38.Засоби передачі інфо.У процесі спілкування. Вербальна і невербальна комунікація.

Передача будь-якої інфо.можлива лише через знакові системи. Тому в соц..психології виокремлюють комунікацію вербальну(словесну) та невербальну.

Вербальна комунікація – комунікація за допомогою усної і письмової мови.

Невербальна комунікація – комунікація за допомогою жестів,інтонацій,образів,міміки і т.д. Спілкування як живий процес безпосередньої комунікації виявляє емоції тих, хто спілкується, утворює невербальний аспект обміну інфо.

Засоби невербальної комунікації як «мова почуттів» значно посилюють смисловий ефект вербальної комунікації, а за певних обставин можуть її замінювати. Мовчання, погляди, жести іноді дають більше інфо.,ніж слова.. В деяких ситуаціях в спілкуванні на невербальні його компоненти припадає до 80% загального змісту спілкування. Психологи также визначають рівні спілкування: маніпулювання(від грубого поводження з людьми до такої поведінки, де зовнішні прояви мають навіть приємний характер), суперництво( від спілкування по принципу «людина людині-вовк» до такого, коли суперництво сприяє певному рухові вперед), співробітництво( спілкування на основі принципу «людина людині – людина».) Спілкування,в якому виявляються гуманістичні установки, високий рівень його культури.

39.Комунікативні бар’єри у процесі спілкуванні.

Форми міжособистісного спілкування дуже різноманітні, до них відносяться і випадкова коротка розмова, і тематична бесіда, і пояснення вимог, і суперечка з якихось питань. Проте під час спілкування нерідко виникають труднощі, непорозуміння. Такі непорозуміння можуть зробити неможливими комунікації, адже можуть перешкоджати доходженню інформації у повному обсязі, тобто може доходити лише частина інформації, або ж одержувачі будуть неправильно інтерпретувати значення повідомлення. Серед явищ, що ускладнюють спілкування в організації, а іноді призводять до повного його блокування, провідну роль відіграють комунікативні бар’єри. У загальному вигляді комунікативні бар’єри можна визначити як перешкоди па шляху передачі інформації від комунікатора (відправник інформації) до реципієнта (одержувача). За психологічною природою вони слугують механізмом захисту від небажаної інформації. Психологічна перешкода, яку реципієнтвстановлює на шляху небажаної, небезпечної інформації, може мати різну прозорість, від цього можна сказати залежить "величина" бар’єру. [25, с.507-514] Комунікативні бар’єри є однією з причин виникнення і розгортання внутрішньоособистісних, міжособистісних, внутрішньогрупових і міжгруповихконфліктів, які виникають в організаціях. Виникають вони на макро- і мікрорівнях. Макробар’єри пов’язані з середовищем, у якому відбуваються міжособистісна взаємодія, комунікативний процес. Проявляються вони в інформаційному перевантаженні (великий обсяг інформації знецінює її зміст), великій кількості носіїв інформації (газети, телебачення, конференції, звіти), використанні інформації (ексклюзивні дані застосовують для впливу на інших, доступ до обмеженої, призначеної для внутрішнього користування інформації розширює владні повноваження індивідів). Мікробар’єри породжують особливості інтелекту учасників спілкування, неоднакове знання предмета розмови, різне володіння понятійним апаратом з певної галузі знань, відсутність єдиного розуміння ситуації спілкування, психологічні особливості партнерів, соціальні, політичні, професійні, релігійні відмінності у трактуванні інформації і ситуації взаємодії тощо.

Психологічні особливості партнерів по спілкуванню можуть виявлятися, наприклад, як надзвичайна відвертість чи інтелігентність, інтуїтивне сприймання світу, напористість тощо.

У складі основних параметрів бар’єра розглядаються:

-складові психологічного бар’єру, тобто сукупність факторів, на підставі яких було виявлено негативне відношення працівників;

-масштаб психологічного бар’єра, тобто частка працівників, у яких було виявлено це негативне відношення;

-висота психологічного бар’єра, тобто ступінь негативного відношення;

-характер психологічного бар’єра, тобто конкретні форми прояву негативного бар’єра.

Бар’єри перешкоджають оптимальному протіканню процесів адаптації співробітників до нових факторів зовнішнього середовища. Вивчення перешкод на шляху спілкування та способів їх уникнення є дуже важливим, адже сприяє досягненню мети спілкування, поліпшенню психологічного клімату і взаємодії вколективі.

Причинами комунікативних бар’єрів є змістові й формальні характеристики повідомлення (логічні, фонетичні, стилістичні, семантичні). На цій підставі виокремлюють їх види. Далі розглянемо класифікації комунікативних бар’єрів, які виділяються вченими.

