий під назвою "Деснянська вододільна рівнина".
5. Шосткинський геоботанічний район соснових лісів зеленомохових та дубово-соснових лісів ліщиново-орлякових займає невеликі ділянки Лівобережжя Десни та відповідні території Сумської області.
6. Чернігівсько-Сосницький геоботанічний район дубово-соснових та дубових лісів, справжніх луків займає Правобережжя Десни від гирла Сейму до Дніпра.
7. Остерський геоботанічний район соснових лісів зеленомохових і лишайникових, евтрофних боліт і справжніх луків займає межиріччя Дніпро-Десна, долину Десни.
8. Олишівсько-Коропський геоботанічний район дубових лісів ліщинових, справжніх луків і евтрофних боліт розміщений на лівобережній терасі Десни, частково Сейму і Остра.
Лісостепова частина області (границя між Поліссям і Лісостепом проходить таким чином: Ніжин - Батурин - Кролевець) розміщується в північній частині Дніпровське терасової та Полтавської рівнин. З геоботанічної точки зору їй відповідають Бахмацько-кременчуцький геоботанічний округ терасових лучних степів, терасових дубово-соснових лісів, заплавних луків (на території області) включає 2 геоботанічні райони:
9. Бобровицько-Бахмацький геоботанічний район галофільної рослинності лучних степів, низинних боліт та в'язово-дубових лісів займає більшу територію Бобровицького і Бахмацького районів.
10. Баришівсько-Бориспільський геоботанічний район широколистяних (в минулому) та сосново-дубових лісів, галофільно-лучної рослинності, низинних боліт.
Роменсько-Полтавський геоботанічний округ лучних степів грабово-дубових і дубово-соснових лісів, евтрофних боліт включає Прилуцько-Лохвицький геоботанічний район (11) лучних степів, дубових та грабово-дубових лісів, заплавних луків та низинних боліт, який розташований, в основному, в басейні Удаю.
Різноплановість геоботанічного районування сприяє формуванню різних груп фітоценозів, які репрезентують майже всі типи рослинності, характерні для поліського та лісостепового районів.