40.Проблема взаємодії у соціальній психології. Види інтеракції. Головною особливістю соціального життя є взаємодія індивідів, соціальних груп у межах відповідних соціальних інститутів. Соціальна взаємодія — система взаємозумовлених соціальних дій, за яких дії одного суб'єкта (індивіда, групи, спільноти) одночасно є причиною і наслідком відповідних дій інших. У процесі її реалізується соціальна дія партнерів, відбувається взаємне пристосування дій кожного з них, одностайність у розумінні ситуації, усвідомленні її смислу дій, певний ступінь солідарності між ними. Види соціальної взаємодії класифікують: — за кількістю суб'єктів взаємодії: між двома людьми, між індивідом і групою, між групами; — за характером взаємовідносин суб'єктів взаємодії

— за терміном: короткочасні й довгочасні; — за наявністю (відсутністю) організованості: організовані та неорганізовані;

Існують два основних рівні дослідження соціальної взаємодії: міжособова (основний фокус досліджень на мікрорівні) та інституційна інтеракція (на макрорівні суспільства). У будь-якому соціальному контексті поєднуються елементи їх обох.

Аналізу соціальної взаємодії присвячено чимало наукових теорій.

Теорія соціального обміну: її автор Дж. Хоманс розглядав соціальну взаємодію як складну систему обмінів, зумовлених засобами врівноваження винагород і затрат. Стверджуючи, що суб'єкти взаємодіють на підставі свого колишнього досвіду, виділяє чотири принципи взаємодії: 1) чим вище винагороджується певний тип поведінки, тим частіше він повторюватиметься; 2) якщо винагорода залежить від якихось умов, людина намагається відтворити їх; 3) якщо винагорода велика, людина здатна витратити більше зусиль для її отримання; 4) коли потреби людини близькі до насичення, вона докладатиме менше зусиль для їх задоволення. За цими критеріями, на думку Хоманса, можна аналізувати навіть складні види взаємодії: відносини влади, переговорний процес, лідерство тощо.

Теорія символічного інтеракціонізму: Сформулював її американський філософ і соціолог Джордж Мід (1863—1931), який заперечував, що поведінка людей — це пасивна реакція на винагороду чи покарання. Розглядаючи вчинки людини як соціальну поведінку, засновану на комунікації, в якій вона реагує не тільки на дії, але й на наміри інших людей, Мід виділив два типи дій: значущі й незначущі. Для усвідомлення мотивів дії людини слід уявити себе в її ролі. Значущі події набувають символічного значення, коли поняття, дія чи предмет символізують або виражають зміст іншого поняття, дії або предмета. А взаємодія між людьми є безперервним діалогом, у процесі якого вони спостерігають, осмислюють наміри один одного та реагують на них.

Види інтеракции. аспект общественной жизни - это социальная интеракция, взаимно сориентированные действия по крайней мере двух человек. «Социальная интеракция - это явление, по сути, визуальное, организованное вокруг наблюдаемых символов. Поэтому люди во взаимодействии прекрасно поддаются визуальным исследованиям».

Наипростейшие виды интеракции - это контакты, столкновения, общение, например разговор (хотя, разумеется, если только смотреть, а не слушать, мы не будем знать, о чем идет разговор, будем видеть только, что два человека разговаривают). Сложные виды Джордж Герберт Мид (Mead George Herbert) определил как совокупную деятельност многих людей, входящих одновременно в большое количество перекрещивающихся или параллельных интеракций (дискуссия на научном семинаре, рождественский ужин или заседания «круглого стола» - это самые простые примеры). Для протекания интеракции необычайно важно пространственное положение партнеров. Не случайно за свадебным столом мы разговариваем иначе (с соседями справа и слева), чем за дипломатическим круглом столом (с равной возможностью завязать разговор с каждым из сидящих вокруг). И совсем по-другому -на так называемом стоячем приеме, где расположение партнеров постоянно меняется, что можно зафиксировать серией снимков (хорошие примеры, хоть по намерениям и несоциологические, - это репортажи из жизни элиты либо из магазинов для женщин). Все эти существенные пространственные характеристики запечатлеваются зрительно (а затем и фотографически). «Исследование интеракций может оказаться исследованием людей как носителей символов, показывающих их идентичность, статус или общественную компетенцию. Поскольку создание и считывание этих символов находятся главным образом в визуальном домене (исключением является, например, запах духов или язык, на котором разговариваем), социальная интеракция является, по существу, активностью восприятия, сосредоточенного в значительной степени на наблюдаемой символике. Поэтому анализ людей, находящихся в интеракции, отлично подходит в качестве темы визуального исследования».